Нова звичка

Відпустку вирішили провести якомога далі від міста. Серед природи і там, де ще не були раніше. До потрібної садиби зібралися під вечір. Гори з одної сторони, річка з другої. Тишу порушує хіба що шум води та спів птахів. Природа привітала нас дощем. А на ранок почалося знайомство з місцевими. Першим навідався білий лелека. Він дбайливо перевірив територію садиби по периметру, Довгий червоний дзьоб раз за разом відшукував здобич. Спочатку щось мале надибав, підкинув вгору і спіймав на льоту та проковтнув. Далі була ящірка, а потім дзьоб обвила якась зміючка. З нею прийшлося трохи повозитися. Але переміг і рушив далі, без поспіху. Кивнув головою, наче повідомляв: «Все чисто, відпочивайте, нічого не бійтеся».

Коли ж сіли снідати й ми, прийшов ще один гість — сірий висловухий кіт. Одне око закисло, десь травмувався. Видав ледь чутне «Няв» і не зрозуміло було, чи то вітається, чи їсти просить. Від шматочків м’яса не відмовився. Думали, що мешкає тут та виявився сусідський, але навідується частенько. Господиня садиби повідомила, що ще може прийти біла кицька та лисичка.

От лисицю побачити справді хотілося. Я сиділа на гойдалці і гадала, яка вона. Про себе вже й ім’я їй дала: руда Лиска. З того, що почула про неї навіть уявила, що б вона розповіла про себе, коли б вміла розмовляти.

* * *

Ця місцевість давно збезлюднила. Сади, що позаростали хащами, та рештки будівель нагадували про існування в минулому селища. Поряд утворилося озеро. Латаття вкрило його поверхню з одного боку, з протилежної сторони була бетонна плита, а між ними — пологі схили до води. З весни до пізньої осені тут було пташине царство: качки, лебеді, чаплі білі та сірі завжди, а ще навідувалися лелеки та журавки.

Для руденької Лиски це було місце вдалого полювання. Три роки тому вона вперше тут вполювала каченя. Воно було дрібне та ще й якесь кволе, але й Лиска була зовсім юним лисенятком. Тоді вона не стала їсти одразу свою здобич, а принесла до нори. Мати-Лисиця облизала носика доньки та погодила схвальним писком: Їж.

Відтоді Лиска спочатку обходила озеро, ховалася поміж рогозом і прожогом кидалася на неуважну здобич.

Якщо полювання не відбувалося, тоді прямувала до лісу, на галявину, що утворилася на місці вапняного схилу. Там можна було вполювати зайця чи їжака, а ще й розтягнутися серед квітучих трав і подрімати під мелодійне дзижчання бджіл та джмелів або розважитися зі смарагдовими ящірками.

Минулого літа до озера почали навідуватися люди. І лисиці довелося змінити свої звички. Спочатку ревіння моторів та голоси налякали її та птахів. Більшість останніх піднялися на крила й перелетіли на острів серед річки, що протікала поряд. Залишилася качка з малечею. Вони перепливли ближче до бетонної плити, там легше ховатися серед рогозу. Лисичці ж там полювати незручно. Тому вона затаїлася у верболозі і чекала, що ж буде далі.

Чоловік щось виклав з каміння, почав ламати сухі гілки. Жінка назбирала сухої трави та хмизу. А потім спалахнув вогонь. Лисиця зіщулилася у своєму укритті, бо нещодавно бачила, як блискавка вразила в суху ялинку і та спалахнула. Жаринки з тріском розлетілись в різні боки і підпалили траву. Добре, що почалася шалена злива і все загасила. Але відчуття страху залишилося.

Цей вогонь нікуди не тікав та й зверху на нього поставили щось. Вітерець доніс запах диму і булькання води. Чоловік чаклував біля багаття, а жінка купалася в озері. Смачні аромати подразнювали нюх лисиці. Шлунок нагадав про себе так гучно, що здавалося його почують і двоногі. Вона не наважилася наблизитись, цікавість утримувала її на місці. Через якийсь час голод змусив податись на полювання. Повернулася вона до озера ближче до вечора. Люди поїхали та поряд з місцем вогнища вона унюхала залишки їжі. Мурахи вже на всю працювали. Дрібнили великий шмат на крихти, несли їх до мурашника. Лиска вже знала, як вони можуть захищати свою здобич, тому спершу покотила лапкою шматок до води. Частина мурах впала по дорозі, а деякі опинилися у воді. Тоді руденька вхопила смакоту і влаштувалася на березі ласувати новою їжею.

Того року до кількох будинків повернулися люди. Лиска навідувалась на ті подвір’я, але нічого їстівного там не було. Якесь будівельне сміття та й годі. А ось біля озера вона вже посміливішала. Тепер, коли бачила людей, то очікувала на мить, коли вони підуть купатися і тоді наближалась до наїдків, нюхала. Ласий шматок несла в хащі і там з’їдала.

Одного разу серед людей були і діти. Вони гралися малою кулькою. Лисичці та нагадувала пухнасте пташеня. І ось кулька полетіла в напрямку сховища руденької. Лиска намагалася схопити кульку, але та відбилась від гілки і вдарила лисицю по носу. Від болю руда заскавучала, скрутилася в клубочок і викотилася з хащ.

— Дивіться, лисичка! — захоплено і водночас здивовано вигукнула дівчинка.

— Це твій м’ячик перетворився на лисичку, — пожартував чоловік.

— А що у нас є смачного для неї?

Лиска скочила на лапи і чкурнула в хащі, але бачила, як там, де вона була, залишили їжу. Того вечора вона дрімала у своїй норі сита та ще й задоволена. Тепер у неї була власна іграшка — жовтий пухнастий м’ячик.

Після того моменту вона насмілилася підходити до людей на березі і скавучанням просити їжу. А згодом восени і до людей на подвір’я стала сміливо навідуватися серед дня. А чого боятися, якщо пригощають, варто лиш подати знак, що повернулася.

* * *

П’ять днів відпустки пролетіли швидко, але лисиця не з’явилася. Було трохи шкода. Може її налякали дві великі бродячі собаки, що вчора блукали дорогою? Наша автівка рушає від воріт садиби. Крізь дерева проглядає берег річки. Водій різко гальмує: на дорозі перед автівкою приземлився лелека. Зійшов на обочину і подивився на нас так, ніби питав:

— Вже від'їжджаєте? Тоді щасти вам, а я на полювання. — Розвернувся і пішов без поспіху перевіряти щойно скошені трави.

Їдемо далі повільно, бо природне каміння, то не асфальт, водієві приходиться його оминати і вся його увага на дорогу. Я ж дивлюсь у вікно. А там … Притулилася до трав’яної стіни справжня, жива лисиця. Тільки, на відміну від моєї уявної, її хутро не суцільно руде, а трохи наче притрушене сірим попелом. І погляд:

— Що ж ви вже поїхали, я ж до вас поспішаю?

— Ви бачили, там лисиця? — питаю рідних.

— Вона все ж прийшла, — відповіла донька.

Тільки водій її не помітив.

©️Ворона Галина