Трошечки тепла…

Рокі сидів біля крісла і скавучав. Меблі теж сумували за господарем, який кілька місяців тому помер. Крісло тяжко зітхало.

— Що тепер з нами буде Рокі, га?

— не знаю,–чесно зізнався собака. —Але я тебе крісло нікому не віддам.

Раптом скрипнула хвіртка, хтось зайшов у двір, пес одразу насторожився і голосно загавкав.

—Рокі, це я Еліна, принесла тобі попоїсти.

Він одразу вибіг на двір і підійшов до дівчинки, яку знав доволі давно.

— Тут сосиски, каша і кілька кісточок, ввечері принесу ще щось смачне,-звернулась вона до песика. А ти не сиди в будинку, гуляй надворі. Поки тепло і сонячно.

Рокі провів дівчину до хвіртки і вирішив погратися у дворі з м'ячем.

Він кидав його у своєрідні ворота, які колись побудував його господар і трохи крутив на хвості, побачивши це, інші собаки приєдналися до Рокі. До перших сутінок розважалася собача зграя, а як тільки почало темнішати, усі розбрелися по домівках.

Еліна, як обіцяла ввечері, принесла смакоту: суп, кашу кістки і молоко. Смачно повечерявши, пес вмостився в кріслі і вперше в житті йому стало страшно. Світло блимало, лампочка хиталася і хтось стукав у вікно. А потім цей хтось простягнув руки до Рокі.

— Ти хто?

— Я- тінь твого господаря, хочеш поговорити?

— Поговорити з ким?- запитав Рокі

—З господарем звісно. Він зараз тут поряд зі мною, і я знаю, ти хочеш йому дуже багато сказати і крісло теж.

Крісло і пес перезирнулись, але все ж вирішили поговорити. Рокі розповідав, як він сумує, як йому не вистачає прогулянок, та й взагалі господаря. Крісло теж промовило:– Я дуже часто згадую як вечорами ти, господарю, сідав і читав книжки, газети, розгадував кросворди і тихенько вмикав улюблений джаз. Платівки давно покрились пилюкою та й музика не звучить,нам тебе дуже не вистачає, сумно якось. Ех! Повернути б усе назад,– зітхнуло крісло.

Тінь зникла так само раптово, як і з'явилась, та вона пообіцяла Рокі приходити щовечора і слухати їхні розмови.

****

Тінь як свідок життя.

#самотність_собака_крісло

#оповідання