UBI HOMINES ABIRE

Михайло Розанов. 25.08.2024

UBI HOMINES ABIRE? QUO VADIS?

Від атома ядра до простору галактик, крізь віхи часу до глибин криниці власних вражень, щомиті ми прямуємо в майбутнє, обравши особисто шлях… Одначе, звідки ми приходимо, куди невпинно йдемо? Шукаючи себе у власних вподобаннях, так спраглі ролі в мріях віднайти успішну ціль. Кортить нам визнання та заспокоєння в душі бажаннях… Однак непевність огортає звідусіль. Щодня купуємо собі ім’я, продаючи за нього часом навіть гідність; шукаючи свободу почуттів, віддаємося невпинно під арешт бажань, вже забуваючи про справжнє щастя й вільність…

Здебільшого гадаємо, що знаємо батьків

І наче про людей усіх здогадуватись вміємо,

З амбіціями досягти намріяних вершин

Так часто впевнені, що з коштами без перешкод зуміємо.

Бажаючи над чимось панувати

І полонити тисячі сердець,

Людина завше прагне воювати…

А її его – ось «життя взірець»?!

Однак, чи знаєш, друже, ти себе?

Чому, поміть, шукаєш власне щастя в інших?

Це ж люди – лише дзеркало твоє,

Ти ж звинувачуєш весь світ у наслідках від власних рішень…

А вільність віднайдемо в чому? Хто є ми?

І зрештою, як і для чого все існує?

Заради чого ти живеш,

Чому так впевнений, що ти над чимсь пануєш?

Куди ти врешті, друже, йдеш?...

Ти вперто прагнеш свого в світі визнання,

Тобі кортить успішну досягти кар’єру,

І не хвилюють болю відчуття,

Що придавив когось тягар твого бар’єру?

Відтак не бачиш жодних перешкод,

Бо ж хочеш «реалізувать себе»;

Однак, не віднайдеш до щастя код,

Допоки правда не звільнить тебе.

А правда, кажуть люди, в кожного своя,

І кожен завше добрим бачить власний світ.

Хоч Істина в житті завжди одна

Й залишиться собою впродовж тисяч літ.

І не залежить Істина від твого сприйняття,

Чи віриш в неї, чи затято ненавидиш.

Вона – константа на усе життя:

Не зрадить, не залишить і не зникне.

Проте перш ніж завойовувати світ, познайомся спочатку із собою, подивись у вічі правді, споглянь на мінливість життя. Друже, ти не маєш певності у тому, що станеться за хвилину, як і не в змозі змінити те, що сталося хвилину тому. Тобі підвладна лише мить, яка є тут і тепер. Зараз ти можеш зробити те, що трансформує твою подальшу історію. Цієї миті вже достатньо, щоб зробити власний вибір – вибір, що здатний радикально змінити твоє життя!

Отож, залиш усі справи, завари запашну каву і мерщій на побачення! Звісно, запитаєш: «А з ким?». Здивую: тобі потрібно познайомитися із собою!

Твій кожний подих уже від першого його моменту в об’єктиві глобального Всесвіту є особливим дивом, оскільки ти живеш! Однак, з огляду на те, ким є людина, ти не є тілом. Тіло – це лише частинка тебе. Ти не є душею, адже душа – це твої емоції, відчуття, пам'ять і властивий лише тобі характер. Однак, ще існує дух; а дух однозначно не є душею, адже саме він становить самостійну субстанцію, що не обмежується простором та часом. Тіло без духу є мертвим, натомість наявність у тілі духу констатує живу матерію, якій притаманна також душа, а отже, фізична здатність відчувати матеріальний світ й потреби в ньому.

Емпіричне пізнання розкриває нам правду про тіло, психологія знайомить нас з потребами людської душі, теологія намагається розповісти щось про духовний світ. Але ким є людина?

Відтак людина як особистість складається з духу, котрий покликаний до життя у тілі й має властиву душу з усіма її емоціями, характером і почуттями. З цим питанням ніби все зрозуміло, адже в процесі розвитку філософії глибинний зміст досліджень таємниці людської істоти мислителі та науковці намагалися розкрити ще з часів античності, й пояснюють його у контексті теології, антропології, а також сучасної психології та соціології. Проте в умовах повсякденного існування людини, теорії про людську природу виявляється замало, адже необхідно більше фактів. А факти є очевидні, проте ми не помічаємо їх серед життєвих турбот, споконвічних звичаїв і традицій, своєї байдужості та власних емоційних вражень.

Часом здається, що життя – це перші пелюшки, садочок, школа, секції, ейфорія побачень, якісь заклади вищої освіти, робота, сім’я, пенсія…, а найважливішою турботою вважають прагнення до здоров’я тіла, заради якого ми працюємо, харчуємось, відпочиваємо, проте усе ж його втрачаємо…

Ось це все і є життям людини?! Та невже? Для чого проходити стільки страждань, труднощів і боротьби? Лише заради історії, про яку скоріш за все на четвертому поколінні вже й знати ніхто не буде?!

Однак існує інша крайність, коли людина крокує ще й «за покликом душі», а заспокоїти власну душу значно складніше, аніж тіло! Синтез прагнень тіла та душі породжує бездонну глибінь потреб, задовільнити які ще проблематичніше, ніж від них відмовитись. Постійне угамування нестерпних прагнень до смакових, ігрових, сексуальних і незчисленних інших задоволень з часом призводить до страждань від хвороб тіла та психічних розладів самої душі. І все ж усі бажання людської істоти безкраї, а можливості тіла завжди обмежені. Отож, тіло та душа великого бажають, а спільним прагненням в усьому є одне – заспокоїтись: віднайти безмежну радість, єдність і правдивий мир. А чи можливо?! Відтак, за таким розкладом буденності власного існування, життя здається нам бентежним, сповненим сум’яття, а часом лиш порожнім…

Усе, що існує у матеріальному світі, має причину власної появи, певну ціль і остаточну мету; усе, обмежене законами фізики, розвивається в умовах механіки та підкорюється хімічним і термодинамічним явищам. Однак, що можна сказати про людську думку чи про природу процесів твого мислення, систему образів, уявлень та міркувань? Чи можна це визначити за допомогою хоча б однієї з емпіричних наук? Що констатує факт твого життя? Що спонукає мозок до процесів його діяльності? Що таке вільний вибір?

Усі ці питання отримують відповідь у тому, що існує механізм свідомості, який не виник лише з фізичних явищ. Поняття саможертовності, безкорисливості, співчуття та співстраждання взагалі не віднаходять пояснення у концепції біологічних наук, адже такі почуття не породжені жодною з потреб тіла. Звісно, прояви так званої любові до іншої особи хтось спробує пояснити як сексуальну потребу в продовженні власного роду, проте чи можливо так само інтерпретувати таке явище співпереживання, як факт жертовності?

Відтак, що таке добро?

Ми бачимо, що в людській природі існує інша субстанція, яка не залежить від тілесних потреб, не розглядається в контексті фізичного самозбереження, але окремо розвивається в умовах зовнішніх явищ. Твоєю свідомістю ти можеш здолати мільйони миль, повернутися назад у часі, створити новий образ майбутнього. Але найважливішим є те, що саме процеси власного мислення формують твою особистість.

Отож, усе виникає з ідеї. Оскільки сукупність усього існування має властивий рух, відповідно функціонує певний механізм, який слугує універсальним рушієм усього. Нічого не виникає з нічого. Завжди наявна першопричина та остаточна мета всього існування. Усе має закладений сенс, цикл і процеси, відповідно до власного призначення. А якщо глобальніше, діють всесвітні закони, що визначають існування матерії та причинно-наслідкові зв’язки, які утворені безумовно вищим розумом.

А тепер зупинімося на мить. Чи помічаєш щось спільне? Людське тіло керується невидимим процесом мислення, імпульсів та сигналів, як і навколишній світ існує в умовах фізичних законів, циклів і взаємодії – усе підпорядковано невидимій Першопричині, усе співдіє в гармонії – у залежності від принципів, що визначають його існування.

Отож, ти не є тілом, ти не є душею; ти є духом, що живе у тілі і має душу. Ти маєш свідомість, натомість саме тіло без духа не може бути свідомим. Ти робиш вибір, однак душа, як емоційна субстанція, не здатна до свідомого вибору. Ти існуєш незалежно від того, в якому стані твоє тіло та душа, однак їх почуття впливають на стан твого духа. Відтак, як істота, що складається з духа, душі та тіла, ти потребуєш забезпечення усіх потреб; і, зауваж, не лише фізичних!

Ти приймаєш рішення у невидимий спосіб, адже усі твої роздуми, вагання, уявлення та згода формуються непомітно для емпіричного пізнання у твоєму дусі. Твій дух визначає, що у подальшому робитиме тіло. Проте, коли живеш лише за потребами тіла, твоя душа ще більше згоратиме від прагнень, що врешті позбавлять тебе самоконтролю.

Якщо тіло ми отримуємо від біологічних батьків, а душа формується в процесі нашого емоційного досвіду, тоді звідки ж у нас з’являється дух, який оживляє наше тіло і становить інтелектуальну основу самосвідомості?

Ось, власне, знову ми зустрічаємось з Першопричиною існування. Фізичне не здатне породжувати щось духовне, однак, на прикладі процесу мислення (який є невидимим) ми можемо пізнати, що невидиме спричиняє видимі результати: Невидимий Розум породжує видимий розумний світ.

Друже, те, що ти думаєш, чуєш, бачиш, тактильно відчуваєш, смакуєш каву – все це є надто складним взаємозв’язком процесів у твоєму організмі, що аж ніяк не виникли на балансі броунівського руху молекулярних сполучень, а безперечно сформовані з Розумом! Хаос не породжує порядок, а динамічний цикл не виникає в межах статики. Відтак хаос може виникнути лише з певного стану вже до того існуючих речей, як і великий вибух потребує власної Першопричини. Отож Першопричина усього – Істота Розумна. Якщо у світі наявне життя, відповідно існує і його джерело. Друже, отож ми віднаходимо, що є Творець. Проте, хто Він?

Ти створений за Його образом і подобою, адже є істотою розумною, маєш дух, душу та тіло. Твій дух походить від Творця, про Якого ще у семітських текстах, що датуються ІІІ-ІІ тис. до н.е., говориться, що Він є Abba, а у перекладі з древньоарамейської в буквальному сенсі слова означає – Таточко, Татусь. Сама пом’якшувальна форма слова вживається в оригінальних текстах не випадково, адже у твоєму тілі знаходиться дух Творця, і лише Він є для тебе ріднішим від твоїх батьків.

Тоді чому на світі стільки існує богів, якщо кажуть, що Бог Один? А ось тут, цієї миті, ти дізнаєшся для себе щось нове!

Бог – це посада, а не особа, яка займає цю посаду. Простішими словами, Бог - найвища посада правителя (на кшталт президента), але йому належить універсальна форма всесвітнього правління. Відтак Його влада є Законодавчою, адже Він у всьому помістив закони існування; Виконавчою, бо саме Він спонукає власним Словом світ до існування; і Судовою, адже в есхатологічному часі Він судитиме світ за порушення закладених Ним же фундаментальних Законів.

У ІІ книзі Тори – Вихід (Біблія) ми зустрічаємось із ще більш промовистим трансцендентним Ім’ям Творця, адже наведена древньоєврейська форма слова יָהְוֶה – YAHWEH – означає «Я – Той, Хто завжди Є». Відтак Творець усього – не суворий Отець з образу ортодоксальних релігій, а твій Добрий Татусь, Який прекрасно створив світ і з Яким тобі безумовно варто познайомитись!

Проте, якщо усе є під контролем Бога, тоді чому в світі існує стільки зла? Відповідь віднаходимо у першому питанні. Дійсно, Бог є Один, але лише Ти самостійно обираєш, хто для тебе є Богом, адже Творець тебе створив абсолютно вільним обирати добро або його уникати. Згідно з фізикою, темряви не існує, оскільки темрява є браком світла; відповідно і жахливе явище, яке ми спільно звикли називати злом, є браком добра, і люди самі обирають собі майбутнє.

Чому зло слід розглядати як брак добра? Справа у тому, що зло не може у своїй природі бути абсолютним, адже абсолютною, необмеженою, всюди присутньою та самодостатньою є лише Першопричина усього існування, а отже, Абсолютний лише Творець. Оскільки зло не є абсолютним, а усе, що створене Творцем, зі своєї природи є добрим, тоді виникає питання: «Звідки постало зло?» У глибинному розумінні зло – це вільний вибір істоти уникати добра. Іншими словами, зло – це позбавлений присутності добра стан духу, що породжує злі наміри, жахливі вчинки та злочинні наслідки.

В оригінальних перекладах перших вживаних слів, що розуміються як חָטָא – «гріх», ми віднаходимо буквальне смислове значення – «мимо цілі». Відтак, кожний вчинок, що спотворює образ добра, є уникненням закладеної Богом мети, а отже, становить певний образ зла. Порушуючи принципи добра, людина сама виступає в ролі джерела страждань у світі. Отож, які тоді претензії до Творця?

Друже, саме ти наділений Богом вільною волею, яку можеш поневолити, піддавшись силі пристрастей власного тіла. Лише ти обираєш: з ким бути, що робити, а чого уникати. Якби Творець позбавив тебе вільного вибору, ти став би роботом, що працює лише в умовах написаної програми. Чи хочеш бути добрим роботом? Отож!

Ти – людина вільна, наділена розумом, силою волі та здатністю свідомо обирати власне майбутнє. Ти – образ Першопричини, а отже, у Ньому шукай остаточну мету. Ти – втілення мрії Бога, проте, якими є твої мрії? Звісно, ти потребуєш заспокоєння власних потреб. Навіть обійшовши світ і спробувавши майже все, ніколи не віднайдеш щастя, допоки не повернешся у Батьківські обійми твого Тата. Лише у Ньому відкриєш непроминаюче щастя та заспокоєння; лише з Ним навчишся правдиво Любити.

Упродовж короткого екскурсу в тебе була можливість на мить зазирнути до підвалин існування Всесвіту, його законів, власного внутрішнього світу та сутності буття. Друже, відтепер ти знаєш трішки більше про себе, а отже, тебе вже не зваблять, запевняючи, ніби ти – «м'ясо з інстинктами», що виникло в хімічному процесі невідомого походження, і можеш робити усе, що душа бажає. Так, звісно, ти можеш робити все, чого прагнеш, адже Богом надане тобі право; і «м’ясом з інстинктами» ти можеш, за бажанням, стати… Проте, тобі обирати власне майбутнє!

Отож, куди ти йдеш?