Моє імʼя Дора

Моє ім’я Дора

Міні-оповідання

Трилер

Теперішній момент

Я сиджу в клітці, передчуваючи, що зараз станеться щось моторошне, непоправне і страшне. Я не вірю, що моя Мама, захлинаючись сльозами, киває доктору, від якого смердить ліками і ветеринарною клінікою, яку я зізнатися ненавиджу із першого дня знайомства. Мама підписує папери, витираючи паперовою серветкою очі, опухлі від істерики. Я починаю тихенько скиглити, щосили виляючи хвостом. Я навіть намагаюся гарчати, щоб привернути увагу Мами. Але вона навіть не глянула на мене, закрила обличчя руками і з криками вибігла з кабінету, де стояла моя клітка. Людина в халаті і шапочці звіряє щось на комп'ютері, кладе документи, підписані Мамою в папку для паперів, і відкриває скляну шафку. Я перестала виляти хвостом і замовкла. Мені стало самотньо і страшно в тісній клітці, від якої смерділо чимось нестерпно гидким, а саме котом. Я спостерігала, як людина відкриває упаковку зі шприцем, набирає в нього рідину з ампули і підходить до моєї клітки. Він швидким рухом відчиняє дверцята і залізною хваткою притискає мене до сталевих прутів.

За тиждень до цього

Мене звуть Дора. Я – сором’язлива, але гарна і благородна собака породи джек расел, а точніше, та сама порода собаки з фільму «Маска». Мені шість років, в людському літочисленні я доросла і самостійна дівчина, але не будемо про вік, так як це завжди хвора тема для нас, представниць прекрасної статі. Я досить вгодована і надзвичайно розумна собака (опустимо мої випадкові затемнення на сонці, які виражалися в поїданні мною фекалій наших домашніх кішок Нори і Мури, огидних створінь, до яких Мама небачено прихильна, хоча я впевнена, що Мама любить тільки мене).

Тим злощасним ранком ніщо не віщувало біди. Я, як завжди, лежала на балконі другого поверху і спостерігала за убозтвами, іменованими котами і людьми. Не впевнена, що Мама поділяла моє презирство, особливо коли я з гавкотом нападала на наших найогидніших сусідів з верхніх поверхів. Автомобіль, що зупинився під нашим балконом спочатку, не викликав у мене ні найменшої реакції. Але потім з пасажирського сидіння пролунав звук і я, нагостривши свої ідеальні, якщо ви ще не встигли переконатися в цьому, вуха і нахилила голову. Ім'я та прізвище Мами було вимовлене чітко і голосно, і я б дізналася це ідеальне співзвуччя серед мільйона інших, не таких звучних людських кличок. У домофон різко подзвонили і я з гавкотом кинулася охороняти, розполохуючи перед собою Нору і Муру, які мирно дрімали у мене на шляху. Мама накричала на мене і замкнула в дитячій, оскільки звук мого дзвінкого голосу приголомшує не тільки її, але і стоячих за дверима сусідів, гостей і листоношу. Крізь двері я чула голоси Мами і людини з авто, що вимовляв її ім'я.

Я вщухла і прислухалася, але раптово мені в мій чутливий ніс професіонала-мисливця вдарив мерзенний запах, абсолютно моторошний, що збиває з лап і позбавляє свідомості. Я вибухнула таким гавкотом, що бідна Нора, яка з волі злої долі випадково опинилася зі мною в дитячій, на очах ставала старою і сивою, хоча з самого народження була досить зрілою британкою, з шерстю абсолютно чорного кольору всім, крім мене, природно, на заздрість.

Відчувши недобре, я стала скиглити і дряпати двері, нерозважливо здираючи фарбу, за яку потім довелося відповідати перед Татом. Але зараз мені було все одно, я більше не чула голосу Мами, а лише якісь дивні звуки біля вхідних дверей. Стрибнувши на ручку, завдяки своїй прекрасній формі і сухорлявої фігурі, я відкрила двері і з усіх лап понеслася в коридор. Мама осідала біля стіни, чомусь закривши очі і відкинувши голову назад, а незнайома фігура йшла по коридору прямо на мене, виділяючи моторошний запах смерті.

- Мамо! Мамо! - Я за частку секунди зрозуміла, що моїй найулюбленішій з людей погано і що всьому виною ця страшна фігура, що прямо зараз рухається по нашому коридору. А в другій дитячій кімнаті мирно спить молодше мамине дитинча, не таке розумне і красиве, як я, звичайно, але я люблю це дитинча. Не так, як люблю Маму, звичайно, але все одно люблю. І перегризу горлянку за нього і за Маму.

Ще на частку секунди я завмерла і почекала, поки фігура наблизиться до мене, і з місця зробила унікальний, єдиний в світі стрибок на місці у висоту. Пролітаючи вгору, я подумала, яке щастя вміти захистити свою сім'ю і, природно, вміти так ідеально стрибати з місця у висоту.

Я встромила свої гострі ікла прямо в горло незнайомій фігурі, яка від несподіванки і шоку, вдарилася головою об стіну в коридорі і поповзла до виходу, намагаючись віддерти мене від своєї горлянки. Тепла рідина текла до мене в пащу бадьорими цівками, чим невимовно мене бадьорила. Я гарчала, не розтискаючи свої щелепи, поки фігура не виповзла за поріг. Мене злякав наш сусід, який стояв біля наших дверей, наче чекав на когось, і побачивши фігуру в калюжі крові закричав на весь під'їзд. Я просто впевнена, що в цей момент наша Нора тепер потребувала штучного фарбування.

Відпустивши лиходія (моє собаче чуття мене ще ніколи не підводило, ну крім того разу, коли я підібрала на вулиці дохлого голуба і отруїлася на радість нашим бездарним кішкам), я підштовхнула носом наші вхідні двері, які з силою зачинилися.

Обнюхуючи Маму мене саму мало не знудило, так як від неї йшов запах страшної отрути, якою труять паразитів у підвалах будинків. Я побігла в дитячу, розбудити мамине молодше дитинча і з його допомогою, опускаючи епізоди з криками і риданнями, ми викликали з роботи Тата, який викликав швидку і поліцію, яка довго розглядала бризки крові в коридорі, зникаючі за порогом. Молодше дитинча між справою для заспокоєння моїх і своїх нервів викупало мене з піною у ванній, змивши важливий доказ моєї доблесті і благородства.

Я сиділа в дитячій, ганебно замкнена разом з Норою і Мурою, які на двох мали мозок з горошину і бездумно споглядали на мене з верхніх полиць. Поки чергова поліцейська розпитувала Маму про ворогів і підозрілих осіб, я згадала, де я вже чула цей запах смерті. Від нашого сусіда по сходовій клітці, тридцятирічного лисого нероби, який принципово з нами не вітався. Саме його я вчора бачила, він начебто чекав когось біля наших дверей, коли я прибрала свою щелепу з горлянки страшної фігури.

За день до цього.

Повертаючись після нашої прогулянки додому старше дитинча Мами забарилося біля поштових скриньок, а я легкою і стрункою ходою піднімалася по сходах вгору. Грюкнула одна з дверей і переді мною виник він. Наш сусід. Помітивши мене, він швидко глянув на наші двері. Удар ногою був такої страшної сили, що я полетіла через кілька сходинок вниз по сходах. Скигливши від болю і приниження, я дивилася своїми очима-черешнями, як називала їх Мама, на під'їзні двері, але старше дитинча, якого я люблю, все ще базікало з другом, якого я не дуже люблю, вийшовши на вулицю, не чуючи і не знаючи, що коїться зі мною у під’їзді.

Сусід наблизився до мене і заніс наді мною свій брудний чобіт, я закрила очі і подумала, як же я люблю Маму.

- Дора, Господи, що сталося?

Мама схопила мене на руки і притиснула до себе, а покидьок-сусід з очима тхора показував свої закривавлені руки і ноги.

- Собака напала на мене, її треба приспати, - він дивився на мене з неприхованою ненавистю, розтираючи по руках свинячу кров не першої свіжості, яку на миттєво відчула і залилася гавкотом істини.

Навколо мене і мами почали збиратися наші сусіди, а також чулися такі небезпечні слова, як сказ, діти і страшний звір.

Теперішній момент

Я сиджу в клітці, передчуваючи, що зараз станеться щось моторошне, непоправне і страшне. Чоловік у білому халаті швидким рухом відкрив клітку і залізною хваткою притиснув мене до сталевих прутів. Я заскиглила і вперше за моє недовге життя, з моїх прекрасних карих очей-черешень градом котилися сльози. Я вже здогадалася, що більше ніколи не побачу Маму, не побачу її божевільних дитинчат, Тата, марних, але милих котів, за якими я буду сумувати десь там, на собачій веселці. Адже навчені досвідом пси говорили мені про те, що буде після. Я останній раз театрально зітхнула, Мама завжди сміялася, коли я це робила це. Я закрила свої очі.

Після

Мама притиснула мене до себе міцно-міцно і поцілувала в ніс.

- Дора, ти що тут задумала непритомніти? Тебе привезли на плановий огляд і щеплення, а ти тут театр з втратою свідомості на тридцять хвилин влаштувала, нашого доктора довелося викликати.

- Гарна актрисулька! Що тобі наснилося? - Мій знайомий доктор посміхнувся мені і поплескав по пружному боці, - цій мадам треба переходити на менш калорійний корм, а то вона вже виходить за межі норми.

Я зробила вигляд, що пропустила його нетактовне зауваження повз вуха, але серветки з кушетки нібито ненавмисно скинула.

Біля будинку Мама опустила мене на землю, щоб дістати ключі, коли двері раптово відчинилися. Наш сусід по сходовій клітці, дивно подивившись на Маму і на мене, грюкнув під'їзними дверима прямо перед нами, не притримавши і секунди. Мама похитала головою і знову відкрила двері своїм ключем, а я помітила з якою ненавистю він подивився, обернувшись нам услід.