Петро Гузiк "Відьма"

Мадонні, тій котра надихає писати не тільки на вірші

Можливо ми колись горіли на сусідніх багаттях...

також вдячний за допомогу в редагуванні панові Роману Онищенко

Зараз.

Подвір’ям старого покинутого заводу під скупим місячним сяйвом рухалося дві тіні. Сліпе ніби в трупа око місяця заледве освітлювало територію , проте чоловікам його ніби вистачало. Вони рухалися мовчки, час від часу зупинялись і вслухалися в тишу щоб потім продовжити свій шлях. Стіни заводу немов скелет доісторичного монстра височіли над ними, товстий шар пилюки пожирав звук їхніх кроків, деінде в підлозі зяяли діри підземних входів з котрих смерділо застояною водою та чимось давно здохлим. Тріщини на стінах та підлозі розповідали про роки занедбаності та забуття, а порослі мохом і бур’янами ділянки додавали відчуття запустіння. Подекуди виднілися залишки старого обладнання: іржаві верстати, перекинуті ящики та розбиті лампи, що колись освітлювали цю територію. Під ногами час від часу хрускотіло немов перший сніг розбите скло , а холодний вітер гуляв по темним куткам, видаючи моторошні звуки. Чоловіки рухалися обережно, наче привиди, уважно оглядаючи кожен куток, кожну тінь, ніби шукаючи щось важливе.

Вони підійшли до колишньої адмінбудівлі, чий фасад вкритий облупленою штукатуркою та розбитими вікнами, виглядав як примарна споруда з минулого. Тихо прокравшись до входу, чоловіки обережно відчинили скрипучі двері і, увійшовши всередину, зачинили їх за собою, сховавшись у напівтемряві коридору. Внутрішні приміщення будівлі були занедбані: пил і павутиння покривали столи та стільці, колись використовувані працівниками заводу. Відставивши в бік кілька стільців, чоловіки влаштувалися на підлозі, нарешті маючи можливість трохи відпочити та узгодити подальші дії. Вони обидва були одягнені в чорні маскувальні костюми та маски, які майже повністю приховували їхні обличчя. Єдиним різницею між ними був зріст. Високий чоловік, знявши рукавичку з правої руки, дістав з внутрішньої кишені складену навпіл карту. Він обережно розклав її на коліні і, ввімкнувши слабке світло ліхтарика, почав уважно вивчати деталі. Той давав тьмяне світло, достатнє для того, щоб розрізняти основні контури місцевості на карті. Його напарник зняв свою маску, дозволяючи ліхтарику освітили його обличчя. Це було обличчя юнака, не старшого двадцяти років, з гострими рисами та напруженим виразом.

– Отже, що у нас тут? – тихо запитав він, киваючи на карту.

Високий чоловік уважно оглянув карту, його пальці ковзали по паперу, вказуючи на різні позначки та шляхи.

– Ми зараз ось тут, – показав він, доторкнувшись до однієї з точок на карті. – Звідси нам потрібно дістатися на третій поверх . Це буде небезпечно , будівля стара і можливо сходи будуть завалені мотлохом або взагалі зруйновані, але іншого шляху немає.

Юнак кивнув, намагаючись зрозуміти маршрут і можливі загрози.

-Там згідно наших даних має бути хід до таємної кімнати, потрапивши туди ми маємо перші дістатися сховку.

-А що там? У сховку ?,- юнак намагався бути спокійним але голос його зрадив.

-Боїшся,- запитав високий і теж зняв маску, його довге сиве волосся дивно виглядало на ще молодому обличчі, - боятись нормально, значить будеш обережним і не наробиш дурниць. У сховку котрий можна відімкнути ось цим ключем,- він дістав з під розстебнутої куртки ключ котрий висів на ланцюжку в нього на шиї,- лежать втрачені сторінки з «Некромонікона» , а саме ті за допомогою яких можна повернути мертвих до життя. Якщо Магда першою до них дістанеться, тоді ,- він замовк вслухаючись в темряву, - тоді нам всім кінець. Ця відьма і так могутня а з цими знаннями вона зможе влаштувати пекло на землі.

Молодший кивнув і перевірив спорядження на поясі. В їхньому ордені котрий постав на залишках інквізиції знали що могутня Магда всюди з’являється зі здоровенним вовкулакою, тому перед походом на цей завод вони як могли запаслися срібними кулями, ножами та навіть арбалетними стрілами.

-Благословіть мене брате Корнеліус, - юнак став на коліна і схилив голову.

Старший з чоловіків дістав пляшечку з свяченою водою і почав.

-Ave Maria, gratia plena,

Dominus tecum.

Benedicta tu in mulieribus,

et benedictus fructus ventris tui, Iesus.

Sancta Maria, Mater Dei,

ora pro nobis peccatoribus,

nunc et in hora mortis nostrae.

Amen.

-Амінь,- повторив юнак і натягнув маску назад на обличчя,–я готовий брате .

Брат Корнеліус сховав карту і ключ, вимкнув ліхтарик і вони пішли далі.

Діставшись до таємної кімнати , члени ордену повільно весь час зупиняючись і вслухаючись в ніби мертву тишу , розчистили від будівельного сміття приховані двері , тремтячими руками старший чоловік відчинив і дістав згорток. При світлі ліхтариків вони оглянули загорнуті в тканину вирвані сторінки з проклятої книги, сторінки котрі були зроблені з людської шкіри написані кровью божевільним арабом Абдулом Альхазредом в 8-му столітті.

Корнеліус сховав сторінки у внутрішню кишеню, і закрив сховок назад.

-Пішли, нас ще чекає довга дорога додому.

Вони вирішили повертатися іншим шляхом щоб уникнути можливої зустрічі з Магдою.

Чоловіки проминули ряди пустих кабінетів, в планах було вийти на дах і спуститися вниз пожежною драбиною.

На даху їх зустрів сердитий подих вітру, що зривався з кожним кроком, показуючи свою силу. Небо затягнулося важкими, свинцевими хмарами, що повільно, невблаганно закривали місяць. Здавалося, що з кожною хвилиною їхній похмурий покров стає густішим, приховуючи останні відблиски місячного світла.

Раптово Корнеліус відчув, як повітря довкола нього стало крижаним, ніби тепла літня ніч перетворилася на сувору зимову. Роззирнувшись навколо, він помітив на дальньому краю даху ледь видимий силует. Постать була нерухомою, мов статуя, і здавалося, що вона спостерігає за кожним їхнім рухом. Мить здавалася вічністю, поки Корнеліус вдивлявся в темряву, намагаючись розгледіти деталі незнайомця. Світло ліхтаря, який він тримав у руці, тремтіло, відкидаючи примарні тіні.

-Трясця, ми не встигли,- він гарячково розстебнув куртку і відкинув її в сторону. Дістав з піхов на стегнах два довгих кривих срібних кинджали. Молодший прослідкував за ним поглядом і зробив ті ж дії. Тільки замість ножів він стискав Магнум 357.

Постать неспішною, але впевненою ходою наблизилася до них, вивчаючи кожен їхній рух. Вітер затих на мить, ніби сам зупинився в очікуванні. Немов за командою, місяць вийшов з-за хмар, і його холодне світло осяяло дах, розганяючи темряву і відкриваючи справжній вигляд незнайомки. Перед ними стояла висока жінка з довгим волоссям, кольору пекельної ночі, що розвіювалося на вітрові , мов чорний шовковий плащ. Її шкіра була блідою, мов мармур, а очі горіли вогнем, в якому читалося і невимовне знання, і прихована загроза. Вона виглядала молодою, з бездоганними рисами обличчя, які одночасно притягували і лякали своєю диявольською вродою. Корнеліус та його супутник знали, що перед ними стоїть не просто жінка. Вона створіння з минулого, яке пережило століття. В їхніх серцях і пам’яті жила легенда про те, як давній предок Корнеліуса власноруч спалив її у священному полум’ї інквізиції, вважаючи її втіленням зла. І ось вона стояла перед ними,жива і ще більш грізна, ніж будь – коли. Її червоні губи скривилися в ледве помітній усмішці, яка не обіцяла нічого доброго. Вона поглянула на Корнеліуса так, ніби його обличчя було їй до болю знайоме. Її голос, коли вона заговорила, прозвучав тихо, але його відлуння пройшло крізь них, мов холодний вітер.

-Брат Корнеліус, брат Жан, приємно вас зустріти цієї ночі,- її голос був м’яким наче шовк і солодким як мед,- мені здається у вас те що потрібно мені - немов з повітря в неї в руках опинився довгий тонкий мундштук з цигаркою в ньому. Вона присіла на пожежній вентиляції і закинула ногу на ногу, її сукня з довгим вирізом збоку оголила стрункі ноги .

-Іменем Господа нашого Ісуса Христа, заклинаю тебе, поріддя пекла, згинь!,- вигукнув Жан, виходячи вперед з рішучістю в очах. У його правій руці заблищав срібний хрест, відбиваючи місячне світло, ніби втілюючи надію на порятунок. Лівою рукою він впевнено навів револьвер на жінку, і вистрілив без жодного вагання. Звук пострілу розітнув нічну тишу, і куля з свистом розсікла повітряпрямуючи до Магди.

Але замість того, щоб упасти від смертельного поранення, вона лише трохи відкинула голову назад. На місці, куди куля мала влучити, не залишилося жодного сліду. Магда глянула на Жана з погордою в очах, і її усмішка стала ще більш зловісною.

-Твої земні іграшки не здатні мене зупинити, - холодно промовила вона,ступаючи вперед. Її голос був пронизаний крижаним спокоєм, від якого мороз пробігав по шкірі,- Я пережила більше, ніж ти можеш собі уявити , тепер прийшла по своє.

Жанне втрачаючи надії, зробив ще один постріл але знову безрезультатно. Магда підняла руки, і невидима сила відкинула його назад на добрий десяток метрів . Хрест шматком розплавленого металу випав з його руки, і він дивився на Магду з розширеними від страху очима. Корнеліус поспішив йому на допомогу, підтримуючи друга і намагаючись зібрати свої думки.

-Не думайте, що ви врятуєтеся від мене так легко, - продовжувала Магда, її голос звучав як шелест листя під сильним вітром,-Ваша віра – це лише слабкий захист від того, що я несу з собою,-Вона знову підняла руки, і навколо них почала збиратися темрява, мов живий вихор, поглинаючи світло місяця. Кожен їхній рух ставав важчим, ніби невидимий тягар здавлював їхні тіла і душі.

Нелюдськими зусиллями Корнеліус піднявся на ноги, перекрикуючи шум вітру він мовив.

-Domine Deus noster, Tu es omnipotens et omnibenevolens Creator omnium viventium. Tu es fons vitae et lucis, et ante Te tenebrae dissipantur. Ad Te cum humilitate et fide accedimus, petentes protectionem Tuam ab omnibus malis viribus et daemonibus, , – Він зобразив символ хреста і повільно рушив в сторону відьми продовжуючи молитись. Жан теж зміг піднятись і приєднався до нього в молитві .

Магда була здивованою їхніми діями , проте вона лише розсміялася.

-Багато років тому ваші пісеньки можливо б і навели на мене страх, тоді я була простою дівчиною котру спалили живцем. Але тепер в мене є дещо і для вас.

Вона щось зашепотіла і тінь під її ногами почала розширятися випускаючи назовні чудовисько. Чоловіки зупинилися не маючивіри своїм очам. Спершу велетенські покриті чорною шерстю руки, потім страшна голова котра віддалено була схожою на людську з довгою собачою пащекою і врешті звір виліз весь. Зростом він перевищував білого ведмедя. Його крик розітнув повітря, і в ту ж мить він кинувся на них.

Жан розрядив всю обойму свого 357 , всі шість срібних куль на швидкості 1200 футів на секунду полетіли в звіра, проте той не зупинився ні на мить. Він схопив нещасного юнака і розірвав навпіл. Корнеліуса оросило гарячою кров’ю та нутрощами хлопця. Він кинувся в атаку проте звір з точністю боксера важковаговика збив його з ніг. Темрява взяла його в свої обійми,останнє що він чув це гарчання звіра і диявольський сміх відьми.

Тоді

-Сьогодні року Божого 1692 ми зібралися на цій площі щоб привести в дію волю Бога. Ми , свята інквізиція на чолі з Коттоном Метером та за вказівками Його Святості Папи Інокентія XII оголошуємо цих пропащих жінок слугами диявола . Ми маємо всі докази та покази свідків котрі допомогли нам викрити відьом в нашій богобоязній общині, – інквізитор відкашлявся і окинув поглядом натовп пуритан. Люди ловили кожне його слово, тим паче як не як він був правою рукою самого Метера і його слово було твердим як криця. Він підійшов до трьох стовпів зусібіч обкладених хмизом та дровами. Одна з жінок звинувачених у відьомстві після ночі проведеної в камері тортур втратила свідомість, ще одна не припиняла плакати і голосити що вона не відьма. І тільки одна, дівчина на ім’я Магда спокійно стояла і слухала його промову. Вона погодилася з тим що надавала знахарські послуги мешканцям села але не більше. Проте було щось в її очах, якась темрява з котрою брат Джеймс вже зустрічався. Так, можливо дві інші жінки і не були відьмами але після допитів їх не можна було відпускати, налякані хворобами, втратою врожаю і смертністю серед дітей селяни їх все одно стратилиб. А от Магда інша річ. Її чорний всепроникливий погляд нагадав йому випадок котрий стався десять років тому в Англії. Він тоді проводив обряд екзорцизму, і саме такі чорні очі були в того хлопчика котрий гучним чоловічим голосом цитував рядки з De Vermis Mysteriis мовою котрої не міг знати, після чого вбив двох чоловіків. Брат Джеймс вигнав демона і врятував дитину, але той погляд запам’ятав на все життя.

Його помічник підніс йому факел. Брат Джеймс оглянув жінок прикутих до стовпів.

-Чи хочете ви сказати щось на останок, перед тим як священний вогонь очистить ваші тіла і душі?

У відповідь були тільки сльози однієї з них і ледь чутні слова про помилування. Навіть Магда зазвичай гостра на язик промовчала і тільки високо підняла голову.

-Ні? Тоді нехай Господь Бог помилує ваші душі,- з цими словами брат Джеймс права рука Коттона Метера, по черзі підпалив дрова. Сухе дерево вмить зайнялось. Жінка котра була без свідомості нарешті прийшла до тями коли вогонь почав пожирати дерево і її ноги, її нелюдський крик пронісся крізь натовп людей . Разом з товаришкою по нещастю вони утворили симфонію болю та страждання , в той час коли полум’я перетворювало їх тіла на обвуглене м’ясо . Він помітив крізь пелену диму що Магда дивитися йому в очі і посміхаючись ледь помітно вирушить губами. Головний інквізитор тільки сильніше стиснув розп’яття, розвернувся і пішов.

Зараз.

Брат Корнеліус не знав, скільки часу він провів в обіймах темряви. Йому здавалося, що минула вічність, і мить водночас. Всі його думки і бажання відійшли на задній план, загубившись у цьому приємному забутті, що нагадувало материнську утробу. Здавалося ніби він плаває в теплому, ніжному океані, де не існує ні часу, ні простору. Темрява була густою і м’якою, вона огортала його, як теплий плед у холодну зимову ніч. Здавалося, що у цьому світі не існує ані болю, ані страху, ані тривоги. Він відчував як його тіло розслабляється, кожен м’яз втрачає напругу, і його свідомість повільно занурюється у глибини спокою. Спогади про минуле життя розчинилися, наче туман на світанку. Все що колись мало значення стало неважливим, дріб’язковим. Брат Корнеліус відчував лише тепло і безпеку. Він не міг сказати, чи пройшли хвилини, години чи можедні. Важкість тіла зникла, і він відчував себе легкою пір’їнкою, що повільно пливе у просторі. Але поступово почав приходити до тями . Спершу слабкий промінь світла прорізав темряву, і брат Корнеліус відчув як до нього повертаються відчуття. Він знову почав усвідомлювати своє тіло, його м’які і тверді частини, холод і тепло. Йому здавалося що він прокидається з довгого сну, в якому втратив себе, але тепер повільно повертається до реальності.

Він розплющив очіі відразу відчув різкий біль у скроні, над ним було кам’яне склепіння яскраво освітлене лампами . Він поволі піднявся і сів. Голова нестерпно боліла в тому місці куди його вдарила потвора відьми і кірка засохлої крові вкривала скроню . Його думки були розмиті, ніби плинна водаале він намагався зосередитися, згадати останні події. Чоловік оглянув себе , вся його зброя як він і думав зникла, він лежав на кам’яній підлозі у великому порожньому залі. Проте не зовсім порожньому, біля протилежної стіни сидів склавши по турецьки ноги чоловік. Зір ще був туманним і йому здалося що голова чоловіка має дивний вигляд.

-Прокинувся? Це добре, бо я вже думав ти покійник.

Незнайомець вочевидь побачив що Корнеліус прийшов до тями і підвівся на ноги.Накульгуючи він пішов в його кут залу. Корнеліус зміг побороти головокружіння, і справді коли незнайомець підійшов ближче чоловік побачив що той має на собі металеву маску котра закриває всю його голову.

-Що це за місце? І хто ти такий?,- слова давалися йому важко, в роті пересохло і голос був тихим якшелест листя під ногами.

-Ми в замку Магди. Це її камера тортур.

-В замку? Але ж як ? Ми були на даху, знайшли сторінки з «Некромонікона» , потім була сутичка з...,- раптом він пригадав все, страшного звіра котрий виліз з тіні і Жана, свого учня котрий більше не побачить сонячного світла.

-Це все магія. Магда дуже могутня відьма. І судячи з виразу твого обличчя ти зустрів її звіра.

Брат Корнеліус тільки кивнув і заплющив очі. Незнайомець присів біля нього .

-Хто такий я? Я і сам не знаю, як не знаю скільки часу я тут. Вона приходить і тоді час зупиняється і я нічого не пам’ятаю. Потім знову я тут. Якщо не рахувати маску вона нормально до мене відноситься, немов до домашнього улюбленця.

-Що це за потвора разом з нею?

-Це її фамільяр.

-Значить слуга, я думав вона призвала демона з глибин пекла.

Якийсь час чоловіки мовчали. Тишу порушив звук ключа в дверях, і за мить в зал увійшла Магда. Вона виглядала приголомшливо, довга червона сукня кольору крові, волосся розпущенне, в руках вона тримала книгу «Некромонікон».

Вона підійшла і клацнула пальцями, біля неї з’явився стілець і жінка сіла.

-Не думай, що ти перемогла. Після мене будуть інші і вони доведуть справу до кінця , відправивши тебе в самісіньке пекло де тобі місце, - брат Корнеліусповним ненависті поглядом дивився їй в очі .

Магда розсміялася, в порожньому залі її сміх ехом відбився від стін .

-Думаєш мені є діло до твоїх братів з ордену? Ні, мені потрібні були тільки сторінки і ти брате Корнеліус. А на рахунок пекла, що ж, там не так вже і погано якщо знаєш що до чого, - і вона знову засміялася,- століття тому твій предок Джеймс звинуватив мене в чаклунстві і піддав спаленню на вогнищі. Хоча я особисто вибрала б повішення, маю невеликий фетиш до придушення, - вона змовницьки підморгнула і продовжила,- перед тим як святі воїни як ви себе називаєте вибили моїдвері і протягли за коси вулицями села я дечому навчилася в своїх так сказати колег по ремеслу . Я зробила і заховала маленьку ляльку з частинками свого тіла і душі, тому не надто і переживала за багаття.

Жінка підвелася зі стільця і підійшла до вікна, якийсь час вона милувалася краєвидом гір і затягнутим важкими хмарами небом. Незнайомець в масці покірно слідував за нею. Корнеліус слідкував за ними обдумуючи шлях можливої втечі.

-Ну і якщо коротко то після того як вітер розвіяв попіл з мого багаття, мені залишилось чекати. Мені пощастило, жадібні селяни думали що в моїй оселі є скарби чи відьомські речі. Наївні дурні. Милі, наївні дурні. Моя лялька лежала в скрині під долівкою хатини, один з тих мисливців за скарбами мав необачність порізати руку. Кров брате Корнеліус має багато чудодійних властивостей. І я повернулась до життя.

Вона відвернулася від вікна і обійшовши незнайомця в масці почала розстібати хитрий замок на його потилиці.

-Як я казала, в пеклі не так вже і погано. Моя душа в обмін намою теперішню силу була вигідним обміном. Отримавши назад своє тіло я почала служити моєму темному володарю,- з гучним звуком маска впала на землю і Корнеліус побачив обличчя чоловіка. Від здивування він сповз по стіні на підлогу. Корнеліус котрого з дитинства вчили бути святим воїном, боронителем людей бачив прочитав і вивчив багато старих книжок. Він знав про заслуги свого предка, про весь свій рід котрий присвятив життя цій справі. Тому він добре знав його в лице зі старих гравюр. Тепер його славнозвісний предок брат Джеймс Соулгарден стояв перед ним. Ні, не просто стояв, однією рукою він обіймав за талію цю кляту відьму Магду.

Джеймс помітив його здивований погляд і розсміявся.

-Люба якщо ти не проти я продовжу?

-Звісно ні любий,- вона поцілувала його в щоку і почала гортати сторінки книги.

Джеймс мить помовчав і заговорив.

-Я добре справлявся зі своїми обов’язками інквізитора та екзорциста. До того моменту доки вона не повернулася з того світу. Переродившись вона мала інший вигляд і я простий чоловік закохався в чарівну незнайомку. Яким було моє здивування коли однієї ночі , після чудесного сексу я відчув що моє тіло паралізоване а вона проводить дивні ритуали. Я як міг чинив опір, молився всім святим, кричав до небес благаючи Його допомогти мені. Але Він був глухий, Йому потрібен був лише інструмент для своїх дій. Так я став рабом Магди. Перший час я намагався вбити її та втекти, але сила фамільяра не дозволила мені цього. Тоді я намагався вбити себе, адже не міг такий божий чоловік як я жити таким життям, але і цього я не зміг. Проте з роками я пізнав її справжню, її і ту темну силу котрій вона служить, і мені це сподобалось.

-Ти проклятий! Коли прийде час ви обоє будете горіти в озері вогню!,-Корнеліус взяв себе в руки і кинувся на Джеймса, проте той з легкістю відбив його атаку.

-Мовчи пес! Я прожив таке життя про яке не міг і мріяти, душа не велика ціна за це.

-Досить!,- Магда звернулася до чоловіків,- скоро зійде місяць потрібно показати твоєму нащадку всю твою силу.

Вона сплеснула в долоні і ряд вікон одночасно відчинився. Хмари на небі розійшлися явивши повний місяць. Корнеліус почув знайомий рик і повернув голову на звук. Його предок Джеймс Соулгарден почав змінюватися на очах.Він підняв руку і його шкіра почала покриватися густим чорним хутром. Пальці видовжувалися, перетворюючись на пазурі. Його тіло змінилося повністю: сильні лапи, потужні м’язи, гострі зуби у велетенські пащі вовка.

-Отак, твій предок і є моїм милим звіром. І знаєш яка його улюблена страва? Його нащадки!

З цими словами звір кинувся на Корнеліуса, і неймовірний біль був останнім що той запам’ятав.

.....Він прийшов до тями, він знову був в залі котрий його предок назвав кімнатою тортур. Тільки тепер в цій кімнаті було ще декілька чоловіків. І вона , Магда.

-Якщо ти думаєш що зміг втекти від мене в смерті то помиляшся. Ти і всі твої предки тепер мої до кінця часів. Мені потрібні були сторінки з книги не для того щоб знищити людство, ви самі з цим успішно справляєтесь. Але за допомогою цих сторінок я зможу повертати вас всіх до життя вічно,- вона згорнула книгу і пішла в бік дверей,- а зараз час для веселощів!

Корнеліус почув знайомий рик і відчув як тремтить підлога, його страждання тільки починались.