Боївка

— Ех, я ж знав його Сірого Чирку, котрому сьогодні дали героя, - мовивчорний замислено.

— на жаль, кращі з нас покидають цей світ. Він герой посмертно… Найкраще, що ми можемо зробити для увічнення пам’яті його – зібратися сьогодні всі на нараду… і ти там виступиш. Маєш виступити, бо ніхто з нас не вміє формулювати так свої думки, навіть дядько Яків…

— та виступлю ж… Такого героя породила наша земля, він у нашій громаді жив… Чого ж би й ні… Тільки чи всі підтримають…

Сонце яскраво світило, піднімаючись все вище і вище. Десь чулись відзвуки снарядів, а надворі стояв яскравий, проте холодний лютий березень.

Всі зійшлися на ту саму обіцяну нараду – РПБО, тобто раду пташиної безпеки і оборони. Головував тут завжди суворий, але розсудливий, бо був найближче до пастуха – індик Яша, або як всі із повагою називали його заочі і у вічі дядько Яків. Він згадав пам’ять тих героїв, один з яких герой посмертно і потім, вичекавши хвилину мовчання, котрі медіа з телевізора їхнього фермера влаштовували о дев’ятій ранку, поволеньки заговорив:

— Друзі, любі мої… Шановне птаство… Нам треба зараз об’єднатися і створити власні боєздатні збройні сили. Ми так само можемо вести війну особливо ж у повітрі… та й на землі… Ви добре знаєте ціну нашим зусиллям… Проте тепер, маємо не шкодити як зазвичай у фермера у городі й не розбігатися на жах і сором наших пастухів, а допомогти батьківщині… Бо це для нас святе.

Дядько Яків бачив нерозуміння, легке побоювання у задніх курячих рядах. Він вдивлявся уважно у порушників спокою, а потім зітхнув безпорадно… Як же ти цим курам поясниш, блін, що треба боротися і відстоювати кожен сантиметр своєї землі. Вони говорили про те, що фермер їх не відпустить навіть із двору і тоді буде гірше всім…

— відносно фермера… То він буде згодний… якщо навіть ні, то увагу відволікли – і гайда воювати… а потім уже по поверненні він все розуміє… Треба тільки домовитися з пастухом... Вона зрозуміє, вона допоможе…

— Пташки, браття ж ви мої! – неочікувано осмілів Чорний, котрий збирався б по-іншому почати й не думав зовсім лізти у суперечку, але тут чогось розпалився і продовжив з полум’яними інтонаціями:

— ми маємо так само обороняти свою землю. Не оборонимо цієї землі, то навіть їсти ні з чого і нічого нам буде. Це не про героїзм, насправді, ті, хто так хвилюються люблять тільки їжу і свій власний затишок… і тільки боротьба дасть вам цей затишок… Не обирайте між хлібом і землею… Бо той, хто вибрав хліб – не матиме ні його, ні землі. А той же, хто обрав землю – їстиме свій хліб на вільній землі… Сподіваюся, що величного Бандеру я правильно зацитував? – звернувся від до дядька Якова, що й досі стояв під враженням від промови. Але промова та ще не була закінчена. Чорний добивався того, щоб навіть півнів-дебоширів змусити прислухатися до власних слів і змусити все ж таки їхніх турботливих і завжди обережних надміру жінок відпустити їх у бій. Рішення про створення власних пташиних збройних сил мало бути прийняте одноголосно. Всією громадою. Якщо схід птаства цього не прийме, то ким же вони тоді всі будуть…

— тож, друзі, ми з вами багато років живемо на цій землі. Вона дає і давала нам все, що тільки могла… фермер любив нас і годував плодами її… Крім того, невже вам, шановні браття, хочеться сидіти і скніти тут, коли поряд є світ сповнений усяких пригод і можливостей проявити себе… Ну ж бо, півні! Ну ж бо, панове наші дипломати індики! А гуси, качки! Ви ж чого мовчите? Ви багато можете…

— безумовно можемо… так і робимо ж… Сірий Чирка був якраз із нашого батальйону! – дружно крикнули дикі качки.

— а ворожа пропаганда говорила, що там гуси були! – недовірливо захвилювались білі курочки.

— Хай собі ворожа пропаганда говорить що хоче. Там були наші. Сірий Чирка з нашого батальйону диких… і це правда! –

— Правда то правда… Але ж… Діло дуже небезпечне… Все ж таки ми ніколи так не робили… ми мирні птахи! – почав хтось із натовпу, намагаючись стати невидимим для інших.

— Виходь наперед і кажи! Виходь, щоб всі тебе бачили! – закричав Чорний, а натовп як не дивно його підтримав.

— Справді, друзі мої… Якщо розсудити так, то ми хоч і ніколи нікому нічого злого крім наших пастухів не робили, та й то щоб покепкувати з них, але ми птахи… Горді і сильні, хоч ми опинились у господі в людини, але тільки тому, що були потрібні їй, тому, що людина захотіла мати поряд таких сильних і красивих птахів як ми… - почав розважливо дядько Яків, знаходячи поступово аргументи і грунт під своїми лапками.

— Справді… а дикі тоді ж чого? – спитала ряба стара курка, що славилась у різних радах-нарадах своєю кмітливістю і гострим язиком.

— Бо вони дикі були, надто ж гарні, надто ж незговірливі… а може бунтівливі… - почав Чорний, відчуваючи, що він як ніколи потрібний тепер їхньому головному спікерові дядьку Якову, а інакше все обговорення розвалиться і жаль буде, бо розвалиться через провокатора, котрого вони всією громадою навіть у лице не бачили.

— Ну то… орієнтуючись на приклад і героїзм наших друзів із батальйону диких качок… ми всі одноголосно постановляємо створити бойовий підрозділ пташиних військ і відважно воювати, допомагаючи нашим людям, бо ми знаємо справжню ціну нашій землі і свободі! Отже, наші основні задачі зводяться до таких:

1. Шкодити ворогові на землі, у небі, під землею, особливо ж у ареалі нашого проживання;

2. Домовитися з пастухом і фермером про подальші дії, вони ж мають нас зрозуміти і допомогти добрій справі;

3. Збивати ворожі літаки, гвинтокрили, безпілотними, це правило стосується особливо тепер нашої передової частини – батальйону диких качок;

4. Знищувати усі зернові запаси аби не дістались ворогові;

5. Охороняти ферму і її мирних мешканців, особливо ж ця задача покладається на загін наших прикордонників гусей, які свої дії повинні з’ясувати із прикордонниками з інших частин ферми – голубами, собаками та котами;

6. Організувати розвідку, до цього залучати усіх най здібніших, голубів, горобців, навіть наших прекрасних курочок, бо у них настільки підходящий для цього вигляд, що придумати нікого іншого на роль розвідки не можливо, – урочисто проголосив дядько Яків, розпушивши свій прекрасний, чисто-білий індичий хвіст.

— Слава! Слава! Слава! – дружно закричали птахи на чолі із Чорним.

Цієї резолюції було достатньо для того, щоб процес закипів. Вже потім будуть обговорення про устрій , про конкретні бойові задачі, про зброю цієї новоспеченої боївки. Коли лише утверджена заява і нічого більше. Ця заява поки її утвердиш добряче вимотала нерви дядькові Якову і Чорному.

Але тепер вже все було скінчено. Лишилося тільки записати заяву, що зробила молоденька біленька курочка, що швидко пошкрябувала на землі текст резолюції. Значить, подальші дії витікали з цього плану. Майбутнє вже не лякало так сильно. Навпаки, воно було сповнене цікавих сюрпризів, пригод, нових ситуацій для жителів подвір’я, котрі роками вели мирне життя.

— А нам зброю видадуть?! – верескнув на пів двору молодий Півник.

— Авжеж… а як же… тільки почекать треба, брате, поки передові загони почнуть свою діяльність, поки наші прес-служби подомовляються з відповідними органами… Тоді і зброя буде, - заспокоїв його дядько Яків, котрий після такого напруження хотів просто відійти, не думати ні про що і бути просто Яшкою, як називав його пастух і навіть фермер.

— Рівняйсь! Струнко! До водойми кроком руш! – почули вони окрик їхнього фермера.

Бойове життя почалося…

Їм аж крила горіли від можливості спробувати себе у ролі воїнів, розвідників, винищувачів ворожих літаків, одне слово – захисники рідної землі це цікава і важка роль.

Вже під час інструктування, коли сам фермер, власною персоною озвучив їм всі ті ж самі задачі, можливо, у дещо розширеному й обдуманому вигляді, вони відчули себе по-справжньому захисниками… це було неймовірне відчуття, змішане з відповідальністю і холодом ще не прогрітого весняним сонцем повітря.

Надворі лютий березень.

— Удачі тобі, сержанте Галіна Бланка! – звернувся фермер по-військовому до най здібнішої їх посестри. І це був початок, крапка відліку для їх боївки, яку пропаганда ворога називала біологічною зброєю, бойовими птахами, чим тільки не називала… Але лиш вони знали чим є насправді.

P.S.

Насправді, всі герої цього твору справжні: індик дядько Яків або ж просто Яшка вихований моїм дідом Миколлою, а батальйон диких качок треновані місцевими мешканцями с. Великодубове на затоці Дніпра