нетривіальний ДЕТЕКТИВ (збірка новел)

ЕЛЯ

Еля сиділа на високому дерев’яному стільці. Уважно розглядала потрісканий, колись червоний сандалик, надітий поверх запраного підколінка. Бовтала ногою над брудною підлогою. На цьому сандалику ще зберігся вицвілий жовтий метелик. Він уявлявся справжнім – пурхаючим десь по квітучій галявині.

Дівчинка тримала голову нахиленою, доки Дорота намагалась розчесати її довге, темне, заплутане і ще мокре волосся. Намагання не містили жодної материнської ласки, проте Еля виявляла мужність, терпляче підтискаючи губи. Сьогодні важливий день! День, коли її заберуть! Кудись завезуть. З цього затхлого сирого дому. І вже не доведеться, страждати від незграбної турботи.

Нарешті Дороті набридло, вона роздратовано кинула розчіску на засмальцьований стіл, взяла з нього почату банку пива і відійшла до відчинених скляних дверей. Дістала з полички цигарки, запалила.

Десята ранку, третя банка пива. Вона не пила – підтримувала тонус. До вечора. Ввечері інколи тонус різко падав – разом із виснаженою Доротою. Часто в досить непередбачуваних місцях.

То була висока, худа, навіть якась суха, жінка з гострими рисами обличчя і таким же гострим норовом. Ще не стара, але сильно пошарпана алкоголем, цигарками та істериками.

У вітальні було сиро, тихо і гнітюче. Дорота з силою, шумно всмоктувала в себе дим дешевих цигарок і затхлий сморід занедбаного дому. Едвард тихо сопів. Він розплився в кріслі проти вікна із пожовклими шибками.

Поряд з кріслом сумувала майже порожня пляшка «абсолюта». Зберігаючи залишки того, що вже не вмістилось за вечора. Ранок для Едварда ще не настав.

Еля тихенько сповзла зі стільчика, поправила блідо-жовтеньку запрану сукеночку і тихенько підійшла до столу. Вона мала хороший зріст майже метр двадцять і спокійно дістала розчіску зі столу. Повернулась до стільця і почала самостійно розчісувати волосся, поглядаючи на великого м’якого ведмедя з криво пришитим вухом. Він турботливо обіймав лівицею напівпустий наплічник Елі із зібраними речами для двотижневого відпочинку в таборі.

Пролунав дзвоник…

***

Сім’я Ташицьких емігрувала з півдня Польщі в Швецію вже, як п’ять років. В тишу та затишок центральної частини країни. Малювались перспективи. Будинок старий, зате міцний і охайний. Невеликий двір позаду дому, придатний під невибагливий садок з кількома деревцями та гойдалкою. Затишне, маленьке гніздечко.

Були надії, мрії, прагнення, бажання. І люди тут усі такі приємні, усміхнені, навіть турботливі. Усміхнені та милі люди були уважними. Хвилювались, переймались і оформляли на низькооплачувану, безперспективну роботу. Не зважаючи на кваліфікацію поляків.

Хвилі алкоголю змивали роки, розчарування і розпач. Нарешті огорнула байдужість. Поступово опускаючись, Ташицькі запустили будинок. Пліснява і бруд застелили стіни та підлогу. Затхлість та безвихідь загусли стійким смородом. Омріяний садок матеріалізувався в звалище непотребу.

Перший візит представника соціальної служби викликав паніку, яка згодом перетворилась на перманентну тривогу.

Це була висока, міцної статури жінка в елегантному, строгому костюмі. В блузі з високим комірцем, зашпиленим до самого масивного чоловічого підборіддя. Шатенка з яскравим бойовим макіяжем.

Огляд приміщень витягнув обличчя інспекторки. Фрази покоротшали – стали різко обрубаними. Практика позбавлення батьківських прав емігрантів в скандинавських країнах широко розповсюджена. І ця реальна перспектива явно постала перед Едвардом і Доротою, втілена у формі безкомпромісної жінки в тугому жакеті з колючим поглядом і беджем інспектора соціальної служби.

Відсутність Елі, а так і співбесіди з нею, некритичний безлад та ще (або вже) порівняно тверезий стан Ташицьких, а головне наявність в обох на даний момент офіційної роботи – продряпало мізерну тріщинку надії для поляків в кам’яному серці працівниці соцслужби. Коротка, неприємна та різка розмова і гнітюче, безкінечне очікування наступної інспекції.

Реальність майбутньої катастрофи вирвала Ташицьких з апатії. Добова доза алкоголю знизилась до мінімально-необхідної для підтримки життєдіяльності. Почався істеричний ентузіазм прибирання, що проявлявся хаотичній міграції мотлоху. На фізичне виснаження батьків накладався стрес очевидної безрезультатності зусиль.

***

Наступний візит був несподіваним, незрозумілим і ще жахливішим. Два пізні відвідувача. Високі, сірі чоловіки. Не оглядали приміщень. Наказали спустити жалюзі.

Щербатий перекинув ногу на ногу, глянув на метушливу роботу колеги і відкинувшись на спинку крісла, безтурботно продовжив свій чіткий інструктаж. Ташицькі розсіяно кивали, давно загубивши нитку розмови. Косо, боязко зиркали, як вовтузиться з фотоапаратом навколо доньки лисий, знімаючи на камеру все і зі усіх можливих ракурсів. Від кінчиків нігтів на ногах до крупного плану маківки.

Востаннє клацнув затвор, фотограф зі скрипом розігнувся і погладив Елю по голівці. Кивнув колезі. Обірвавши на півслові монолог, чоловік звичним жестом запустив у пухкі попелясті кучері пальці і не відриваючи від переляканих батьків погляду блідо-блакитних очей, піднявся.

Відвідувачі покинули дім, Еля тихо мурмотіла, щось ведмедю, а Ташицькі так і сиділи нерухомо – поволі проварюючи вкладені в їх голови слова. Едвард відпустив спітнілу долоню Дороти, витер руку об штани. Пішов на кухню.

Дзвінке стукотіння скла вивело жінку з ступору. Вона повернула голову, через дверну пройму видно було, як Едвард намагається тремтячою рукою наповнити стакан.

Поліція. Це була поліція…

Поліція з’явилась знову точно, як означила – через день за годину до світанку. Швидко провели обумовлені дії на очах зацькованих Ташицьких та зникли…

***

Життєво-необхідна доза алкоголю помітно зросла. Моторика знизилась і Ташицькі покірно віддались течіям долі. Емма Рьонн прискіпливо оглянула приміщення. Суттєвих змін із свої попередніх відвідним не помітила, проте відзначила численні сліди беззмістовних намагань.

Інспекторка зробила помітки в планшеті. Рішучим жестом ізолювала загальмованих батьків у вітальні та відвела на кухню налякану Елю.

Крізь темне заповстане волосся ледь пробивалось мурмотіння дівчинки. Пасма спадали з нахиленого чола і плутались в нервових пальчиках. Емма м’яко заклала волосся Елі за вухо, але та одразу струсила його.

Ніжними крихтами пестливих фраз та обережних запитань, Рьонн потрошку проклала стежку довіри до збентеженої дитини і викликала у неї кілька усмішок.

На тупі питальні погляди батьків, Рьонн стримано і неприязно посміхнулась. Підштовхнула малу у спину і та повернулась до забав з улюбленим ведмедем.

Загалом результат співбесіди та… намагання Ташицьких привести будинок до ладу не є задовільними. Але…

Блідість батьків змусила перерватись працівницю соціальної служби. Зробила павзу, поправила спідницю.

Помешкання не відповідає потрібним стандартам для проживання малолітньої дитини. В Ташицьких є два тижні на виправлення ситуації. Цей термін Еля проведе в оплаченому державою дитячому таборі. При потребі відпустки служба надасть відповідні довідки роботодавцям.

Після повторної інспекції в кінці означеного терміну, спеціальна комісія розгляне доцільність передання справи у комітет опікунства. Наразі все. Отже завтра Емма принесе відповідні документи на підпис та призначить дату від’їзду Елі у табір.

***

…Пролунав дзвоник.

Дорота жбурнула недопалок у двір, розвернулась, взяла банку з пивом і підійшла до Едварда. З силою та злістю стусонула його в бік, у відповідь він лише хрюкнув і зацямкав. Підібрала пляшку недопитого «абсолюту» і разом з банкою заховала в тумбу та попрямувала до дверей.

Еля зістрибнула зі стільця, закинула наплічник і міцно притиснула перед собою великого ведмедя. Замахала головою і пасма чорного волосся розсипались по обличчю. На ґанку Дорота присіла навпочіпки та незграбно пригорнула доньку. Пивний чад зморщив обличчя дівчинки, вона прутко вивернулась і смачно присмокталась поцілунком до щоки матері. Зіскочила з ґанку та вчепилась руку своєї нової приятельки пані Рьонн.

Дорота заціплено спостерігала наче трансляцію телефільму за тим, як пані інспектор відкриває задні дверцята авто. Знімає наплічник з плечей Елі, закидає в салон. Як Еля, не відпускаючи кривовухого друга, вмощується в дитячий фотелек. Пані інспектор обходить авто, відкриває водійські дверцята, поправляє блузу.

Сонце виглядає з-за будинку навпроти, б’є в очі яскравими променями і Дорота неприємно мружиться. Машина рушає, Еля махає рукою за склом, вона автоматично піднімає руку у відповідь. Авто зменшувалось, зменшувалось, зменшувалось… і щезло за пагорбом.

Заціпеніння відійшло. Стало якось навіть порожньо і терпко. Дорота розтерла долонями щоки, промасажувала очі. Потім вперлась руками в коліна і різко встала. В голові запаморочилось і вона, спершись на одвірок, кілька секунд позволікала.

Шумно видихнула, повернулась і ввійшла в дім. Едвард сидів, згорбившись, у кріслі і тупився вікно. Він чув як вона зайшла, але не поворухнувся. Дорота презирливо харкнула в його напрямку, рішучим рухом дістала з тумби недопиту пляшку «абсолюту» і прямо з горла залпом спорожнила її вміст.

Авто виїхало за межі селища і вирушило назустріч сонцю. Еля сховала голову в пасмах волосся від надокучливих променів і зосереджено масажувала облізлу спину ведмедя. Розправляла склочені залишки шерсті, намагаючись надати йому пристойного зовнішнього вигляду.

Емма розстібнула високий комірець блузи, звільнила шию і дещо груди. Протерла їх рукою і опустила сонцезахисний щиток додолу. Жест привернув увагу маленької пасажирки і вона почала розглядати у дзеркалі заднього виду вузькі, темно нафарбовані губи інспекторки, масивну сківицю і нижче чітко означене в променях ранкового сонця адамове яблуко. Кадик відкидав на шию невеликий трикутник тіні.

В’їхали в ліс, і сонячні промені замерехтіли поміж деревами. Сонечко весело бриніло променями по стовбурах високих дерев, заглядало то в ліве віконце до Елі, то оббігало авто і сміялось праворуч. Могло сховатись позаду або бігти попереду, закликаючи наздогнати його. Машина постійно змінювала напрямок руху.

Ця гра розважала, дуже тішили підстрибування на горбках та ямках, які траплялись все частіше. Сонце піднімалось і незабаром припинило заглядати у вікна, ліс став геть щільний. Зрештою дорога втомила Елю.

Подорож скінчилась. Авто, обігнувши густий чагарник, увім’яло під себе кущі чорниці. Зупинилось біля входу в низький дерев’яний будиночок. Він щільно вмостився в густих кущах, мов затиснена в долоні сірникова коробка.

Крізь густе гілля, визирали темні стіни та ледь помітний вхід. Від нього тонким ледь втоптаним коридором тяглась вузька стежка, що різко провалювалась в діл. В просвіті переливалась блакить озерної гладі.

По стежці поволі, з вудочкою напереваги, піднімалась темна фігура. Рьонн виліз з авто, продерся через чорницю. Відкрив задні дверцята з боку Елі і грубо висмикнув малу назовні.

Доки Рьонн тягнувся за наплічником, Еля боязко присіла і акуратно, за вухо витягла іграшку з салону. Обійняла її на звичний манер і завмерла, відступивши два кроки.

Чоловік затяг дитину в хату, штурхнув на неприбране ліжко. Кинув поруч наплічник та широко потягнувся, до хрусту в шийних хребцях. Вивільнився з полону туфель, жакету, блузи та ліфу. Босий в одній спідниці всівся за туалетний столик перед трюмо. Занадився виколупувати шпильки з перуки.

В прочинені двері ввійшов рибалка, недбало кинув в кут вудочки. Поволі причинив двері і завмер, звикаючи до темряви. Крізь густу листву у великі вікна дому пробивались лише натяки на сонячну днину. Рьонн скинув перуку і почухав короткий газон власного волосся. Потім розвернувся до свого спільника по кіднепінгу, піддер спідницю і поклав руки на виголені коліна.

Рибалка повернув свою витягнуту масну, наче вогкий м’яч для регбі, голову до Елі. Важкий погляд неспокійних очей втиснув голову дівчинки в спину ведмедю. Підтягнула під себе ноги.

Рьонн піднявся і чоловіки перейшли комору без вікон, оснащену під кабінет. Крізь відкриті двері загуділа рівна розмова. Еля пересунулась на край ліжка, сперлась на бильце та звісила ноги. Посадила ведмедя на коліна і знову безтурботно почала порпатись в його облізлій спині.

Чоловіки вийшли. Рьонн повернувся до ліквідації макіяжу, а масний випхав продовгуватий череп крізь привідчинені двері назовні. Мружачись, довго оглядав прилеглі хащі. Задовольнившись, повернувся в комору і щільно прикрив за собою двері.

У дзеркалі не означилась відображення полонянки і Рьонн різко розвернувся. Еля скинула на нього очі. Зустрілись поглядами. Викрадач хмикнув та відновив процедуру очищення. Взяв ватний тампон і… нахмурився.

Ніжка у червоному сандалику з жовтими метеликом погойдувалась. На її коліні весело підстрибував ведмідь, терпляче зносив дошкульне висмикування ниток зі спини. Сама полонянка тихо мурмотіла, щось мелодійне у сплутані пасма на обличчі.

Акуратно промальовані брови на чолі викрадача злились в одну криву лінію. Він підвівся. Дівчинка, щось притаїла за спиною іграшки. В один крок перетнув кімнату, схопив ведмедя за криве вухо і затріскотів, витріщаючи очі. Ноги підкосились і непритомний Рьонн навалився на іграшку, втискаючи Елю в бильце.

Масний вистрибнув і застиг посеред кімнати. Неспокійні зіниці вгамувались і повільно зсунулись до перенісся. Подив повільно похилив голову до плеча. Крізь тріщину у спідниці підморгували мережева рожевих трусів. Рьонн навколішках пристрасно вгризався у мочку ведмежого вуха. В пластмасових очах-гудзичках читалась взаємність. Лапки м’яко огортали стегна та торс чоловіка.

Поруч потилиці Рьонна недоречно стирчало примружене око Елі. Вона пшикнула і здула пасмо волосся з іншого ока. Млосного, жорсткого та байдужого. Брова над ним грайливо сіпнулась.

Масний зробив крок до переду і вперся у гостру нематеріальну точку. Ментальну перешкоду. Зіниці звично заметушились у пошуках її джерела. Правиця ведмедя повільно опускалась, з-під лапки визирав ледь помітний чорний циліндрик. Він неприємно втискав фізичне відчуття точкового болю в тіло Масного. Підпорядкована циліндру точка слухняно зсковзувала по тілу кіднепера з грудей до живота. До стегна…

Циліндрик спалахнув. Масний здивовано сіпнувся. Глянув на стегно і зрозумів, що чомусь лежить. Гахнув постріл і лише тоді разючий біль роздер плоть та свідомість чоловіка. Під надривне гарчання, Еля виринула на підлогу, підстрибнула і коротким ударом люфи пістолета подарувала Масному забуття.

Роззирнулась. Прискіпливо поправила платтячко, кокетливою ходою повернулась до ліжка. Підняла здолу масивний електрошокер і разом з маленьким пістолетом поклала на простирадло.

І зусиллям видобула ведмедя і вклала іграшку мордою в подушку. Погладила між лопаток та намацала у непримітній складці бігунок на половину розкритої таємної кишені. Розкрила повністю. У щільно втрамбованому холофайбері вмостився товстий лист еластичного пластику з недитячим набором із ліхтарика, кайданок, GPS-маячка тощо…

…Гахнув удар, двері з гуркотом та петлями ввалились всередину. Обидва вікна дзвінко вибухнули, засипаючи гострими уламками підлогу. І вмить все обірвалось тишею. Наче монолітні пластмасові солдатики на осях, бійці групи захоплення запаковані у шоломи та бронежилети, обертались разом зі своїми автоматами.

Еля зосереджено порпатись в нутрощах ведмедя. Вклала пістолет та електрошокер, запустила руку під лист і виколупала пачку тонких цигарок. Припалила, затягнулась і, не витягуючи цигарки з уст, випустила дим в потилицю ведмедю. Дим зачепився за шерсть.

Висмикнула свій наплічник, закинула на плече. Як зазвичай, обійняла ведмедя і помахавши цигаркою на розвітання бійцям, вийшла з дому.

***

Офіцер Елліс сиділа на офісному кріслі, уважно розглядаючи маленьку вишукану туфельку на нозі, бовтаючи другою ногою. Потягувала довгу тонку цигарку, міцно підтискаючи губи між затяжками.

Приваблива, добре складена, мініатюрна пані в строгому брючному костюмі, що вдало підкреслював її зграбну фігурку. Темне волосся, туго стягнуте в щільний комочок на потилиці, відкривало цікаве обличчя, не позбавлене дитячої грайливості.

В своїх двадцять п’ять зріст Елліс сягав заледве метр двадцять. Проблеми з розвитком почались у років шість. Пізно як для типового нанізму.

Елліс уникнула затримки статевого розвитку та емоційного інфантилізму. Але з’явились інші складні проблеми, пов’язані з соціальною адаптацією. Жарти однолітків ставали жорстокими, розіграші набрали рис знущання. Баланс Елліс відновлювала бійками і мстивими витівками.

Врешті таки з’явились і друзі. Які високо оцінили здібності, відважний характер, а головне особливості фізіології. Так почалась коротка кримінальна кар’єра Елліс.

Обірвалась вона несподівано. Один із чергових шкільних конфліктів спричинив втручання поліції. Все було, як завжди, по-дитячому безглуздо. Але терпець увірвався, і Елліс забрали в поліцію. Насуплена, ображена і налякана Елліс внутрішньо наїжачилась. Але її не посадили в клітку, а завели в кабінет і навіть якось ввічливо запросили сісти.

Вона зосереджено розглядала свій лівий кросівок, бовтаючи правою ногою та міцно підтиснувши губи. Двері прочинились і до кабінету увійшов високий мужчина в світлому костюмі. Усміхнувся і пильно глянув своїми блідо-блакитними очима на Елліс. Нога перестала бовтатись, стало тепліше.

Звичним жестом запустив у пухкі попелясті кучері пальці та підсунув до Елліс тонку папочку. Де акуратно в хронологічному порядку в різноманітних документах і кількох фотографіях були викладені всі кримінальні звитяги Елліс.

Стало огидно, мерзлякувато і страшно. Елліс обійняла себе руками і скулилась.

– Мене звати Гюнвальд. Ульв Гюнвальд. Я відразу буду відвертим, Елліс, – чоловік щербато усміхнувся, – я щиро вражений. Ти мене вразила.

Зирнула на нього з-під лоба, але випросцювалась і знову забовтала ногою. Губи підтиснулись.

– Ти ще не підлягаєш кримінальній відповідальності… Я маю на увазі повній. Як повнолітня.

Підняла погляд. Злий, гострий.

Хмикнув і попелясті пасма весело підстрибнули. Елліс скривилась, тамуючи посмішку.

Двері прочинились у кімнату увійшов молодий блондин, став поруч столу. Обличчя дівчини витяглось. Руки опустились. Перевела збентежений погляд на Ульва.

– Це один з наших кращих оперативників. Тобі він відомий як Себастьян.

Елліс глитнула. Блондин смикнув кутиком губ і підморгнув.

– Будемо його наразі так і називати.

Щербатий глянув на дівчину і та автоматично кивнула.

– Себастьян, наполягає на тому, що насправді ти діяла згідно його вказівок і допомагала виконувати завдання із знешкодження злочинного угрупування.

Очі Елліс розширились. Закусила губу і мовчки вставилась на білявого оперативника. Одного з ключових членів їхньої організації. Чоловіки весело посміювались. Плечі дівчини сіпнулись, губи затремтіли.

– Е… е… – Гюнвальд підняв долоню догори, – Себастьян тебе характеризував, як сталеву леді.

– Я… я не розумію, – Елліс втерла рукою ніс.

– Себастьян – оперативник під прикриттям. Він наполягає, що особисто тебе завербував. І тепер рекомендує, як рекрута у школу поліції.

Блондин підняв брову і повільно нахилив голову, не відриваючи пильного погляду від Елліс.

– Ну? – буркнула.

– Приймем це як ствердну відповідь. Отже це нам вже не потрібно.

Ульв віддав папку Себастьяну і той посміюючись вийшов.

– Ви знущаєтесь, – пробурмотіла Елліс.

– Прошу? А… ні! – губи Гюнвальда вирівнялись, з очей зник вогник.

Він піднявся, обійшов стіл і поклав руку на плече дівчини. Вона підняла до нього обличчя.

– Елліс, я не хочу тебе знову бачити по ту сторону барикад. Згідно рапорту… е… Себастьяна, а я йому довіряю більше ніж собі, ми з тобою будемо часто тут зустрічатись… в поліції. Такий вже в тебе характер і схильності…

Він потеребив їй вухо і знову знайшов за стіл.

– Тож, краще, щоб ти звідси виходила в погонах, а не в кайданках. Нам такі кадри самим потрібні.

– А… нє… серйозно?

Ульв знову засвітив, свій щербатий зуб:

– Серйозно. Серйозно.

Елліс отримала дозвіл на відвідування занять з фізичної підготовки в курсантському корпусі і, не зволікаючи, приступила. Додатково з нею почали працювати спеціалісти з психологічної підготовки.

Конфлікти в школі зникли. В Елліс тепер з’явилась нова захоплююча, а основне реальна перспектива. Відпала потреба самоутвердження через конфлікт з однокласниками і їхні дотепи зустрічали лише зверхню, криву посмішку.

Неврівноважений, схильний до крайнощів підліток перетворився на одного з кращих офіцерів спеціального підрозділу з більш ніж двома десятками успішних операцій. Результат даної метаморфози зараз нахабно бовтав ногою і курив тонку сигарету у кабінеті начальника.

Погляд керівника ковзнув на маленькі груди Елліс, що граційно видавались під блузою. Дорослі бюстгальтери були їй великі, лялькові – надто малі. Обходилась без них.

– Йоранссон. – Ульв кивнув їй на груди, – Куди ти їх діла під тим жовтим платтячком?

– W piczku*. – Відповіла польською Елліс Йоранссон і примружилась, гасячи цигарку в попільничці.

Гюнвальд не зрозумів, але докладно знаючи, про що свідчить такий вираз обличчя офіцера Йоранссон, уточняти не став.

***

Малолітню Елю Ташицьку поліція підмінила офіцером Елліс Йоранссон на світанку під час свого другого візиту. Одразу після успішного закінчення операції дівчинка повернулася в сім’ю. І ними зайнялась реальна соціальна служба, поліція більше в справи Ташицьких не втручалась.

*piczka (польська) нецензурна, вульгарна назва жіночого статевого органу.

ВЕСНА 2020