Ворожка. Між світлом і тінню

      На парі Міла сиділа, підперши рукою голову, і намагалася зосередитися на лекції, що ніяк не вдавалося. Поки викладач відволікся на розмову з Настею, що підійшла ставити запитання стосовно своєї дипломної роботи, до неї підсів одногрупник:

    — Міланчік, є питання,— тихо промовив він нахилившись ближче, щоб ніхто не почув.

    Міла, котра так замислилася, що навіть не помітила що Настя кудись пішла, здивовано на нього поглянула:

     — Чого тобі, Ерік?

     — Ти ж типу відьма?

     — Ворожка,— поправила вона втомлено, і поглянула в бік викладача, що уважно слухав Настю.

     — Робиш всілякі привороти?— зацікавлено спитав хлопець.

     — Ні, таким я не займаюся,— вона з підозрою поглянула на нього.

     — Навіть якщо попросить подруга?

     — Тим паче якщо просить подруга. До чого ці питання? Я думала ти не віриш в усяке таке.

     — Звісно не вірю, але…— Ерік опустив очі на свої руки і зітхнув.

     — Але?— повторила Міла зацікавлено.

     — Ти можеш визначити чи робив хтось мені щось таке?— ніяково спитав він.

     — Не робив.—Впевнено сказала дівчина і поглянула на викладача.

     — Точно?

     — Точніше нікуди.— Вона хитро всміхнулася і повернулася до нього:— В тебе є дівчина, а ти закохався в іншу?

     — Незнаю… Немає вже дівчини, — ніяково промовив він.— ми посварилися, бо я уві сні іншу кликав...

     — Хто вона?

      Він підняв на неї очі і скептично підняв брову:

     — Ти ж відьма, маєш типу «бачити»все без слів.

     Міла закотила очі і втомлено зітхнула. А він між тим продовжив:

     — На вихідних в мене день народження, я винайняв будинок за містом, в тебе є плани на суботу? Буду радий якщо приїдеш…

      Міла злякано поглянула на нього:

     — Я?

      — … І Настю з собою візьмеш,— закінчив він усміхнувшись.

     — Настю,— з полегшенням видихнула дівчина.

     Помітивши, що Настя вже повертається він, поспішно спитав:

      — То що? Вас чекати?

      — В нас саме немає планів,— усміхнулася вона. 

     Ерік задоволено кивнув і звільнив місце, на яке тут же опустилася Настя. Вона зацікавлено поглянула на сусідку:

       — Ти переключилася на одногрупників?

       Міла загадково посміхнулася:

       — Ні, я йому не до смаку, він полюбляє руденьких...

       Настя нерозуміюче закліпала:

       — Чому ти так посміхаєшся? 

       — Просто...— Міла діловито відкрила зошит і не відводячи очей від конспекту промовила:— Не плануй нічого на суботу. В Еріка день народження, нас запрошено. 

       — Чого б це раптом він нас запросив?— здивовано спитала вона і озирнулася.— Чого він так дивиться?

       Міла повернула до неї голову і застигла в очікуванні.

       — Що?— не зрозуміла Настя. 

       — Чекаю доки до тебе дійде,— з усмішкою, промовила Міла.

       — Що дійде?— насупилася дівчина, за мить її вираз обличчя почав повільно змінюватися на здивований. Брови поповзли вгору, а на щоках зʼявився румʼянець. — Невже?— спитала вона недовірливо.

       — Ага,— кивнула сусідка. 

      Настя знову озирнулася і зустрівшись поглядом з Еріком усміхнулася. 

      — Я ж казала, що твій розрив з Льончиком — то на краще...— пробубоніла собі під носа Міла.

      Настя закотила очі:

       — Не згадуй того негідника...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••  

      Знову знайомий коридор і картини на стінах, сюжет котрих вона вивчила на памʼять, але цього разу було дещо інакше. Замість темної порожнечі, що була там раніше, тепер були двері. Стискаючи кинжал в правій руці, лівою вона повернула ручку і відчинила їх. Страх стискав серце холодними лещатами, мороз колючками пройшовся по спині. Внутрішній голос кричав про те, що треба зупинитися, а все що відбувається не правильне… Незважаючи на тревожні передчуття і тремтіння в колінах вона рушила вперед.  Ступивши босою ногою на холодні чорні залізні сходинки, що вели вниз, Міла рішуче почала спускатися. Сходи привели її в темне підвальне приміщення, освітлюване безліччю свічок, що були колом розставлені на підлозі. В центрі кола з свічок була пентаграмма з купою чудернацьких символів. Містична атмосфера  підсилювалася наявністю кількох таємничих постатей в капюшонах, що стояли навколо, опустивши голови. Дівчина зупинилася перед пентаграмою, ніби щось чекаючи.

      До неї, з темряви, вийшов хтось в капюшоні. Він вивів і поставив навколішки в центрі пентаграмми трьох чоловіків. Міла не могла розгледіти їх обличчя, вони розпливалися, ніби приховані туманом. Всі троє були без сорочок, із звʼязаними руками.

      Вона відчула, як її рука стисла міцніше руківʼя кинджала. І зробила крок до першого чоловіка. Одразу в око кинулося дивне тату на його грудях — якийсь символ, схожий на чудернацьку руну чи їх комбінацію. У другого на плечі було татуювання меча з крилами, а в третього — довгий шрам в області серця.

       Міла, неочікувано для себе, почала шепотіти якісь слова латиною. Той що був в каптурі, підійшов до чоловіка, з рунним татуюванням, що був ближче до Міли і, грубо взявши його за волосся, змусив підвести голову. Міла змахнула рукою і полоснула лезом  по його шиї…

      З несамовитим криком Міла прокинулася, розбудивши сусідок. Вона продовжувала кричати, налякана жахливою картиною, що досі стояла перед очима — як яскрава червона кров стікала по рунічному тату. Їй здавалося, що її руки в крові, ліжко в крові і вся кімната в крові.

     — Господи…— злякано підскочила до неї Настя. Вона обійняла подругу, намагаючись заспокоїти. Та здавалося це не допомагало.

     Інша сусідка, Аня, налила води і, разом з чашкою і заспокійливими, підійшла ближче.

     Міла вже припинила кричати, але сильно тремтіла ніби від холоду і не могла промовити жодного слова.

     — Скільки вона пʼє?— розгублено спитала Аня в Насті, дістаючи кілька пілюль.

     — Чи дві, чи три… Давай дві,— знизала плечима Настя.

     Аня простягнула Мілі ліки і та слухняно поклала їх до рота і запила водою. Вони з Настею мовчки перезирнулися, в обох були схожі думки. Звісно вони знали, що Мілу іноді мучають дивні сновидіння, але такого ще не було.

     Поступово Міла почала заспокоюватися і врешті заснула.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    На ранок під натиском сусідок Міла пообіцяла сходити до психолога. До вихідних сон більше не повторювався. Весь це час Міла ходила пригнічена і не хотіла ні з ким спілкуватися, зосередилася на підготовці до іспитів. Не приймала клієнтів і не відповідала на дзвінки, лише відписувалася всім, що дуже зайнята. За порадою психолога купила собі газовий балончик для самозахисту, щоб знизити тривожність, і дійсно почувалася з ним спокійніше. А щойно, щось здавалося їй страшним, стискала його в кишені.

    В суботу вони з Настею поїхали за місто на день народження до Еріка. Міла не дуже хотіла, але Настя переконала її, що зміна обстановки допоможе розслабитися і провітрити голову. І це спрацювало— свіже повітря і весела компанія зробили своє діло — Міла розслабилася і насолоджувалася вечором, не зчувшись, як день добіг кінця і на будинок в тіні плодових дерев опустилася ніч.

      Через скарги сусідів на шум —  святкування перенесли в будинок і тепер він сяяв,  як новорічна ялинка, бо в кожному вікні на обох поверхах горіло світло і лунала музика. Сварлива сусідська бабця певно сиділа з телефоном в руці і з нетерпінням чекала коли годинник покаже 22:00, щоб викликати поліцію.

       Міла з келихом слабоалкогольного напою сиділа в кріслі і разом з іншими слухала розповідь одного з хлопців, про його шалені пригоди. Час від часу вона поглядала на Еріка та Настю, що тихенько про щось шепотілися трохи поодаль і задоволено посміхалася. Він давно подобався Насті, тому вона була рада, що в них все взаємно. 

     Раптом в кишені заграв телефон. 

     Міла дістала його і поглянувши на імʼя, що висвітилось, замислено закусила губу. 

    " Демʼєн"

     Вона твердо вирішила не звʼязуватися з ним, після того побачення, але алкоголь і хороший настрій внесли свої корективи. Кинувши погляд на Настю, що нічого навколо не помічала, Міла поставила келих на столик і поспішно вийшла з будинку, на свіже повітря. Вже там прийняла вхідний:

     — Алло.

      — Невже я чую твій голос, замість того щоб отримати чергове повідомлення?— дорікнув він замість привітання.

      — Хтось сьогодні не в гуморі?— усміхнулася Міла спускаючись сходинками.

      — Впевнений, мій настрій покращиться коли тебе побачу,— промовив Демʼєн, а Міла з усмішкою закусила губу.— Я зараз недалеко від твого гуртожитку. Вийдеш?

      — Схоже тобі доведеться сьогодні ходити з поганим настроем, бо мене в гуртожитку немає,— засміялася вона.

      — А де ти?— насторожено спитав він. 

      — За містом. В мого одногрупника день народження.

      — Одногрупника?— перепитав він після паузи.— І що у вас за стосунки з одногрупником?

      — Ніяких,— усміхнулася Міла почувши в його тоні нотки ревності.— Йому подобається моя сусідка, я тут суто за компанію. 

      — І ти плануєш лишитися там з ночівлею?— знову спитав він.

      — Вже пізно повертатися в місто,— усміхнулася вона. 

      — Я бачу в тебе дуже хороший настрій,— невдоволено пробубонів Демʼєн.— Багато ти випила?

      — Не хвилюйся татку, я вестиму себе пристойно,—награно покірно сказала Міла, повільно йдучи стежкою в бік бесідки.

      — Дивись мені,— буркнув він.

      — Ти сьогодні злюка.

       — Бо хтось кілька днів мене морозив, а потім поїхав на чийсь день народження.

       — Я тебе  не мо...— договорити вона не встигла.

      Міцна чоловіча рука схопила її за шию так миттєво, що від несподіванки Міла випустила телефон з рук. Чоловік, чиє обличчя було приховане капюшоном, притис її до стіни бесідки міцно тримаючи за шию однією рукою. Міла шоковано дивилася на вбивцю і намагалася вдихнути повітря.

        — За тобою мені довелося побігати,- прошипів він моторошно,— нарешті ти попалася, відьмо, вже ніхто не врятує.

        Дівчина не мала змоги промовити жодного слова, тіло скувало паралізуючим холодним страхом. Одна єдина думка крутилася в голові: «Це кінець…». Сильні пальці стискалися, позбавляючи можливості зробити навіть маленький ковток бажаного повітря, дівчина підвела очі догори, в зоряне бескрайнє небо, десь глибоко всередині її свідомості зʼявилася думка про те, що балончик досі в кишені, що вона може встигнути ним скористатися. Рука інстинктивно ковзнула в кишеню, вбивця не чекав спротиву, певно вже святкував свою жахливу моторошну перемогу над черговою беззахисною жертвою… З останніх сил, Міла натисла на кнопку саме тоді, коли в очах потемніло…

        Лиходій зашипів, вмить відпустивши напівпритомну дівчину і схопився за обличчя. Міла впала на асфальт, боляче забивши коліна. Рятівний ковток повітря увірвався в горло, що нестерпно боліло, вона досі відчувала на собі жахливі сильні пальці. Сидячи на підлозі Міла намагалася надихатися, вона не розплющувала очі, не думала про нападника, лише дихала. Кілька глибоких ковтків повітря і мозок почав знову функціонувати, вона схопилася рукою за шию і злякано озирнулася… Жодної живої душі не було поруч.

        Десь в траві чувся стурбований голос Демʼєна:

        — Міло! Скажи хоч щось? Міло?…

        Міла простягнула руку і підійняла телефон:

        — Я ще жива,—  прохрипіла вона.

        — Нарешті,— видихнув він полегшено.— Негайно скажи мені адресу я приїду і заберу тебе.

        — Зараз,— Міла повільно підвелася, опираючись на стіну бесідки і на тремтячих ногах поплелася до будинку, тіло не слухалося, говорити було боляче:— Я дам трубку Еріку.

       Демʼєн терпляче чекав доки вона дійшла, підійнялася повільно сходами і відчинила двері. На щастя Ерік був на першому поверсі. Він і кілька хлопців з якими він розмовляв здивовано вирячилися на Мілу.

       Вона стояла в дверях з скуйовдженим волоссям, розмазаним макіяжем, збитими колінами і моторошно червоною шиєю. Зробивши кілька кроків вона ткнула йому телефон:

        — Скажи де я,— прохрипіла вона і втомлено обперлася об стіну. Один з хлопців підхопив її щоб не впала.

        Ерік підніс слухавку до вуха:

        — Алло…

        — Адреса, швидко,— зкомандував Демʼєн.

        Ерік слухняно назвав адресу і почувши гудки поглянув на бліду дівчину:

        — Міланчик, що трапилося?

        — Хтось хоче мене вбити…— прошепотіла Міла.

       Наступні півгодини, доки дівчата заспокоювали Мілу, хлопці кілька разів обстежили прилеглу територію, шукаючи вбивцю.

       — Треба викликати поліцію,— промовив Ерік, коли їх пошуки не дали ніяких результатів.

       — Дай мені телефон,— промовила тихо Міла до Насті, що сиділа поруч на диванчику.— Це вже не вперше. Треба дзвонити Владу, він веде цю справу.

       Вона неспішно знайшла номер і натисла на зображення зеленого телефончика на екрані.

       Година була пізня, але чоловік одразу підняв слухавку.

        — Владе, це сталося знову,— промовила вона не своїм голосом.

        — Де ти?

       Міла простягнула слухавку Еріку.

        — Добрий вечір, — привітався хлопець, відійшовши в бік він швидко назвав адресу і коротко описав те, що сталося. Ерік повернувся, віддав Мілі телефон:— Він сказав чекати.

        Міла втомлено кивнула.

        Двері відчинилися і до вітальні увійшов Демʼєн. Швидко озирнувшись він помітив Мілу і рушив до неї. Дівчина підвелася із слабкою усмішкою. Щойно його очі опустилися на її шию він спохмурнів.

         — Навіть не уявляєш, як я злякався…— міцно обійнявши сказав він.

         — Невже більше ніж я?— хмикнула Міла.

         — Це був той самий чоловік?

          — Ймовірно, принаймні одяг той же,— промовила дівчина.

         — Він знову втік?— спитав Демʼєн.

     Міла кивнула важко зітхнувши. В його обіймах було беспечно і тепло, вона уткнулася лобом в його сорочку і нарешті розслабилася. Тривожність і страх поступово покидали її тіло, стікаючи до ніг, як вода.

          — Поїхали?— запропонував він відсторонюючись.

          — Треба почекати Влада,— похитала вона головою.— Детектива, що веде справу про напади на мене.

          — Добре,— кивнув він, вирішивши потім зʼясувати чому вона якогось детектива називає на імʼя.

           — Ну, ми підемо з Еріком поки на кухню до інших…— промовила загадково Настя, жестом показуючи Еріку, що треба йти.