Рідні випадкові

— Там є щось цікаве?

Тейон здавався мені забавним в цих сонцезахисних леннонах, особливо, коли він вів машину, паралельно намагаючись встигати ставити мені питання. Враховуючи, що їхати нам було близько двох з половиною годин, але хлопець нікуди не поспішав, ми норовили приїхати через всі чотири.

— Я, як пристойна туристка, дивлюся місця до відвідування в Ліллі.

Ось вже десять хвилин я наполегливо шукала на ноутбуці які-небудь пам'ятки, які варто було обов'язково відвідати. Перерила майже увесь Інстаграм ще вчора, в той же час збираючи невелику валізу з сумкою, куди закинула необхідні речі, і нічого путнього не знайшла — одні тільки кафе, ресторани і торгові центри.

Тож, вимальовувалась картинка, що окрім них в Ліллі дивитися було нічого. Це навіть засмутило. Ну, або я просто не вміла користуватися гуглом, що теж не робило мені честі.

— Знаю, я встиг заглянути в екран, — Тейон точно знизав плечима, але я обернулась до нього вже після, тому не могла сказати напевно. — Так що, там є щось цікаве?

— Ну-у-у, — протягнула я невпевнено, надуваючи щоки. — Як щодо старої біржі або площі генерала де Голля?

— Це перше, що випало? І чим воно цікаве?

Тут я вже більше заглибилась в інформацію, не забуваючи читати вголос про найперші пам'ятки, що мені випали. Виявилось, ці обидва місця знаходились поруч, прямо зовсім.

— О, там є театр, — посміхнувся Тейон, заглядаючи в екран. — Подивись, там є які-небудь вистави на вечір? Якщо так — треба купити квитки і обов'язково сходити.

— Навіть якщо там буде відверта хрінь?

Я часто забувалась і говорила французькою, як і останню фразу, яку пробурчала собі під ніс. Але Тейон, як з'ясувалось, вчив мою рідну мову, тому розумів багато речень, а що не розумів — додумував по сенсу.

Зате я помітила за собою, що з ним було легко. Він був простим і свійським, ніби ми усе життя знайомі і мені не треба було прикидатися, тому я не боялась здатись грубою, перескакуючи на французьку. Хоча після кожного речення мені ставало соромно: чи не сказала я йому чогось занадто вже образливого?

— Не зрозумів останнє слово, але підозрюю, там було щось не дуже пристойне, — він покивав головою, на секунду обернувшись до мене і підморгнувши. — Якщо ти не захочеш — не підемо, я не стану наполягати.

— Зараз подивлюсь.

Хоч я і бурчала, і боролась всередині себе з бажанням залишитися вдома, а не бродити по місту весь день, вечорами пропадаючи в яких-небудь театрах, відмовити новому другу не могла. Тим паче, що сама погодилася на цю авантюру. Три дні тому я запропонувала об'їздити усю Францію, хоч, визнаю, погарячкувала. У кожне місто і селище ми точно заїхати не змогли б, але які-небудь основні місця ми точно відвідаємо.

А ще усі ці дні я мучилась головним болем і продумуванням плану, як сказати про це батькам і Арі. І якщо батькам мені вдалося про це повідомити без втрат, то з Арією зв'язатися все не виходило. Трубку вона на мене не брала, кожного разу після мого дзвінка присилаючи смс, що зайнята і передзвонить пізніше.

Звичайно ж, мені не передзвонював ніхто.

Не знаю, може вона боялась, що ми знову посваримось. Власне, я теж саме цього і боялась, тому що підозрювала, яку реакцію викличе моє бажання відправитися в масштабну подорож. Здзвону так і не вийшло, тому я обмежилась повідомленням. Смішно, я звинувачувала її в тому, що вона так могла б поступити зі мною, але зробила це перша. Я відчувала себе винуватою рівно до моменту, поки не згадала про те, що намагалась до неї додзвонитися, так що не моя провина, що довелося писати, а не говорити безпосередньо.

Арі обмежилася сухим «ок» і попросила їй не дзвонити впродовж пари днів, поки вона вирішує свої робочі проблеми. Типу, вона передзвонить сама, і тоді ми з нею поговоримо нормально. Підозрюю, станеться це тоді, коли вона буде морально готова знову сваритися зі мною. Звинуватить в тому, що поїхала «невідомо з ким і невідомо куди».

— Про що замислилась?

— А? — я відвела погляд від вже вимкненого екрану. — Пробач. Тобі нормально буде, якщо уся вистава буде французькою мовою?

— Якщо бачитимеш моє нерозуміюче обличчя — ти ж поясниш?

— У мене є вибір промовчати?

— У тебе є вибір не помітити.

І Тейон повністю переключився на дорогу. Я ж, роблячи замовлення на квитки, роздумувала над останньою фразою. Вибір не помічати що-небудь є завжди, і він найскладніший, як на мене. Що правда, слід сказати, комусь це дається кожного разу з помітним успіхом. Навіть стала пригадувати, скільки разів не помічала очевидних речей я. Скільки днів і моментів випустила з пам'яті просто тому, що так було зручно?

Залишок шляху ми провели в тиші в плані розмов, зате з музикою у вигляді джазу і якихось пісень сімдесятих років. Я не вслухалась сильно, тільки роздивлялась пейзаж, що оточував нас. Мені здавалось, наша поїздка мала бути схожою на момент з кліпу або фільму, коли головні герої естетично танцюють і веселяться. Але чи то настрою не було на танці, чи то веселощами в машині і не пахло. Чи уся справа була в тому, що ми взяли не кабріолет?

Тейон взяв напрокат машину з можливістю залишити її в іншому місті у філії компанії. Було приємно не сидіти за кермом самостійно, мені куди більше імпонувала роль пасажира.

4 роки тому

Я нервово крутила ручку, чекаючи, коли Арі дозбирає речі в сумку і буде готова виходити. Проридавши вчора декілька годин поспіль, я все ще ловила відчуття закладеності носа, тому мимоволі шмигала, чим дратувала свою дівчину. Так я і опинилась на кухні, щоб не заважати збиранню дрібних потрібних речей, для яких потрібна увага.

— Я все!

Арі вийшла з кімнати задоволена, демонструючи мені дамську сумочку, накинуту через плече, в яку у неї поміщалося все. Не здивуюсь, що вона б і мене в неї з легкістю впхнула.

— Точно готова? Щоб не довелося повертатись потім.

— Не доведеться, я усі забрала, — Арі підійшла до мене, швидко цілуючи в губи. — Пішли, заміський будиночок нас чекає!

Мої батьки вирішили зібратися разом з нами біля вогнища і просто повеселитися. Але я точно знала, що Арі прихопила декілька купальників і тепер задоволена сідала в машину на пасажирське сидіння.

— Не переживай, — вона стиснула мою руку, намагаючись заспокоїти подібним жестом, — у тебе все вийде. Ти даремно отримувала права? Треба просто частіше їздити.

Я тільки кивнула і завела машину. Мені шалено хотілося додому або попроситись до батьків в авто, щоб вів тато. Тому що я боялася. Ну і що, що в мене права? Мені постійно здавалось, ніби через сто метрів я попросту вріжуся в який-небудь стовп. У мене кожного разу траплялися якісь проблеми з машиною, коли її водила я, тому мені доводилось ставати максимально зосередженою на дорозі, дорожніх знаках, навігаторові і іншому.

— Перестань бути такою напруженою, це усього лише машина.

— А якщо щось станеться?

— Чому ти так боїшся водити машину?

Причина була до неможливого безглуздою, тому я просто промовчала, похитавши головою. Але їхати продовжила ще повільніше — мені навіть сигналили інші водії, об'їжджаючи. Благо, був вихідний день, тому у них була можливість не плентатись за мною.

— Нано, ну серйозно, ми не розіб'ємося, якщо ти їхатимеш трохи швидше. Я ж не прошу тебе ставати Шумахером!

— Мені просто не подобається знаходитись за кермом машини.

— Мені теж багато чого не подобається, — долоня Арі опустилася мені на стегно, стискаючи, — але кермо абсолютно не страшне, і на дорозі тебе ніхто не з'їсть. Ну, хіба що я.

І потягнулася до мене, ігноруючи ремінь безпеки, який, — як виявилося — не пристебнула. У моїй голові промайнула думка, що треба зупинитись, тому що могло статися щось жахливе.

— Арі, не заважай, будь ласка.

Але її губи вже торкнулись моєї щоки, відволікаючи мене від дороги, а долоня нахабно піднялася від стегна до грудей.

— Не будь такою, розслабся, — говорила вона, спускаючись поцілунками до моєї шиї. — З тією швидкістю, з якою ми їдемо, можна навіть сексом паралельно займатися.

... От тільки я все більше нервувала, стискаючи пальцями кермо і пориваючись зупинитись посеред дороги, тим самим створивши затор.

— Арія, будь ласка, я поїду швидше, тільки сядь на місце і пристебнися.

Чому вона послухалася — не знаю, але Арі слухняно підняла руки вгору і відкинулася на своє крісло. Так, так мені було спокійніше. Абсолютно точно!

Зробивши глибокий вдих і такий же видих, я знову зосередилась на дорозі, додаючи швидкість.

Наш час

Після театру ми повернулися в готель щасливі і веселі. На театралів ми абсолютно не були схожими, що і почали обговорювати.

— Я думав, вже нікого не хвилює як ти виглядаєш, коли йдеш в театр або оперу. Невже треба було реально натягувати на себе костюм?

— Тоді мені треба було надівати вечірню сукню! — вигукнула я, розвівши руками. — Але вони дивились на нас так, ніби ми були зовсім некультурно одягнені. Мені навіть захотілося перевірити, чи не в купальнику я.

Тейон засміявся своїм чарівним баритоном, занурюючи мене у вир свого голосу. Я навіть заслухалась і, сказати чесно, задивилась. Хлопець усього лише стягував з себе джемпер, а в моїй голові проносились думки, що я знову хочу його намалювати. І не лише, можна і просто подивитись. Струсивши головою, відігнала від себе цю дивність і перевела погляд на двері у свій номер. Тейон стояв навпроти поряд зі своїм номером і поглядав на мене. Принаймні, я так відчувала, але сказати з точною упевненістю все-таки не могла.

Похід в театр був чарівним, хоч ми і не були одягнені так, як усі інші, немов на важливому світському заході з Середньовіччя, тільки на новий лад. Зате я відмінно запам'ятала високі білі стіни, прикрашені сіткою золотих вензелів; стеля, що імітувала яскраво-блакитне небо з рожево-фіолетовими хмарами; червоні доріжки, що прикрашали сходи, на яких дівчата вважали своїм боргом сфотографуватися хоч раз. Тейон і мене змусив стати вище, дочекавшись своєї черги, і як зразковий супутник зробив пару кадрів.

Смішно було, коли почула від однієї дівчини неподалік, що хлопці явно відпрацьовують свої ролі в стосунках.

— Не хочеш випити по пиву?

Я обернулась на питання, вдивившись в Тейона, повністю зосередженого на розстібанні ґудзиків власної сорочки. Ґудзики були занадто маленькими, через що, здавалось, довгі пальці плутались і не могли зробити все правильно.

А мені захотілося допомогти.

— Так, давай. Я зараз переодягнусь в піжаму і прийду.

— Домовились, — він підняв на мене погляд і посміхнувся. — Я теж ще трохи повоюю з цими маленькими сволотами.

Думка, що дзижчала в голові про допомогу в розстібанні сорочки все ще мене нервувала, тому я якнайскоріше відвернулась і зайшла у свій номер. Ні, ну правда, скільки тижнів у мене вже не було сексу? Задумливо надувши губи, прикинула, коли ми з Арі востаннє вдавались до втіх і навіть мимоволі свиснула. Таких великих перерв у нас точно не було! А тепер була. Майже два місяці.

Прийнявши на швидку руку душ і переодягнувшись в зручні штани, я почала розглядати місто за вікном. З мого боку відкривався вид на дахи будівель, домівки і дорогу. Зате Тейон захотів собі номер з терасою, щоб вранці можна було там снідати, чим спокушав і мене. Сперечатись не буду, випити каву на терасі було б чудовою ідеєю, хоч я могла і любила це робити просто біля вікна, вдома або коли ми з Арі зупинялися в готелі. Я була в цьому не такою принциповою особою.

Вже стоячи біля номера Тейона і стукаючи в двері, машинально розглядала шкарпетки своїх капців. Хлопець відкрив швидко, широко посміхаючись і тримаючи в руках банку з пивом. Ні, без мене він не почав, але, очевидно, якраз займався розставлянням на столі усього необхідного. У його номері стіни були темніших тонів, але при жовтому освітленні не хотілося думати про точний відтінок. Хоча мене цей, швидше за все, темно-синій, заспокоював. А ще він підходив Тейону. Напевно, саме це і було для мене основним складником.

Мій друг виглядав тут хазяїном, а не гостем, вражаючи мою уяву до глибини можливого. Несподівано прийшла думка, як красиво виглядали б рідкісні переливання ніжно-рожевого кольору на цьому темно-синьому. Начебто я малювала нову картину.

Навіть пальці зачесалися.

Невже я зловила того самого птаха натхнення? Від кольору стін? Це щось новеньке! Аж засміятись захотілося, тому, не утримавшись, хихикнула, привертаючи увагу Тейона, що йшов за мною.

— Ти смієшся, чи що? Жарт згадала?

— Просто зловила натхнення від стін, — зізналась чесно, — ось тому і стало якось смішно.

— Не бачу в цьому нічого такого, — Тейон знизав плечима, обходячи мене, і, посміхаючись, повів на терасу. — Це ж круто, що ти можеш ловити натхнення навіть від таких дрібниць. Що саме ти уявила?

Ми вийшли на терасу, де вже навіть ковдри були підготовлені. Мене дивувала така увага і турбота від нового знайомого. Тейон сів за столик і закинув одну ногу на іншу, повністю зосередившись на мені поглядом. Чекав моїх відповідей, хоч і не давив. Просто чекав. Але найзабавнішим жестом була манірна відставка банки пива на столик і схрещування пальців в районі живота. Він нагадував суддю, який повинен був ухвалити мені вирок, але з якоїсь причини хотів зробити це максимально м'яко і по-доброму.

— Задній фон темно-синього кольору, а на ньому смуги ніжно-рожевого.

— Фламінго на сапфіровому, — задумливо протягнув Тейон, приводячи мене в здивування. — Згоден, цікаво виглядало б.

— Фламінго на сапфіровому?

— Так, я про кольори. У стін сапфіровий відтінок, правда під цим освітленням він віддає мені зеленню.

Напевно, у мене абсолютно не працювала голова, раз я не зрозуміла відразу, про що він говорив, а тепер відчувала себе дурненькою. І ще художницею себе називала! Але за дещо я все ж зачепилась.

— Ти добре розбираєшся в кольорах?

— Так, — хлопець кивнув, потягнувшись до своєї банки. — Я теж малюю. Як молодшому в сім'ї мені було дозволено не поступати на економічний, тому я вибрав для себе напрям дизайну. Нещодавно закінчив магістратуру, паралельно пропрацював графічним дизайнером у батька в компанії майже рік.

— А потім вирішив втекти?

Тейон усміхнувся і перевів на мене погляд. Я до цього часу вже встигла зробити декілька ковтків пива, але не відриваючись дивилась виключно на друга, а не на Лілль за межами тераси.

— Я втік, тому що мені зробили боляче, і я не впорався, — на мить він немов завис, не моргаючи і дивлячись мені прямо в душу, а після облизав губи і опустив погляд. — Все, що мені вдалося відчути — спустошення і невизначеність. Мені здавалось, життя, яке я планував, зруйнувалось, як пісочний замок, прямо у мене на очах, і у мене не було можливості врятувати від нього хоч шматочок. Тому я вирішив втекти в іншу країну і спробувати знайти себе.

— Таке можливо?

— Що саме? — підняв на мене очі Тейон і зробив ковток.

— Знайти себе в поїздці в незнайому країну. Мені здавалося, ми усі і так прекрасно усвідомлюємо, хто ми, тому для цього не треба пошуків.

— Найважливіше в мене прямо під носом, так? — Тейон посміхнувся і відвернувся до нічного пейзажу. — Може, ти і права. Адже ти вже знаєш, хто ти. Ти художниця, це твоє. А про себе я не знаю.

— Розповіси тоді, що тобі подобається? Може так ми зможемо знайти ту саму точку зіткнення з тим, що ти шукаєш?

Тейон замислився, жуючи губу і бігаючи поглядом по нічному небу. Зараз воно теж було сапфіровим з білими вкрапленнями зірок, що створювали прекрасну ковдру, де можна було знайти затишок і певне укриття.

— Мені подобається творити, але працюючи у батька я відчував швидше зашморг на своїй шиї і чітку замурованість в обов'язковому графіку роботи. Ніякої творчості і зростання. Але я був згоден це терпіти, тому що було заради кого.

Я коротко покивала. У якійсь мірі мені було знайоме те, про що він говорив. Може, тому хотіла бути відвертою з ним і розповідати йому про свої самі хворі точки.

— Від мене стали просити виставки все частіше. Спочатку все залежало від мого натхнення, зараз це перетворилося на виставки кожні півроку, які мій пензлик просто не в силах прийняти на себе. Немає ні творчості, ні зростання — тільки споживання.

— Чому не даси собі передих?

Я усміхнулась. Скільки разів я чула це питання, хай і не в прямому контексті? Як би мені хотілося дати собі творчу відпустку і просто видихнути.

— Може, цією поїздкою я цим і займаюся?

— Логічно, — посміхнувся мені Тейон. — Тоді мені варто називати себе твоїм лікарем?

Що мені залишалося? Тільки залитись сміхом і різко замовкнути, боячись, що перешкоджу іншим відвідувачам готелю бачити третій сон. Мій друг спохмурнів на різке мовчання, але нічого не сказав, зробивши якісь свої висновки. Сказати чесно, мені шалено хотілося в той момент показати йому і довести, що я краща, ніж він міг би про мене подумати. Що я не так погана, як могло йому здатися.

Але я тільки опустила очі і стиснула губи.

— Зараз би глінтвейну, — постаралась перевести тему, безглуздо розтягуючи куточки губ.

— Хіба його не краще пити взимку?

Брови Тейона злетіли вгору, показуючи його щире здивування і замішання.

— Так, але вечір прохолодний, а гарячий глінтвейн додав би ще більше затишку.

Я намагалася говорити обережно, щоб ненароком не зачепити або не сказати щось неправильне. А ще дико хотілося вилаяти себе за цю рису. Чому мені так хотілося сподобатись випадковій людині, навіть якщо я вже називала його другом?

Тейон не відповів нічого, розглядаючи мене з пару секунд, після відвернувшись до уподобаного пейзажу. Мені здалося, що я зіпсувала усю чарівність нашої недовгої розмови і прекрасного — до цього — вечора.

— Ти відправила їй фото?

Питання було досить несподіваним, але таким, що привело мене до тями. Я вмить підхопила телефон, на екрані якого вже давно світилося одно-єдине повідомлення від Арі:

Арі [19:47]:

Гарно виглядаєш. Приємного вечора

І все. Більше нічого. Абсолютно. Абсолютно нічого. Мені хотілося викликати в ній ревнощі? Ні. Але нарочите ігнорування і якась відчуженість приводили мене в стан смутку. А ще розуміння того, що за увесь вечір я не брала телефон більше в руки після того, як відправила фотографію... Не забула, але ніби підсвідомо знала, що нічого приємного там не побачу.

Чи я просто так виправдовувала себе?

— Так.

Тейон спостерігав за тим, як я ховала телефон. Мені навіть на секунду здалось, що він прямо-таки пожирав його очима.

— Не знаю, заздрити тобі чи ні.

— В якому сенсі?

— Ви ніби разом і любите одна одну, але занадто різні, щоб це було правдою.

— У нас все добре.

Я сказала це швидше для самої себе, немов заспокоюючи. Чи, точніше, прошепотіла, але Тейон прекрасно мене почув. Він не наполягав на правдивості своїх слів, спокійно знизуючи плечима. Увесь його вид так і кричав, що коли-небудь я зрозумію те, що він сказав, а зараз можу і далі перебувати у блаженному незнанні.

— Ти знаєш, та, що зробила мені боляче... я любив її, навіть, напевно, люблю все ще. Не міг би так просто взяти і розлюбити за такий короткий час. Але вона дала мені дещо зрозуміти: люди можуть бути різними, навіть якщо на початку здаються лапоньками.

Його погляд зробився жорстоким і хоч і був спрямований не на мене, мені стало боляче. Морально. Захотілося сховатись, але я тільки спробувала віджартуватись.

— Хочеш сказати, ти теж вмієш бути грубим, злим і необтесаним?

— Звичайно, у мене є свої кінки і фетиші.

Він ніби в секунду перевів тему, і я відверто загубилась, чи говоримо ми все ще про те, що було його першими словами. Тейон не посміхався і зовсім не виглядав як людина, що вирішила пожартувати у відповідь.

— Ти зараз жартуєш, так?

Моя остання спроба витягнути нас з цієї розмови. Я розуміла, він казав зовсім не про свою колишню дівчину. Хоча і про неї, звичайно, теж. І навіть не про себе. Його натяк був досить чітким, але мені не хотілося поринати в цей вир і вірити чужим словам.

— Я говорю абсолютно серйозно, Нана.

Напевно, мені в голову сильно вдарило пиво, інакше чому в голосі Тейона мені здавалися нотки озлоблення, немов мене лаяли, і співчуття? А ще моє ім'я прекрасно звучало цим баритоном. Навіть у Міхеля був не настільки низький і приємний голос. Не такий, щоб пробирав до мурах. Та і в Арі, коли вона говорила млосним голосом, виходило зовсім не так. Зараз же я відчувала, немов мене вивертали навиворіт, разом з душею, тому що так зручніше було притягувати до себе. Не був потрібний навіть зоровий контакт, тільки голос.

Я покачала головою, намагаючись скинути оману і чітко усвідомлюючи, що мені пора йти спати. Тейон не бачився мені як сексуальний об'єкт, але п'яна голова стверджувала, що я могла б наробити дурниць хоч раз — ніби у мене досвіду ніякого не було!

Дивно, але я не бачила в Тейоні ніякого бажання мене спокусити. Він немов постійно був поруч і приваблював, притягуючи своєю харизмою, але при цьому завжди був десь вдалечині і намагався не підходити занадто близько. Скільки дівчат він залишив з розбитими серцями?

— Багатьох, напевно, — чорт, я поставила це питання вголос. — Мене ніхто не цікавив, окрім неї. А коли ми були разом, іноді здавалось, ніби я дихаю тільки завдяки ній.

— Хіба тоді ти не повинен був залишитися з нею, попри те, що вона зробила тобі боляче?

Тейон усміхнувся, піднімаючись зі свого місця. Довелось послідкувати за ним, на ходу підхоплюючи порожні банки і бредучи в номер. Це був хороший знак, що мені пора до себе і до ліжечка, а не лізти до людини в душу.

— Іноді тобі роблять настільки боляче, що більше нічого не залишається, окрім як морально померти і якимсь дивом вижити, залишившись наодинці з порожнечею всередині себе замість бажаного повітря.

Він це мав на увазі, коли говорив, що загубився? Втратив своє повітря. Я вже повільно ступала по коридору, підходячи до дверей свого номера, коли почула:

— Будь зі мною відвертішою і не бійся сказати зайвого. Я не засуджу. Як ти зрозуміла, я зломлений так само, як і ти. Тільки я свою точку неповернення пройшов і прийняв, а з тобою це тільки має відбутися.

— А якщо ми впораємось і все буде добре?

Я не оберталась, але прекрасно знала, що він свердлив мене поглядом. Не у поганому сенсі, але немов намагався зрозуміти мене, не чуючи від мене нічого чесного, тільки ухилення.

— Я буду радий, що хоч у тебе вийшло склеїти те, що вже пішло тріщинами. Це велике вміння, мені воно поки непідвладне. Добраніч, Нано.

***

Наступні декілька днів пройшли в дослідженні міста, походах по вузьких вуличках, розгляді церков, екскурсіях по музею природної історії. Ми навіть змогли відвідати зоопарк, щоб подивитись на птахів і пройтись по території Католицького університету. Але найзахопливішим для мене був художній центр, де проводилась виставка сучасного мистецтва. Я вбирала в себе кожну картину, кожну композицію, відкладала їх всередині себе, щоб повернутись пізніше і взяти крихту натхнення для себе.

І хоч ми з Тейоном кожен вечір збиралися в номері то у нього, то у мене, розмови більше не поверталися до теми тієї ночі. Було трохи образливо, тому що в мені було присутнє гостре бажання продовжити, але я наполегливо мовчала, вважаючи це найправильнішим рішенням.

Гуляючи по саду Жеан, ми розділилися, коли на мій телефон поступив дзвінок, і Тейон це помітив.

— Я піду вперед. Якщо що, зустрінемось біля входу в сад.

Тільки кивнула, розглядаючи ім'я тієї, що набирала, і думала, чи хочу я брати трубку. Швидше за все, Арі вже прилетіла в Париж, тому і дзвонила. Вона ж обіцяла. Тільки тремор в пальцях і тиснява в грудях чомусь не дозволяли почати розмову, залишивши мене стояти на місці без руху в яку-небудь сторону. До другого дзвінка я змогла переконати себе, що Арі просто обіцяла набрати і зараз виконувала свою обіцянку — не більше того. Тому зняла слухавку, видихнувши:

— Так?

— Ти чому не вдома? І чому так довго не брала слухавки?

— Ти прекрасно знаєш, де я зараз знаходжусь.

— Я, звичайно, все розумію, тобі треба було розвіятись, — на секунду Арі зупинилась і видихнула, — але ти загулялась, тобі не здається? Ти повинна була повернутись ще до мого приїзду.

Мені здалось, я відчула оніміння язика. Не могла толком вимовити і слова, безглуздо блимаючи очима. Нагадувала собі втрачену дитину, яку облаяли за те, що вона вийшла з будинку.

— Пробач, що?

— Я сказала, що до мого прильоту з Іспанії ти мала бути вдома. Погуляла і досить.

— Ти мені вказуватимеш, як довго я можу, як ти виразилась, «гуляти», поки ти мене навіть не попереджатимеш про свої від'їзди?

— Тобто, ти ось так заговорила? Це тебе твій новий друг напоумив?

І знову ні слова в голові. Мені було незрозуміло, з якої причини мені висловлювали, що я повинна робити, як і чому. Я була дорослою дівчинкою і мені не потрібна була опіка, яку мені нав'язали без мого прохання.

— Арія, що сталося? Угода зірвалася?

— З угодою все прекрасно, — хмикання в трубці було настільки гучним, що на секунду мені здалось, мене оглушило. — Я тільки одного не розумію, чому ти вважаєш, що можеш зриватися з якимсь хлопцем в поїздки? Окей, декілька днів я можу потерпіти, але зухвалі зради в майже тиждень завдовжки — точно ні!

— Які зради? Ти взагалі про що?

Мені ж почулося, так? Просто не могло бути такого, щоб Арі назвала мене зрадницею. Як таке могло статися? У голову закралась думка, що своєю поїздкою з Тейоном я дала привід для ревнощів, але ж я ніколи не дивилась на інших під час стосунків з Арі. Просто не могла! У мене навіть в думках чогось подібного не з'являлося.

— А ти думаєш, я не розумію, з якої причини ти поїхала? Натхнення шукати, так? Натхнення від мене тобі недостатньо? Гаразд, поїхала. Я думала, тобі вистачить пари днів зрозуміти, що це жахлива задумка, і повернутись назад. Проте, прилетівши додому, виявляється, що ти все ще незрозуміло де і незрозуміло з ким! Ні, я розумію, живий член іноді краще, ніж імітатор, але потрібно ж знати міру!

Ще на середині цієї не найбільшої промови мені здавалось, я заридаю. Напевно, саме це і сталося, тому що бічним зором було помітно, як на мене скошували погляди люди, які проходили мимо. Точніше, вони були розмазані, але дивилися точно на мене.

В той момент я ловила дивні думки в голові, що ми сварилися через мене. Тому що я вирішила поїхати і тепер була винна в своєму проступку. Але також в мізках крутилось і просте «хіба вона не зробила те ж саме?». Хотілося останні задавити. Арі ніколи б не змогла. Як і я. Тому її звинувачення були абсолютно безпідставні!

— Припини, будь ласка!

— Тоді негайно повертайся додому!

— Але я не хочу!

Вперше за величезну кількість часу я відчувала хоч якусь свободу. Ні, мені хотілося додому, мені хотілося побачитись з Арі, але я немов була підлітком, що дорвався до волі, де немає батьківських указів і іншого. Немов я вперше за довгий час просто спокійно жила, прямо як в дитинстві.

— Я не зраджувала тобі ніколи і не збираюся! Чому ти звинувачуєш мене в подібному?

— Тому що знаю, наскільки ти красива і подобаєшся оточенню. Можу посперечатись, що і його ти приваблюєш.

— Але чому ти не довіряєш мені?

— Тому що ти слабка, Нано! Тобі треба, щоб тебе опікали, щоб піклувалися! Варто комусь зробити подібне і ти летиш, як метелик на вогонь!

— Гарної ж ти про мене думки, кохана.

На тому кінці стало тихо. Це була по-справжньому приголомшлива тиша. Щось божевільне, що приносило за собою рій нерозбірливих думок, які не вміщалися в одну здорову картинку світогляду. Просто не сходились кінці пазлу, намагаючись зламатися або порватися в процесі.

— Повертайся додому, я зараз замовлю тобі квиток на потяг до Парижу. Найближчий.

— Я не повернуся в Париж, поки що, — я говорила, як мені здавалося, майже пошепки, але чула, що говорю звичайним голосом, от тільки він зривався практично на кожному слові. — Моя поїздка передбачає об'їхати усю Францію, до того ж, я обіцяла Жизель і Кларіс, що заїду до них.

— А, невже твої старі подружки згадали про тебе?

— Припини.

— Значить так, якщо ти впродовж наступних двох днів не повернешся в Париж — я більше не хочу тебе знати! Я втомилась від усього цього і від тебе, тому що ти поводишся, як маленька дитина. Але, якщо ти повернешся, я все пробачу.

— Може, ти заспокоїшся, і ми спокійно поговоримо?

— Нам нема про що розмовляти, Нано. Тепер вже точно. Тобі не можна давати свободу, інакше потім тільки і вийде, що шкодувати, тому що ти наб'єш шишки, а мені розгрібати!

— Та коли таке хоч раз було?

— У мене тисяча і один приклад твоїх невдалих рішень, які ти здійснювала самостійно, повір. Тому не сперечайся і повертайся додому. Негайно!

Слухавка була нахабно кинута, не даючи мені відповісти і слова. Всередині, здавалося, розверзалася справжнісінька гроза, поки я стояла посеред саду на тому ж самому місці, не зрушившись і на міліметр. Я намагалась переварити те, що сталося, але як на зло не виходило.

По тім'ячку боляче било усвідомлення, що Арі і правда могла просто зібрати валізи і піти з мого життя, чого їй було варто? Адже в моїй голові все планувалося так, ніби вона скучить, а я їй натякатиму, що вона могла б приїхати до мене. Було б, звичайно, не дуже зручно перед Тейоном, але я сподівалась, він би зрозумів.

До речі, про нього. Я озирнулась навкруги, усвідомивши, що стояла абсолютно одна — жодна людина повз мене не проходила. На секунду здалося, ніби я розридалась ще більше, але із запізненням до мене дійшло, що по обличчю бив дрібний дощ. Йти нікуди не хотілося. Я б залишилась тут і проридала ще години чотири, якраз нікому не заважаючи. А якщо дощ посилиться, то ніхто не почує, навіть якщо я завию вовком. Але моїм бажанням не судилося збутись, коли чуже пальто накрило мені голову.

— Бігом побігли до машини і в номер, а то простудишся, і ми залишимось в Ліллі до твого одужання.

Я перевела погляд на Тейона, який обійняв мене за плечі. Він не посміхався, а дивився досить серйозно, та не запитував нічого зайвого, просто очима підганяв все-таки зійти зі свого місця і йти в потрібному напрямку. Я так і зробила, але тільки тому, що про це просив його погляд.

Напевно, мені і правда подобалось, коли за мене хтось ніс відповідальність. Так, мені хотілося вирішувати усі проблеми самостійно, але що поганого, якщо хтось вирішував їх за мене, якщо це не йшло в протиріччя з моїми рішеннями? Але якщо я хочу приймати рішення самостійно, хіба не повинна я була в цей момент не думати про те, щоб реально взяти квитки на потяг і поїхати до Арі? Що, якщо вона насправді назавжди піде з мого життя? Що мені тоді робити? Жити далі? Хіба я можу...

Я не пам'ятала, як ми доїхали до готелю. Не пам'ятала вулиць за вікном і тривалого вогкого дощу. Зате пам'ятала, як в дивній прострації розглядала власні пальці і думала про те, що мені треба їхати. Ось прямо завтра з ранку. Так, саме так і зроблю. Дурна. Але краще бути дурною, ніж залишитись без коханої людини.

— Нано, глянь на мене.

Голос Тейона вивів мене з мого вражаючого стану абсолютної спустошеності. Тільки зараз — коли поглянула на нього, — помітила, що він стояв переді мною промоклий. Віддав мені своє пальто, прикриваючи голову, а сам стояв під дощем. І хто ще з нас міг захворіти?

— Тобі треба прийняти гарячий душ, а краще ванну.

Брови друга підвелися, напевно, від здивування. Я чекала, що він промовчить, але...

— Тобі теж, ти досить довго простояла під дощем, поки я тебе не знайшов.

Тейон завів мене в мій номер, сердито хмурячись, але нічого не запитуючи про мій стан або чому я стояла там тоді. Що сталося і з якої причини мені зараз була потрібна підтримка. Саме так. Мені було потрібне просте, нічим не примітне «все буде добре».

— Сходи в душ, будь ласка, і лягай спати.

— Тейон, я приваблюю тебе як жінка?

Питання ненавмисно зірвалося саме собою. Навіть на секунду захотілось зробити, як в цих безглуздих фільмах — прикрити рота долонею і в жахітті втупитись на друга. Мені просто згадалися слова Арі. А ще мозок придумав відмазку — якщо я подобаюсь Тейону, то мені варто негайно поїхати додому і більше ніколи не бачитись з ним.

— Моя відповідь нічого не змінить.

— Вона змінить багато що.

— Що саме? — Тейон повів плечем, немов обтрусившись від чогось, налиплого на тіло. — Твоє рішення про цю поїздку? Твоє відношення до мене? Слухай, я не знаю, які там у вас проблеми в стосунках, і влізати в це не хочу, хоча прекрасно розумію, що походу вже. Просто... знаєш, я колись дуже сильно посварився зі своєю дівчиною; ніколи не ходив за порадою до матері, але вона побачила в якому стані я був. Тоді вона сказала мені одну важливу річ. Хочу, щоб і ти її взяла до відома, обдумала і тоді приймала рішення далі.

Тейон поставив паралельно дві долоні переді мною і продовжив говорити:

— Ось так виглядають здорові стосунки, коли двоє йдуть поруч, паралельно одне одному. Але якщо один, — тепер він показував швидше трикутник без однієї із сторін, — завжди спиратиметься на іншого, варто останньому піти — перший залишиться зломленим, позбавленим підтримки, яку давало плече партнера. Попросту впаде. Це дуже проста схема. У парі обоє мають бути рівні, якщо цього не відбувається — починається аб’юз з домінуючого боку або маніпуляції від прагнучого підтримки. Зроби для сама для себе висновки, в яких стосунках ти знаходишся зараз. На добраніч.

Варто було дверям за Тейоном закритись, як я осіла на підлогу і розридалась. Без криків і спроб вивалити назовні усі страждання зсередини. Просто тому, що мені здавалось, в мені вже нічого не було. А виявилось, що все-таки було.

Мені подобалась ця поїздка, мені подобалась компанія Тейона, як друга. А ще мені абсолютно не хотілося повертатись туди, де мене чекали тільки з дзвінкою від злості тишею. Арі б мені і слова по приїзду не сказала, тільки зробила б вигляд, ніби все так, як повинно бути. І мені було страшно від самої себе, коли я зрозуміла це. Чи рівні ми в стосунках? Я маніпулюю? Нічого не розуміла, але точно знала одне — в Париж я не мала наміру повертатися, принаймні, поки що.

Саме з цієї причини на емоціях відправила всього одно повідомлення:

Нана [23:49]:

Я не повернуся в Париж. Мені потрібен час, щоб знову набути себе і бути з тобою на рівних. Я люблю тебе