Грішний Ангел

Спершу вибачаюсь за те що можуть бути помилки, кілька глав писалося з самого початку не українською, тому перекладалося не дуже детально.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ:

у главі присутнє насилля, знущання над тваринами, кров, лайка, перші признаки депресії, сексизм, неадекватні стереотипи. НІЧОГО З ЦЬОГО АВТОР НЕ ВВАЖАЄ АДЕКВАТНИМ Й З ЖОДНИМ НЕ ПОГОДЖУЄТЬСЯ. ДЕ ЛИШЕ ДЕМО-ВЕРСІЯ ЯКА БУЛА ВИКЛАДЕННА У ЛЮДИ.

Розділ 2

Загадування на майбутнє.

«Чи справді кінець стражданням? Або це лише їх початок?» – Я прокинулась на теплих, задніх сидіннях авто, вкрита незнайомою червоною ковдрою. Я важко дихала і панічно розглядала все навколо, перевалившись з спини на бік. Під мною та наді мною почувся клацання – це закрилася дверцята на замок. Я насторожено поглянула на водійське місце, єдине, що я добре бачила, були масивні руки кольору смоли з гострими кінцями – Анті. Вперше в житті бачу Анті вживу. Мені пощастило, що я їх не бачила раніше, адже вони – пожирачі душ, яким потрібні лише душі грішних, а я… людина. Ніхто не приховує, що люди з народження грішники. Вони залишаються грішниками як до, так і після смерті. Я видихнула, можливо, моїм стражданням ще не кінець, кінець може бути лише моєму життю. Анти повернув у мою сторону дзеркало заднього виду, тепер я чітко бачила не лише його руки, а й його чорні… суворі очі, які переміщались з одного кута дзеркала в інший, розглядаючи мене як товар. Я спробувала зосередитися на більш важливому – дорозі. Можливо, не все втрачено, я могла б запам'ятати її, незважаючи на те, що за вікном вже вечір та…

- Лялечка, це тобі не допоможе, можеш навіть не намагатися, – звернувся до мене чоловічий голос. – Тут навіть сама Діва Марія не допоможе.

Він мене лякає? Справді? Це саме те, що я б сказала, якби мені це казав не Анті з масивними руками, а хтось інший, бо на досвіді я знаю, що сильні руки – це сильне тіло. Моє тіло здригнулося. Я зрозуміла, що це мені справді не допоможе, адже я не впевнена, що знаходжусь в Україні.

- Ви мене лякаєте? – хотіла я сказати гордо, але вийшло, як завжди й як у всіх, слова вирвалися дрожачим голосом і з запинками на кожному слові.

Грубий сміх ще більше мене лякав.

- Мені не потрібно тебе лякати, ти вже сама тремтишь. – тільки він закінчив, і я хотіла заперечити, але по моєму тілу пройшла ще одна дрож, у горлі з’явився ком. –До того, ще так офіційно, ніби вперше бачиш.

– Я просто поважаю істот, не дивлячись на ситуацію, до того ж… не думаю, що ви така велика знаменитість, що вас кожен знає, бо я впевнена, що раніше не була з вами знайома. – нарешті вирвалося з мене впевнений голос.

Відповідь я почула лише ще один грубий сміх.

- Може ти і права, лялечко.

- Міцуки, – знову мій дрожачий голос видав моє справжнє стан і вигляд.

- Мм?

- Я Міцуки, – повторила я, поправляючи спадаючий плед з грудей. Чи впевнена я, що зможу просто втекти в підходящий момент? Ні. Чи впевнена я, що доживу до кінця дня? Так.

- Не звичайне ім'я, вперше чую. Ти не з цієї країни, так? – варто було йому це сказати, як він різко повернув на поворот, і мене відкинуло до спинок сидінь.

- Якраз з цієї… якщо це ще Україна… а ви не хочете представитися? – мою грудну клітку ніби стиснуло, то чи від страху, то чи від жахливого голоду.

- Думаєш, це тобі допоможе? Можеш навіть не сподіватися.

Він хоче моєї смерті? Чи просто грається? Я не розумію його намірів, єдине, що мені ясно, це те, що він не збирається мене відпускати.

-Я вам швидше всі вікна виб'ю, ніж просто здамся, – я трохи невпевнено усміхнулась.

Машина трохи сповільнила швидкість, і водій повернувся до мене полубоком, його серйозний і водночас втомлений вигляд прилякав мене, і усмішка з моїх уст зникла. Його чорні, як ніч, очі, наче проїдали мене, ні… вони зжерали мою душу зсередини. Без того насуплене обличчя і стоячі дибки вовчі вуха, які майже досягали до стелі машини. Анті, ще й гебрид певно з перевертнем.

-А ти хочеш, щоб я тебе в багажнику закрив? – наскільки строго це було сказано, настільки ж і нагадало мені про мого батька.

Я заперечно махнула головою і стиснула краю пледа в руці, він же лише повернувся і знову набрав швидкість.

- Люцифер, якщо це тобі якось допоможе, – пробурчав він собі під носа, хоча я і так без особливих труднощів розібрала його слова.

- І самі кажете, що у мене не звичайне…

- Ти у мене зараз допиздишся і будеш лежати в менш комфортному місці, – роздратовано заявив Люцифер.

Достатньо грубі слова чоловіка змусили мене заткнути свого рота. З напівлежачого положення я сідаю, плед трохи відкрив моє жахливо виснажене тіло, але я вже помітила, як його очі через дзеркало заднього виду були приковані до місця, де плед спав. Не просто поглядом оглядав, а відверто пильно дивився, не відводячи погляд. Мої думки знову почали плутатися, чи не є він якось збоченцем? Я ж до останнього надіялась і обходила думки про сексуальне рабство. Чи варто мені запитати прямо? Я не впевнена, чи вистачить мені духу спробувати втекти, але опускати руки я точно не планувала. Звичайно, слід було б, але я боялась, що він швидше відріже мені язик, ніж просто чесно відповість. А можливо, й нехай? Я все одно, ймовірно, помру, не здійснивши свою мрію, і обіцянки брату виявляться пустими словами в наших розмовах. Задумавшись, я не помітила, як перестала відчувати його пильний погляд, точніше, на моє тіло – ні, але відчуття, що він вирве мої яскраво виражені зелені очі і поставить їх на поличку в будинку? Можливо.

- Лялечка, виглядаєш наляканою без особливих причин, думки катують? – у його голосі вже не відчувалося жодного роздратування, але це мене не заспокоїло.

Я заклепала очками, і по моїх щоках несподівано потекли сльози, яких я точно не очікувала відчути, тоді і зрозуміло, чому він спитав.

Я заперечно махнула головою і витерла сльози з щік.

- Міцуки, вас батько не сварив за брехню? Чи можеш якось інакше пояснити, що ти брешеш? У тебе ж усе на обличчі написано, – він говорив настільки впевнено, що я б засміялась, зважаючи на те, що батько мене майже нічому не навчив, а він говорив так, як ніби знає мене краще за саму себе.

Як би мені не смішила його впевненість, мені було зовсім не до сміху. Звичайно, я хочу бути чесною, але щось підказує мені, що це мене не врятує ні від смерті, ні від власного страху. Його виїдающий погляд ломав мій моральний та фізичний стан.

- Ви хочете взяти мене в сексуальне рабство? Або просто вбити? - На моє здивування, я сама собі не звучала наляканою, а швидше прямолінійною, можливо, так здавалося лише мені.

- Можливо - протяжно відповів він, поки його погляд ні на хвилину не відводився від мене, його кутики очей піднялися, ніби усміхаючись мені.

Я не знала, куди він мене везе, навіть якби й знала, це могло б допомогти тільки морально, не більше. Мене дивувало, що я добре пам’ятала всі траси, що ведуть до столиці, але ця дорога і близько не нагадувала мені нічого, тільки протягнутий вздовж дороги густий ліс, не дуже освітлений вуличними ліхтарями.

Під’їхав до ділянки повністю загорожену темною високою огорожею, накінець з мене перевели погляд. Люцифер дістав з бардачка щось, але з мого місця цього помітно не було, що саме, та ворота автоматично розійшлися в сторону й навколо будинку почали горіти ламп. Звичайно, у колишньому житті я навіть не могла мріяти стояти поруч з такими будинками, лише проходити їх по шляху. Мені вистачило лише хвилини, щоб замислитися: водія на місці вже не було, зате одна з дверцят відчинилася, і мені в обличчя нахлинула хвиля холодного вітру, через що я відсіла подалі від відчинених дверей. Вистачило мені лише на хвилинку задуматися, як водія на місця больше не було, зате одна з дверцят відчинилася і мені в обличчя подула хвиля холодного повітря, через що я відсіла подалі від двері. Я побачила, як Анти потягнувся до мене, але коли він потягнувся до мене, чомусь я поставила ногу йому на груди. Спонтанно подумала, що це його зупинить, але помилилася. Він схопив мене за ту ж ногу, усміхнувшись садистською усмішкою, і потягнув до себе, внаслідок чого плед з моїх грудей зісковзнув, і я відчула прохолодний вітер на своїх плечах. Через різке притягування я різко закрила очі від несподіванки, побоюючись чогось, хоча нічого такого й не сталося. Я трохи розплющила очі і тепер чітко бачила контури обличчя Люцифера. Чоловік мав різкі риси обличчя і страшно лякаючі очі з усмішкою, що нагадувала мені маніяків з прочитаних мною книг. Але найбільше мене лякало те, що його шкіра, колір волосся, очі та вуха були чорні, ніби він вийшов з чорно-білої картини. Я встигла помітити не тільки його обличчя, а й те, що він був у чорному піджаку з сірою сорочкою під ним. Чорно-біла картина з намальованим ман'яком— ось як я б відповіла, якщо б мене запитали, що я першою подумала, коли побачила це створіння.

— Якщо ти думаєш, що я дозволю тобі йти босою і ще й напівголою, то ти помиляєшся, — як тільки він закінчив, то забрав у мене плед і накинув його так, що тепер моє тіло було зовсім не видно, лише трохи вище щічок.

Я відчула його обпалюючі руки не тільки на нозі, а й на талії і стегнах, через що по моєму тілу пробігла легка тремтіння. Він перекинув мене через своє плече. Хоч його руки і були досить гарячі, я відчула жар по всьому тілу, особливо в ногах, але здається причинию різкого жару у тілі був зовсім не цей чоловік. Люцифер відкрив двері ключами з кишені і заніс мене в будинок.

В будинку було тепло, і здавалося, що моє тепло ще більше розігрівало моє тіло. Мені раптом стало погано, але я трохи уперлася руками в спину чоловіка, намагаючись хоч якось зрозуміти ситуацію. Однак різка слабкість охопила не тільки моє тіло, а й мої повікиЯ вже сиділа на чомусь м'якому, переді мною стояв Люцифер, клацючи пальцями перед моїми очима. Я слабо стиснула свою ногу нігтями, відчувши біль, і нарешті почала щось розбирати.

— М-м, виглядаєш не дуже.

Я подумала, а як інакше я повинна була виглядати, але навіть не знала, чи пройшло 4 дні, 7 чи цілих 3 доби. Не могла зрозуміти, скільки я провела в тому чортовому підвалі, особливо після того жаху, що я там побачила. Голова боліла, я вже не знала, що я хочу і чи не хотіла б я вже просто померти і закінчити з цим. Як тільки я починала думати про смерть, мені хотілося вдарити себе. Я не можу залишити брата і маму одних.

— Є алергія на щось?

Я прокручувала це питання не раз у своїй голові і нарешті негативно помахала головою.

— Добре, сама хоч можеш йти? — Я підняла голову і подивилася на байдужі очі чоловіка, моє серце знову стиснулося.

Я, опираючись на щось м'яке, з труднощами піднялася; в принципі, я не була здивована тим, що мені було важко встати.

— Спочатку хоча б прийми душ, далі подивимося,— він зробив паузу. Я хотіла запитати, але він, ніби прочитавши мої думки, відповів: — Одежі на тебе тут точно немає, замотаєшся в рушник і далі вже подивимося. — Я кивнула.

Я і так розуміла, що виглядаю і пахну не найкраще. Як може пахнути істота, яка була обляпана чужою кров’ю, а також своєю, яка не приймала душ хрен знає скільки часу і ще в сирому підвалі з гниючими залишками кошеняти?

Я оглянулася: звичайна спальня для створінь з нормальним заробітком, хоча для мене вона виглядала чудово. Приятна спальня в світлих відтінках. Не хотілося зайвий раз говорити з цим чоловіком, тому я самостійно направилася до найближчих дверей. Він же йшов за мною. Я не поспішаючи пройшла в коридор. Ззаду на спині я відчула легке і миттєве погладжування.

— Найближчі двері до тебе, можеш брати будь-які засоби, які є в душі,— відповів Люцифер і пішов далі в велику, відкриту кімнату.

Я пройшла туди, куди мені було сказано, і опинилася у просторій ванній кімнаті в сіро-білих відтінках. Круговим рухом я повернулася до дверей і перевірнула замкову засувку. Хоч я й розуміла, що власник будинку з його статурою легко може зламати замок, мені було трохи спокійніше з закритими дверима. Це дійсно заспокоювало мою параною, що всі навкого — педофіли, насильники та збоченці.

Я знову уважно оглянула ванну кімнату. В порівнянні з місцем, де я жила раніше, і з кімнатами там, ця здавалася мені величезною. Хоча це напевно не через розміри ванної кімнати, адже я розуміла, що ніколи не жила в нормальних умовах навіть як для дитини, а тим більше для людини. Пол був теплий, як і в спальні та коридорі, що було для мене досить дивно. До блиску натерте скло, як і стінки душу, так само чисто біла раковина з тумбочкою під нею і нові коврики для ванни. Я небагато пройшла та встала перед дзеркалом, наблизив свій пелець до дзеркала, на вигляд звичайне, не Гезелла.

!! Дзеркало яке має властивість з одного боку виглядати як звичайне дзеркало з кількома відміностями, а з іншого боку можна було бачити людину як через скло. !!

Звісно, дуже шкода, що я знаю про такі речі, але це справді допомагало мені бути спокійніше, адже я знала, що за мною не підглядають. Потягнувши руки за спину, я ухопила застібку бюстгальтера і відвела її в протилежний бік, розстебнувши його. Різкий холод ударив по ділянці шкіри, яка раніше була під тканиною, і моя груди нарешті не була стиснута. Я відчула полегшення, як наче вантаж упав з моїх плечей, хоча насправді це не так. Шлейки бюстгальтера самі злізли з моїх плечей, до самих кистей. Я обережно поклала бюстгальтер на край раковини і краєм ока помітила яскраво-червону смугу на моїй шкірі, можливо, це лише здавалося, але вона ніби пульсувала, через що мене кинуло в дрож і я намагалася швидше роздягнутися. На моїй спідній білизні було якась слизька пляма, ще й добре пропитана у тканину та і на вигляд, відчувалося що воно було досить свіже, та досить велике, явно не звичайні виділення які були Предменструальні. З моєї вульви… стирчав край презерватива… використаний. З нього ще досить сочилася субстанція. У мене в горлі усе стало комом, якби я хоч щось їла, мене б одразу знудило. Я швидко дістала це з себе й викинула у сміття. Якщо мої припущення вірні… То виходить, я маю другий досвід з подібним. А я в такому не помиляюся.

Я готова була залізти хоч у льодяний душ, головне аби змити з себе усі ці запахи, гнилі, сперми, мряки і смерті.

Я зайшла в душ, закривши за собою скляні дверцята, потягнула вгору кран, і по моєму обличчю потекла гаряча вода, стікаючи по моєму тілу. Зазвичай це мене заспокоювало, але зараз я боялася закривати очі, боялася, що за мною спостерігають. Привикаючи до теплої води, я відчула приємне тепло на грудях, ніби мене обіймає мама, гріючи мою грішну душу. Зазвичай це мене заспокоювало, я заплющила очі, і від усвідомлення своїх грішних вчинків, знаючи, що якщо пекло і існує, то я туди і потраплю, до самих чортів, до мого вічного оточення нечисті: демони, чорти, вампири, горгони, сирени — всі ці створіння завжди вважалися нечистими. Я в принципі теж була частиною цього, хоч і була єдиною людиною в своїй родині.

По моєму тілу стікала тепла вода, разом з усім брудом того підвалу і всім, що залишилось від того придурка. Я відчула обпікаючу біль, розплющив очі, вода була червоного кольору. Час ніби уповільнився. Я зробила крок назад і вдарилася потилицею об скляні дверцята, біль посилився, я різко відсунула голову від стінки, схопившись руками за голову. Біль поступово вщухав, я прибрала одну руку з потилиці, на ній була кров. Обернувшись, я побачила слід на стінці, що стікав під струменем води. Голова боліла до жаху, мігрень охопила мене, як тільки тепла вода почала капати на моє тіло. Біль була жахлива, я вимкнула воду і вийшла з душу. Я думала, що холодне повітря буде полегшенням, але біль стала гострішою і пульсуючою, то вщухаючи, то болючи так сильно, що я вже шкодувала, що лягла під воду. Як на зло, у мене ще й все двоїлося в очах. Я схопилася за що могла і вперлася, сподіваюся, що це була раковина. Намагалася дихати глибоко, до мене приєдналася ще й нудота з головокружінням. Я вже проклинала все, що мене оточувало, паралельно молячись Богу, не розуміючи, за що мені все це, але зараз мені хотілося тільки їсти і…

Мабуть, я стояла надто довго, і в двері ванної постукали. Це був спокійний, не надто сильний стук, який нагадав мені про безтурботні часи, коли я була маленькою і мама кликала мене з ванної їсти. Моя рука завмерла в судомах, і я вже не так чула власні думки.

— Міцуки, все добре? Тобі погано стало? — донісся з-за дверей голос Люцифера.

«А якщо він зламає замок?» — це перше, про що я подумала. Тримаючись за раковину, я підійшла до сушилки, взяла рушник і намагалася укутатися в нього, тримаючи однією рукою за краї. Але мені не ставало легше.

— Міцуки? — я підсвідомо уявляла, як Люцифер виламує двері, зриваючи замок без особливих зусиль.

Я все ж відповіла йому, бездумно й те, що перше прийшло на думку.

— Трохи, стало погано. — «Трохи», коли з потилиці тече кров. Я звикла применшувати свої відчуття болю, адже у всіх інших істот він, безперечно, більший, тому я не хотіла виглядати слабшою в чиїхось очах.

— Двері зможеш сама відчинити? — Я б дуже хотіла почути тривогу в його голосі, але самовнушення, що в цьому місті, я хоч комусь потрібна, здається, дурна річ. Я зробила кілька кроків, стало трохи легше, хоча не дуже. Підійшовши до дверей, я провернула замок, і він видав клацання. Двері потягнули зовні, і я випала з ванної кімнати у коридор, оскільки все ще потребувала, щоб на щось спертися. Я встала прямо навпроти Люцифера, спершись на двері рукою. Минулої хвилини не пройшло, як він, здається, встиг проаналізувати мій стан і підтримати мене під руку. Однією рукою я трималася за нього, іншою тримала рушник, сподіваючись, що він не впаде з уразливих місць. Мене повели далі коридором до відкритої кімнати, схоже на зал. Він був досить великим на перший погляд, але я не думала, що зараз буде доцільно все оглядати. Мене посадили на стілець, і Люцифер встав переді мною майже на коліна. Мені стало соромно за свій невисокий зріст, 168 сантиметрів, і прикро, що всі дивляться на мене звисока.

— Нудота? — Мене починало лякати, з яким байдужістю він все запитував. Його вираз обличчя не змінювався ні від чого, ніби в нього не було емоцій взагалі, крім того що я бачила в машині, як підіймалися кутики очей.

— Кров з потилиці... Голова крутиться... Біль нестерпний, — я говорила тихо, не бажаючи видавати зайвого шуму. Він різко встав і обійшов мене, і я почула, як його дихання на мить затихло, ніби він почав дихати тихіше.

Щось обпікаюче торкнулося найбільш болючої точки, де, здавалося, текла кров.

— Ай... — я тихо пискнула, не витримавши болю.

— Твою ж дивізію, — прошепотів Люцифер крізь зуби, схоже, він був не кращим за Дані, і мені не залишалося багато часу.

— Не зліться... прошу... — я почувалася такою жалюгідною і пригніченою від усвідомлення, що можу сьогодні залишити своїх рідних, і вони про це навіть не дізнаються.

Люцифер вийшов з-за моєї спини і пройшов далі, обійшовши стіл. Піднявши голову, я нарешті побачила, що це був поєднаний зал з кухнею. Чи живе він сам? Мені будинок здавався величезним, та й були сходи на другий поверх або на горище, я точно не знала. Люцифер копався над раковиною, витягнувши невелику коробку і з ящика довгий кухонний ніж. Мене охопив страх, і я почала подумки обдумувати свої останні слова, передсмертну записку, у якої сенцу точно не було, якщо мене все ж таки вб’ють тут, як мене заріжуть і як мама з братом гірко горюватимуть без мене. Люцифер підійшов з коробкою і ножем у руках, поставив коробку поруч зі мною і поклав поруч ніж. Відкривши коробку, він дістав баночку з чимось і ватку.

— Буде дуже боляче, — Люцифер нахилився так, щоб наші очі були на одному рівні. Він посміхнувся мені зловісною і водночас єхидною посмішкою, куточки його очей піднялися, справжній садист. Тепер то я вже жалію що він взагалі усміхнувся. — Можеш хоч кричати, якщо думаєш, що так буде менш боляче.

Мама рідна, це ж справжній психопат-маніяк, це зрозуміло лише з його чортової посмішки. Я вже готова була встромити ножа собі в серце, тільки б уникнути тортур. Люцифер обійшов мене, і я вже не бачила, що він робив. Відчувала лише, як він щось робив з моїм волоссям.

— Якщо ж без жартів, коли буде дуже боляче, говори.

Я вже готова була кричати не від болю, а від власних мучительних думок, які вимальовували різні сценарії: смерть. Зґвалтування - смерть. Тортури- зґвалтування-смерть. Мені ставало погано від думки, що, можливо, мене навіть поліція не знайде. Гострий і шиплячий біль настигли мене, я вдихнула і прикусила нижню губу, не бажаючи знову зірвати голос. Я стиснула краєчки рушника обома руками, біль була нестерпною, здавалося, що на мою рану, або що там було, вилили кислоту, яка роз'їдала шкіру до самого черепа. До того ж, мене вже й так трусило від жахливого холоду. Хоча кілька хвилин тому було так жарко, ніби в годину пік у задушливій маршрутці. Тепер відчувалося, ніби я вийшла голою на -20.

На мене накинули халат — чорний із золотими кутиками, який прикривав плечі й доходив до колін. Він був досить великим для мене, що було мені корисним, і я вже не хвилювалася, що рушник спадатиме, і я залишуся повністю оголеною перед істотою, яку знаю всього-то менше години. Хай це мене й не дуже заспокоювувало.

Біль поступово вщухала, а разом з нею повертався і здоровий глузд. Я згадала, що в першу чергу повинна думати про втечу, що б мені це не коштувало, навіть життя. Коли стоїть вибір між смертю, але спробувавши втекти, і невідомо скільки прожити в можливому сексуальному рабстві чи під тортурами, я завжди обрала б смерть. Холодні, ні, крижані сльози потекли по моїх щоках. Я не хотіла вибирати між життям у кайданах і смертю. Не хотіла взагалі такої долі у житті.

Не хотіла взагалі вибирати свою смерть або те, що мій брат помре.

Я не хотіла вибирати між смертю кого-небудь, будь- кого.

Мої руки тремтіли, я стиснула маленький золотий хрестик на своїй шиї між вказівним і великим пальцями, схрестивши руки в молитві. Я вірюча і залишуся нею навіть у бездиханному тілі. Хай позбавлюся всього, але не віри. Я вірила, що Бог почує мої молитви і подарує маленьку надію жити далі.

Жива там? От боли не откинулась хоть? - Люцифер обійшов мене, злегка нахилившись, він уставився на мене з єхидною усмішкою. - Яка ж ти дивна, плачеш від болю, але й писку не видала.

Краще б уже від болю, навіщо я вам? Секс-рабство чи просто хочете посміятися над тим, як вбиваєте когось? – Щоб у Анти була совість не вбивати грішну істоту, навіть заради забави, коли ніхто і близько не знає про моє місцезнаходження? Та ніколи б, з самого дитинства ненавиджу Анти, хоч живу бачу вперше.

Чоловік розсміявся хрипким сміхом, здається, його до жаху смішили мої слова, хоч єдине, що я хотіла, це отримати хоч найменшу надію на щось, навіть на те, щоб я померла трохи спокійніше, ніж уявляю, хоч думати про це я не хотіла.

- Не знаю, звідки тебе переслідують такі думки, - крізь сміх сказав мій "співрозмовник" з такою інтонацією, ніби мене відчитує. - Але нічого тобі не скажу у відповідь на твоє питання, можу лише те, що якщо ти терпляча пані, готова чекати рівно тиждень і не лізти куди не просять, не створюючи мені проблем, то з радістю відповім хоч на тисячу твоїх питань.

- Хоч якусь надію мені дайте… - я пробурмотіла крізь потоки сліз, сподіваючись, що він не посміється наді мною знову своїм і без того відразливим сміхом.

- Припустимо, можливо, відпущу без будь-якого підступу, влаштує? Але не обіцяю, - вперше мені здалося, що в його словах була нотка поваги, хоч він до мене на "ти", коли я ставилася до нього з повагою. Хоча очікувати я могла лише, що мене взагалі хтось буде поважати, завжди треба було, щоб за мною стояв хтось до жаху страшний чи сильний.

Я кивнула.

Люцифер схопив мене за підборіддя і підняв мою голову, мої руки ж відразу відірвалися від хрестика і непроизвольно тримали його долоню. Навіщо? Я і сама не знала, можу лише припустити, що це захисна реакція нервової системи. Він вдивлявся в мої очі, мене ж цей зоровий контакт змушував важко дихати.

- Раз ти ще не пішла, зробиш дещо, - в моїй голові лише крутилися думки, що він хотів цим сказати, він же недбало відпустив моє підборіддя і схопив за руку.

Мене потягнули ближче до стіни біля коридору, поряд з кулером стояли ваги. Достатньо швидко всі мої непристойні думки розвіялися серед своїх же питань. Люцифер пустив мою руку і трохи підштовхнув рукою до вагів. Я, звісно, завжди любила своє тіло і все таке… але коли на вагах додавалося хоча б кіло, після будь-якого прийому їжі вставляла два пальці в рот і...

- Ну? Боїшся чого? Чи просто мой час відбираєш?

"Його боюсь", перше що промилькнуло в моїй голові, я точно не знала, навіщо ж йому моя вага, але все ж я на них стала. Цифра за цифрою додавалися і вистачило їм лише на мить зупинитися на позначці 56, я закрила ногою. Мені було наплювати на те, навіщо йому точно моя вага, просто чисто з цікавості, але мені точно не було наплювати на те, що я тепер важу менше норми на зріст 167, тепер же сказати, що я хоч чимось могла зацікавити когось. Чи були нормальними мої думки? - ні, але потрібна була комусь дівчина, людина, яка хоча б трохи красива і вміє мовчати? - так.

- Прибери ногу- мені здалося, чи він прогарчав це крізь зуби?

Я заперчливо похитала головою.

Люцифер зітхнув, так ніби зараз крикне мені щось прямо в ухо чи зовсім замахнеться на мене рукою. Але він лише відійшов від мене і став, опираючись спиною до столешниці, Люцифер проводив вже погляд не по моєму тілу, а по обличчю.

- Ти хоча б скажи, скільки скинула, мені ж хоч якось потрібно розуміти, скільки тебе відгодовувати, мені трупа з виснаженням не треба, - він говорив це спокійно, хоч мені здалося, що менше хвилини він був злий.

Він проявив хоч малу повагу до мене. До людини. Як же на душі стало тепло, підсвідомо я його подякувала за те, що до мене вперше з моменту переїзду до Києва не ставилися як до сміття. Я забрала ногу і на вагах було все те саме число, 56 кіло, з останнього зважування я скинула 7 кіло.

- 4 кілограми… - брехати не червоніючи, у мене не виходило, не люблю брехню і ненавиджу правду.

- Припустимо, не хочеш говорити правду, не кажи, у тебе повинні бути на те свої причини.

Тепер то зрозуміло, чому він розглядав моє обличчя, він прочитав мене, прочитав як відкриту книгу, хоч мені було не до того. Я встала з вагів.

- Іди, спробуй прийняти душ, просто не замикайся.

- Чому?

- Я не збираюся заходити, навіть якщо ти втратиш свідомість чи тобі просто стане погано, то хоча б замки не доведеться ламати, просто бери мене на слово.

Не хочу йому вірити, але десь він може і був правий, та й звучав досить переконливо.

- Добре, - видавила я з себе, недовірливу відповідь, але моє бажання змити з себе всю гниль, так нікуди і не пропало.

…

Я вийшла з ванної кімнати, на щастя мені, я принаймні не чула, щоб хтось заходив, поки я була в душі. У коридорі стояв приємний запах, здається, з кухні. Пахло одночасно приємними травами та соковитим м’ясом. Я невільно пішла до місця, звідки йшов цей запах, на кухню. Перед тим як зайти, я лише краєм ока заглянула всередину.

- Ти вже все? - за столом сидів Люцифер, спершись головою на руку.

Я легенько кивнула. На столі стояла тарілка з омлетом і половинкою стейка, тепер стало зрозуміло, чому в коридорі так пахло спеціями. Я все ще стояла в проході, не впевнена у своїх діях.

- Сідай, це тобі, - кивнув чоловік у бік тарілки.

Я без сумнівів пройшла і сіла за стіл. Переді мною, за іншим кінцем столу, сидів Люцифер. За одним столом нижча і вища істота, нижче людини тільки ангел-охоронець і біси. Яка іронія.

- І навіть не думай брехати мені, що ти не голодна, як мінімум двоє діб була без їжі.

- Я і не збиралася, - тихо пробубніла я собі під ніс, відрізавши маленький шматочок стейка і спробувала.

Я не скажу, що мені не сподобалося, хоча вважала себе вегетаріанкою не через убивство тварин чи подібне, це харчовий ланцюжок, подібний до розумних істот. Я була їй тільки щоб не витрачати зайві гроші на м’ясо і втішила себе тим, наскільки воно жахливе. Але, чорт забирай, зараз я забила великий хер на свої принципи і просто смакувала нарешті нормальну їжу, а не смак локшини швидкого приготування чи подібної напівфабрикатної їжі.

Сама того не помітивши, я почала уплітати їжу за обидві щоки. Зрозуміла я, що край забула, де знаходжуся, лише після того, як почула тихий сміх за спиною. Я не стала повертатися до нього, щоб він думав, що я край неуважна, нехай думає, що я його підпустила до себе.

- А тепер роз'яснимо один факт, ти людина чи сирена, подібні морські істоти? - Люцифер поправив моє волосся за вухом.

Досить незвичне питання, зазвичай по вухах і зрозуміло, хто ким є, якщо на вигляд не зрозуміло. А я то чиста людина.

Я заперечливо похитала головою, поправивши рукою волосся назад, приховуючи свої вуха.

- Ось як, значить твій знайомий все ж обманув мені.

- Який знайомий? - я вже почала розуміти, до чого веде. - Той, що мене продав? Або щось типу того?

- Той, що програв у карти тебе, чи ти в багатьох місцях була?

- Ні. У свідомості я була лише в одному підвалі і у свого... вже колишнього хлопця.

Мені здалося, що такими темпами зайде тема, після якої мені вже не захочеться їсти, тому я продовжила їсти трішки швидше.

- У Рональда? Чи він тобі іншим ім’ям назвався?

- Іншим ім’ям? - у мене в грудях усе стиснулося від того, що мені відкрили очі.

- Ні? Він зазвичай у таких випадках не знайомить ні з своїми друзями, ні з ріднею.

- Не знайомив… казав, що це чисто чоловічі компанії без баб, а для сім'ї ще рік-два бути знайомими - "лише б не сльози", це єдине, що я хотіла зараз, щоб не ганьбитися.

- Я і не здивований, - Люцифер сів на сусідній стілець, закинувши ногу на ногу.

- Що означає "зазвичай"?

- Ти не перша, кого він пропонував, і, видно, ти з ним недовго, з останньої пропозиції не так вже й багато часу пройшло.

Він просто торгував дівчатами? Мій Даня? Справді він? Той, кому я вірила і довіряла навіть карту з заощадженнями?

- Майже півтора року я була з ним знайома.

Люцифер зітхнув, трохи насупивши брови.

- Тобі налити віскі чи щось подібне? Або валер’янкою обійдешся?

- Дякую, я відмовлюся брати щось у вас. - почала я грубити, розуміючи, що мене злить не Люцифер, а Даня, якщо йшлося все ж про нього, - Мені здається, ми говоримо взагалі про різних двох істот.

Чоловік зробив не надто переконливе здивоване обличчя, явно знущаючись наді мною.

- Та що ти - Люцифер взяв свій телефон, раніше лежачий біля ноутбука, і незабаром показав мені фотографію мого Дани, на вигляд у стриптиз-клубі, який підтискав якусь брюнетку до себе за талію, сидячи в нього на колінах.

Я прикусила язик, щоб зайвий раз не видати з себе нецензурну лексику.

- Він? - запитав мене Люцифер, і так знаючи відповідь, просто знущаючись.

- Ви і самі знаєте відповідь.

- Можемо на "ти", а то відчуття, наче я старший на пару століть.

- А хіба не так? - утриматися і не підколоти його я не змогла.

- Мені всього то 29 років.

"Не помітно", - спливло у мене в голові.

- Гаразд, як скажеш.

Різні думки бігали по моїй голові, перетинаючись, я хотіла поставити кілька запитань, але чи варто?

- Чому тиждень? – спробувала я почати "допит".

- Не думай про це, дізнаєшся все, коли час настане, зараз же ти не отримаєш відповіді на передбачувані питання.-Мій «допит» закінчено…

Я продовжила вже мовчки доїдати омлет, самостійно намагаючись дати собі відповіді на запитання. Люцифер же дістав із кишені електронну сигарету і вдихнув пару з неї.

- Спатимеш зі мною на ліжку, - видихнув він у мій бік сигаретний дим.

- Що? - варто було мені трохи розслабитися, як паніка скрутила новий клубок у моєму горлі.

Чоловік кивнув у панорамне вікно, що знаходилося за мною. Я подивилася назад. Воно виходило на задній двір і поле, мені здалося, я бачила чиїсь червоні очі в темряві серед поля. Чим довше я дивилася в них, тим більше паніка керувала моїми діями і розумом, в цих очах я тонула, як у крижаній воді серед холодної зими. Люцифер тихо встав, трохи підійшовши до мене, поклав руку на плече, тим самим відволікаючи мій погляд з вікна на себе.

- Багато хто після ночі на дивані в залі, навіть із закритими шторами, послали мене до біса під час звичайних зустрічей у мене вдома. А ти хочеш цілий тиждень сходити з розуму?

"Я вже сходжу з розуму, знаходячись тут", - відповіла я подумки.

- Торкатися мене не будете? – я насупилася, не дивлячись на те що ми певно перейшли на «ти», я все одно з вічливості зверталась на «ви».

- Якщо буду, то що зміниться? Білої крейди немає, щоб ти розчеркнула свою комфортну зону або пентаграму, вибачай. І навіть якби сіллю насипала, толку не було б. - саркастично і звично мені стало від його слів, іншої відповіді я і не очікувала.

Я стиснула кухонний ніж у руці, і в ту ж хвилину з мого плеча рука перемістилася на зап’ястя руки з ножем.

- А за таке їстимеш руками. Я сюсюкатися з тобою не збираюся і хоч ублюдком вважай.

- Я вже тебе ним вважаю, - тихо промовила я і відпустила з хватки ніж.

Люцифер забрав тарілку разом із приладами і поставив у раковину біля плити.

- Вночі по дому не шастати, спробуєш втекти - наслідки сама дізнаєшся.

- А одяг? Невже я буду як повія ходити в одній нижній білизні?

- Ходи поки що в моєму халаті, завтра на свіжу голову вирішу це питання.

Які розумні слова виходили з нього, я стиснула халат на своїй грудях.Будь чесною з собою, я чекати не хотіла і не бачила в цьому сенсу, ніби щось зміниться від одного тижня.

…

Я сиділа на краю ліжка, спершись руками на коліна і схиливши голову. Мої думки загоняли мене в глухий кут, вони зводили мене до дороги в психлікарню. Я уявляла, які муки мене тут чекають, наче відчувала, як чорні чоловічі руки стискають моє горло, перекриваючи кисень, уявляла, як він мене ґвалтує. Руки мимоволі потяглися до моєї шиї і провели по місцю сонної артерії. Люцифер нічого не зробив, щоб натякнути на такі дії, але жертва насильства бачить у кожному насильника, навіть у тих, кому довіряє, незалежно від місця, ситуації та істоти. Перед очима промайнуло місце, куди потрапляти я більше не бажала, ще підсвідомо маленькою дівчинкою, я прикусила язик, не бажаючи навіть думати про те, що було раніше.

Почувши кроки, що наближалися до кімнати, рука зі шиї сповзла назад на коліно. У кімнату зайшов Люцифер. Мені варто було б уже звикати до його погляду, що оглядає все моє тіло. Я ж, не бажаючи бачити цей погляд на собі, відвела очі до підлоги, бо не знала, як правильно підібрати слова і що зазвичай говорять, коли помічають подібний погляд.

— Як самопочуття? У жар чи холод не кидає? — спитав Люцифер, лігши на протилежний край ліжка, де я сиділа.

— Трохи холодно, але терпимо.

— А якщо без "терпимо"?

Дивне питання. Я спочатку не зрозуміла, що відповісти, не зрозумівши суть питання.

— Холодно і сильно.

Мій лоб торкнулася рука Люцифера ззаду, здавалося, він сидів зовсім близько. Повернутися до нього я не хотіла, якщо бути чесною. Мене закутали в ковдру по груди. Не пам’ятаю, коли востаннє так укривалася, тим більше коли мене укривали, а ще й уклали ближче до подушок. Відчувала себе маленькою дитиною, і це мені не подобалося.

— А ваша дівчина не проти, що у вас в ліжку хтось окрім вас? — мене бентежив факт, що я сплю з кимось в ліжку, бо з Данилом я в одному ліжку спала рідко, лише коли йому це було зручно.

— Було б кому бути проти, я одинокий.

З таким характером не дивно, але для кожного знайдеться свій любитель.

— А ти чому цікавишся? Бо боїшся, що хтось за вуха з дому прожене?

Я цього не боюся, я цього і хочу, хоч і розумію, що йти мені нікуди. Було лише розуміння, що якщо і втечу куди подалі, то повернуся в замкнене коло: шукати квартиру і нову роботу, знаходити кращих орендодавців і знову шукати квартиру, а за нею знову і роботу, бо або не буду встигати на роботу, або ж буду спати менше 5 годин на добу. Я важко зітхнула, лише думки про роботу втомлювали більше, ніж насправді.

— Не люблю собі ворогів наживати, потім вони на мені люблять відіграватися, — я обійняла подушку, уткнувшись в неї обличчям. — Скажіть просто чесно, для мене ця "тиждень" може і більше, буде здаватися пеклом?

— Що за стереотип про Анті? З чого ти це взяла. Не буду я тебе ні вбивати, ні жерти, заспокойся нарешті, я ж не канібал.

Як камінь з душі. Думаю, якщо б він щось і хотів зі мною зробити, то просто промовчав би або вже зробив. Я поглянула на Люцифера, що сидів напівбоком до мене, без футболки на тілі, а в руках акуратно складав її. Я різко відвернулася від нього. Що дійшло, так це те, що про зґвалтування він не говорив ні слова. Мене від цієї думки почало трясти, я розуміла, що, можливо, вже і не засну, якщо взагалі хтось спокійно засинав після зґвалтування.

Чоловік потягнувся через мене. Я зажмурила очі, не бажаючи бачити абсолютно нічого, почувши лише клац і тихий скрип ліжка. Я трохи розтиснула хватку на подушці. Пролежавши в очікуванні найгіршого близько 15 хвилин, я нарешті відкрила очі. Було темно, але місячне світло освітлювало кімнату. Я подивилася через плече і побачила, що на іншому краю спокійно лежав Люцифер. Похоже, я справді себе накрутила в очікуванні найгіршого. Я знову повернулася і зуміла трохи розслабитися, поринаючи в приємний, солодкий сон.