Двійка Пік

Гральні карти. ДВІЙКА ПІК

Ніхто не знав, що це найщасливіша жінка. Усі старі клячі та одиначки впливових Тузів, їхні колишні дружини, “матусі” та просто товсті свині, які старалися, майже з народження, на безлад та свавілля, котрі бігали підглядати за модненькими Дамами та за необачними подружками хибних Валетів, ходили повз неї мовчки, понуро. Усі вони хотіли спіймати іншу в будь якому позориську, хоч вихватити “оту” у момент апатичний чи сіромовний... Коли на все байдуже, допускається блуд, бруд та усіляка неохайність. Чоловіки підглядали за Дамою Черви, цікавились новинами Бубнової Дами, накопичували дос'є на Даму Пік та все хотіли випитати у Дами треф чи за Даму Треф. Пікова Двійка тихенько всміхалась на цеє, сидячи на персидській софі, обкладена подушками та східними солодощами. Вона пише нариси, самотужки видає тоненьку книжечку, та направляє свої есе до закордонних мистецьких видань. Нехай в неї і не така вже література, але вона спроможна відрізнити де мистецтво, а де “фонетична фієрія”.

Двійка Пік з рамен дівочого юнацтва вправно грала на фортепіано. Саме ця, композиційна вдача примушувала ретельно доглядати за власними руками, тримати нігті короткими, міцними і лише в пастельному відтінку. “Музика варта на теє !” — вигукувала Двієчка та йшла собі прямо вузьким довгим коридором. Пані сідала на круглий стілець, відкривала механічну кришку та плавно прикладаючи тонкі пальці, народжувала дивні звуки, хвилюючі мелодії, за вподобанням чорних та білих клавіш.

— Як ти вважаєш, — шепотіли Дев'ятка Треф та Десятка Чирви, вирвавши удвох театральну ложу за умови доплати люб'язний портьє, — Вона гречанка чи римлянка ?

— Дай-но вдивитись уважніше.

— Пропоную свого лорнета.

— Складне завдання. — схилилась Десятка Чирви ближче до бар'єру — Губи не тонкі, не повні, брови чорні, пишне волосся... Дуже густе ! Що вона йому робить ?.. Вважаю за віком сорокорічна. Мене в цьому не обдуриш, заглядається на молодих, от і свіжішає. Така... Родовита.

— Не збагну ніяк, — занила Треф, — Передує виховання чи зовнішність ? Підкажи, слушно. Бо мені зараз на думці засіло припущення, що спочатку надається краса, а потім вже постає необхідність поводити себе чемно, бути світською. Брови в неї чорні по-грецьки, але форма їх римська. Лоб прикриває зачіскою, але... Не можу зрозуміти, така біленька, гладенька шкіра. Навіть скоріше можна її назвати блідою, і це ще один доказ римського похождення. Але вправні крема, білила і обличчя южанки перетворюється на північний образ. Дуже пишне волосся, брюнетка, але видно, що навмисно деякі локони висвітлює, як це робили жінки за часів давніх великих імперій.

— Як гадаєш, чому вона сама сидить ?

— Не хоче спілкування. І це вказує, що скоріше за все вона римлянка.

— Подивись її очі.

— Очі темні, не голубі і стовідсотково не сині.

Двійка Пік, яку ретельно обговорювали, підвелась з місця на мить, оглянула публіку партера і знов присіла на зазначене в білеті крісло навпроти червоної театральної ложі. Останні приготування на сцені, налаштування глядачів театру.

— Вона грецького походження !

— Так, за статурою красномовно саме грецький тип жіночності. — Дев'ятка Треф навела лорнет на публіку — “На бабах я бачу всі помилки: у цієї патли на око нависли, а вона вважає, що красуня “з одним оком”, друга так розгорнула блузку на грудях, що хочеться до неї в допомогу — підказкою, багато елегантних чоловіків і всі вони при парі, так, молодих нема — грошей заробляють, або на іншому “танцполі”. — так Трефова масть перебирала суспільство зовні.

Більшість відвідувачів Малого театру — жінки. На жаль. Афіші міста обіцяли еротичну виставу “Дафна. Подорож до Риму”. Нова версія виявилась неочікуваною. По-перше, на роль Дафни запросили молоду акторку у віці не більше 20 років, свіженьку, чистеньку дівчину з довгими ногами та таким розкішним мідним волоссям, яке мотилялось по плечам, спадало на тонку талію, перетягнуту грецьким плетеним шнуром-поясом. Так народжується мода, повертається ретро. Глядачі, прикуті поглядом до грецького аксесуара, мріяли про давньогрецькі костюми, біляві туніки, наплечні пряжки та саме за цей довгезний, яскравий пояс. Обмотанка звабила цим елементом глядацтво навкруги. Ніжні тонкі пальці акторки та вправне ідеальне обличчя. Вона вразила всіх неперевершеною грою. Остаточно. Так билась з сильним Аполлоном, штовхала його у груди, вчеплялась в горло його... Приваблива і скажена, насмішлива і рішуча, суха та соковита водночасно.

ДАФНА. Навіщо ти так хочеш вразити мене ? Чому б тобі не сприйняти байдужо похилення трави, вербове шепотіння, квітучий лук та присмак вражень пристрасті ?

АПОЛЛОН. Іди до мене, Дафна, в обійми молоді. Я — Аполлон. Дівчаток не цураюсь.

ДАФНА. А я не хочу. Чую я тебе.

АПОЛЛОН. Хіба ти чуєш ? Ти ж мене не бачиш !

ДАФНА. Оце біда ! “не бачиш”... Бачиш... Галас навіжений. (Оглядаючи його) Ти маєш мужній стан, волосся золотаве, середньої дліни. На вказівному пальці в тебе перстень, оздоблення шнуровки, (поясної), з пекучого нефриту. (Хитає головою.) Да, кидається в очі... Так.

АПОЛЛОН. Тоді відповідай: навіщо змушен я в степу кричати, немов би бик поранений ?

ДАФНА. Хіба ти докричиш ! Ха-ха ! (Сміється.) Дурниці це. Маслинки реготали на тому дереві і я одразу чула. Ти промовляй неголосно.

АПОЛЛОН (з подивом, перепитує). Маслинки ?

ДАФНА. Так. Обжерлися олії. Обпилися ! Сміялись так, що падали. Вбивались...

АПОЛЛОН (лагідно). Солодка ти для бога, жартівниця. Я пристрастний, провладний, ніжний, дужий. Мені здається ти когось кохаєш...

ДАФНА (у сторону). Оце так бовдур ! Матінко ж ти рідна ! Закохуватись в кого ?! Усі понятні тут. Двуличні, хитроморді, наглючі і палкі, коли чогось потрібно. (До Аполлона) Славетний Аполлон ! Поставив ти питання для дівчини складне. Але відповідаю ! Клянусь тобі небесним нашим Сонцем, прозорою водою, камінням віковим, блискучою росою, усім, що є на світі кохання я не маю при собі.

АПОЛЛОН. А що ти скажеш, Дафна, коли запропоную кохання я до себе ?

ДАФНА. Мене ти не обдуриш. Жага бере до вільної, але це безнадійно. Літаври б'ють, фарбують очі тіло, чужу, сторонню плоть. Ти кров мою не випив. Не спробував спитати моїх бажань та мрійок хворобливих. На що я сподіваюсь, пишаюсь ким, чого в розмові хочу ?

АПОЛЛОН. А вартоє мені твоїх цілунків щирість.

ДАФНА. Лукавий Аполлон, ти бачив пана Фавна ? З козлячими ногами, з копитами злитий ? Не може відсторонитись тваринного інстинкта, хоч ладно і прийнятно наспівує сопілкою. Людину зображає ! Почесне божество, героя ритуала ! Зрікайся сто разів, але натура цапа з рогами видає.

АПОЛЛОН. Ти, Дафна, мабуть бачила, як Фавн кохає Німфу ? Спочатку пісню грає, від неї відвернувшись. Мелодія лунає та робить узливання повітрянних шатрів, хитає крону дерева, з трави збирає ліжко, заквітчує та терпким обливає, на прянощах, вином. Коли ж вона наблизиться, її Сатир вхопив та без свого, лісного, дівок не відпускає.

ДАФНА. Він серце жме тобі ?

АПОЛЛОН (вказує на власні груди). Там Ерот зачарований, грайливий сонце-хлопчик, сидить в грудях та слухає. Він в захваті. В бажаннях ! Дівчата як до Ерота підходять ? З турботами у думах та з брязкальцем дитині. І пестять, як дружини, з повагою, із болем та з щирим почуттям.

ДАФНА. Мене не пустить розум.

АПОЛЛОН. Ти кимось невдоволена. Потрібно і тобі сприймати чоловіка не ворогом, не звіром, не предметом...

ДАФНА. Раденька я та щаслива із того. (Прислухається) Шум злого духа, крик мені почувся. Почнеться злива зараз.

АПОЛЛОН. Тікати хочеш, Дафна ? Покинути ? Не смій !

ДАФНА. До чого я тобі, славетний Аполлоне ? Є жінки в цьому майстри, у витівках інтимних. Вони люб'язні, чемні з принадами обіймів та пестощів палких. Розчулить Німфа дерево, закохана у тебе. І пісню заспіває, складе надривний вірш безмолвного кохання, відчаю, зубожіння...

АПОЛЛОН. Тебе я собі хочу ! Не Німфу, ані Геру. Тому і домовляюсь... Бо бачу себе в дзеркало та знаю їх падінь. Впадали не за Зевсом і навіть не за Аресом. За мною !

ДАФНА. Про це почув Олімп.

АПОЛЛОН. Мені на те байдужо. Подія у житті — дістатися тебе. Твою до себе приверну увагу. Хоча б ціной брудного договору та жертви з алтаря невиної в усьому.

ДАФНА. Рішучий ти.

АПОЛЛОН. Я — бог. Для бога все можливе.

ДАФНА. Скажи мені, чому ніхто не вірить у щирість шанування ? Коли є діалог, стосунки суто дружні. Я знаю, що не в змозі картино описати характерність подруги, суспільне джерело, що водить навкруги на дружбу натякає.

АПОЛЛОН. Вони, моя цікава, без ознаків статевих.

ДАФНА. Хіба так прикро ? Інше не буває ?

АПОЛЛОН. Буває тільки в творах, або в куплетах тих, що мають смак вдоволення рифмуючи неправду.

ДАФНА (сама собі). На бога понадійся...

АПОЛЛОН. Що ти собі шепочеш ? Закляття проти мене ? Чи звеш свого коханого !

ДАФНА. Ой ! Не мели дурниць ! (лагідно) Я прошу, Аполлоне, тебе, не поспішати. Дай часу трошки ще привикнути до тебе. Коли б ти знав, як хоче наївна пані Дафна, зломивши ноги та звернувши шию, стрибнути в омут цей, проблем нерозв'язних та вчинків необачності.

АПОЛЛОН. Я ладен на руках тебе в виру тримати.

ДАФНА (у задумах). Як вийти нам удвох ? Клеймо це як прибрати ? На тебе, Аполлон, навів татуювання — жахливий потяг пристрасті, хлопчисько чоканутий. Отой малий бешкетник... (гнівно) Скажу його родині ! Поскаржуся на нього. Врятую цілий світ.

АПОЛЛОН. Прости йому. Не маю я претензій до Ерота, він знав кого чипав, яку жагу палити.

ДАФНА. Зажди. Не поспішай. Він ворог твій. Не варто дарувати йому своєї милості. Диви який, той Ерот ! Причаївся, заліз в зелену засідку, змочив розсілом стріли та з гонору жбурляє ! Стріляє, пика, всіх...

АПОЛЛОН. Малятко він. Дитинка.

ДАФНА. Не можу. Стане серце. (Ходить знервовано) Від наглості противної, падлючної комахи страждають люди, боги, мовчу вже за тварин. Ти, Аполлон, тепер як бог повинен, з ними розібратись.

АПОЛЛОН. Як ?

ДАФНА. З жорстокістю. З позицій бога сили.

АПОЛЛОН. Це треба лізти в голову та промивати мозок. Він мав свої можливості. Дотепненько зробив.

ДАФНА. Відповідай, славетний, чи маю я три дні ?

АПОЛЛОН. Для мене це багато. Моя чарівна Дафна, не робиться в три дні хорошого нічого. Проханням ти придушуєш надію, мого чекання сенс. Не робиш ти погоди, ясного сонця, снігу, буревію... Дівочу душу треба віддавати, невже тобі однаково кому ?

ДАФНА. Не думаю за вигоду. Я чула і про гроші. Однак, я — егоістка, все хочу рівноцінне. Боюсь ганьби, пустоти та впертих бабських допитів.

АПОЛЛОН. Там в тебе, на всіх рівнях, все надто перекручене. Послаблення роби, з одним лиш роздягайся.

ДАФНА. То вирій хвилювання. Кохання — це обман.

АПОЛЛОН (ніжно). Моя ти недовірлива. Кохання символічне, воно як і раніше чудове та прекрасне. Коли б тебе збентежити ! Роздратувати хіть. Сміливою зробись — пий напої любовні.

ДАФНА. Життя її сліпе, як полум'я жорстоке. Вона, немов би хаос, з'їдає плоть людську. Спочатку ніжний тон, оголення, тон грубий... Не хочу я такого ! Тебе не хочу я !

АПОЛЛОН. Зажди одну хвилину. Я — бог. Наполягаю ! Наказую тобі оволодіти мною. Торкнись мене рукою, відчуй сердечні ритми.

ДАФНА. Я що тобі без волі вже ?! Чи я десята Муза ?

АПОЛЛОН. Історію кажи жіночого кохання або розповідай про дівчину дотепну, що вирішить віддатися тому, хто нею мріє.

ДАФНА (замислилась на мить). Жила-була рослина ядовита. Отруйниця помпезна з гірким стеблом зеленим та мала чорних ягід для нього при собі.

АПОЛЛОН. Достатньо, Дафна, двійка. Твій твір недосконалий. Бери мої уроки. Навчайся та плекай свої чуттєві пальці...

ДАФНА. Я можу, Аполлон, про тебе міф складати !

АПОЛЛОН. Чудовисько. Я — красень. (Показує на Дафну) На іншеє потрібна ! Залиш Цирцею музики впливовим богоборцям.

ДАФНА (неголосно). Це битва лані з левом. Він вже перемагає. (Голосно) Герої переможні на власному шляху не помічають різних...

АПОЛЛОН (роздратовано) Замовкни ти ! Дурепонька, я — лютий, злий на тебе і можу сильно вдарити.

ДАФНА. Не треба. Зрозуміла. Зверни увагу, щирий Аполлоне, в нападі я безглуздя. Глупоцтво на чолі.

АПОЛЛОН. Ти мій дівочий демон, що б'є по розрахункам. Коли б не ції ревнощі, підозри неетичні. Присутня будь назавжди, бо мій без тебе морок, вже хибний жалюгідно, Гефеста скроню мне.

ДАФНА. Я вб'ю того Ерота ! (Біжіть)

АПОЛЛОН (за Дафною). Стій, Дафна ! Зупинися...

Фінал приголомшив. Дафна зробила спробу до втечі. Аполлон у відчаї пристрасті встиг повалити Дафну на землю, щоб вона не змогла перетворитись на лаврове дерево, та на очах всіх глядачів оволодів нею. Всі бачили її голі ноги, розкриту на грудях білу туніку та весь процес статевого акту.