Потворно

Вона приходить додому з роботи. Зачиняє двері, знімає взуття та моментально дивиться на стіну. Шпалери ніжно жовтого кольору кожен день тускнуть, стають сірими та прісними. Особливо це помітно в контрасті з великим прямокутним слідом. Він жовтий, яскравий, живий, а все інше мертве.

Зовсім нещодавно жінка зняла зі стіни дзеркало, що висіло тут з самого її народження. Чому? Бо їй було боляче.

Кожен раз повертаючись додому вона дивилась у зеркало. Кожен раз думала: "Я насправді так виглядала весь день?". Кожен раз вона строго піджимала губи та згодом плакала.

Вона вперше так подивилась на себе в дев'ять років. "Мій живіт такий.. великий", подумала дівчинка. Вона вперше втягнула живіт. Дівчинка подивилася на ноги "Я така велика".

Вона вперше засумнівалася в десять років. Їй подобався однокласник і вона хотіла, щоб він звернув на неї увагу. Вони з мамою пішли до магазину обирати їй гарну сукню.

– Мамо, я гарнюня? – дівчинка весело крутилася в білій сукні та посміхалася.

– Ніна... – Мати раптово замовкла та, вставши, зі стільця підійшла до неї. Вони обидві дивилися в дзеркало.

– Ти не гарна дитина.

І вона завжди залишалася такою. В десять років дівчинка дізналась, що таке дієта, а вже в одинадцять, що таке анорексія. Її живіт зник, як і жіночі форми. В неї майже не було сідниць та грудей, але не було й бажаної талії. Ніколи.

Вона вибілювала шкіру, але ніколи не мала бажаної білизни. Лише прищі, багато великих паразитів, що змушували її ридати ночами. В неї звичайно ніколи не було бажаної форми обличчя та крупних рис. Маленькі очі, поросячий носик, волосся пухнасте, неслухняне, робило її схожою на відьму.

Вона плакала. В дев'ять років та в десять. Особливо сильно та гірко в одинадцять. І зараз, знову.

Жінка зняла всі дзеркала окрім того в ванній кімнаті. Воно не знімалося.

Кожен раз, коли вона роздягалася дивилася на свій живіт та.. втягувала його.

Робота допомагала їй худнути. З самого ранку вона пила лише воду і швидко йшла на роботу. Їсти хотілося, дуже сильно, але вона сиділа на своєму місці терплячи болі в животі.

Вона приходила додому та іноді не знімаючи взуття йшла на кухню. Їла, їла, їла все, що бачила. Спочатку смачне. Пихала в себе руками. Потім їла просто щось. Помідори, огірки, доставала заховане морозиво, яке купувала "на всяк випадок" і їла поки не побачить, що коробка пуста. Солоне, солодке, гірке та гостре. Все змішувалося у ній.

Вона ненавидить себе та своє життя. Вона думає тільки про їжу і ні про що більше.

Зараз вона зняла взуття та пішла на кухню. "Завтра я почну спочатку, я не буду більше купувати поганих продуктів і буду в безпеці. Я почну з нової дієти і зроблю багато тренувань."

Люди на вулицях будуть показувати на неї пальцями, бабусі дивитися з засудженням, а молоді гарні дівчата тихо сміятимуться. Вони будуть робити це, не знаючи, що вона переживає кожен день та кожну секунду. А вона буде продовжувати жити в світі, не знаючи, що таке любов та повага до себе.