Тінь
Сутеніло. Сонце вже майже сховалось за обрій, лишаючи по собі тоненьку багряну смугу на горизонті, його сяйво відбивалося на поверхні річки, утворюючи чарівну стежку, оточену довкола золотими кронами дерев. Багряне листя злегка ворушив теплий вересневий вітерець. Осінь цьогоріч була воістину прекрасна.
Він пересувався навпочіпки, скрадаючись у тінях хаток. Його рухи були безшумними і швидкими, тож хіба що найуважніший спостерігач міг би їх уловити. Проте у селі люди не квапились гуляти вулицями з настанням темряви, такі вже були забобони. І вони грали йому на руку.
Нарешті він наблизився до потрібної хатинки, убогої, але охайної, схованої серед пишних кущів троянд та живоплоту. Підкрався до вікна, у якому ще жевріла свічка - молилися. Три силуети, чоловік, жінка і хлопчик стояли навколішки, перед ними була свіча, шмат хліба і чаша для жертвоприношень. До нього доносились їхні голоси, надто тихі, аби розібрати слова, та все ж він почув кілька:
- "... забери..."
- "... врятуй..."
- "...милостивий...".
На його вустах розпливлась крива посмішка, а білі очі зблиснули червоним. Він обвів поглядом подвір'я, а тоді його чорна рука з довгими покрученими пазурами зірвала червону троянду. Кілька крапель вугільно-темної крові упало на його плащ. У хатині щось заскрипіло. Тепер він був готовий.
Треба було дивитися, кому молитесь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!