Капкан почуттiв

- А вас шеф не поскупився- сказала Катя, дивлячись на двоповерховий будинок бiля замерзлого озера.

- Так вiн взагалi не скупий - сказав на це чоловик рокiв двадцяти пяти. Високий брюнет ,з карими очима , паркуючися биля будиночка.

Катя виразно подивилася на сплячу на передньму сидiннi Аллу, про те промовчала.

- Вставай сонько - легенько шовхнув водiй пасажирку напроти.

- Ну Тарас, дай поспати. - категорично не бажала прокидатися пасажирка. - Всю ж нiч їхали...

- За яку ти , хоча б раз нас з Тарасом за кермом змiнила. - невдоволено сказала Катя. - Так всю нiч на переднiм продрихла.

- Катя, вона...- вступився було Тарас, за ту, яку наївно вважав своею другою половинкою. Але був пербитий другою пасажиркою:

- Розбалувана , при чому до ручки. Прокидайся вже!!!- прикрикнула Катя, але тут же вiдскочила. Тарас повернув голову.

Бiля переднього пасажирського , нахилившись и дивившись на Аллу стояв сивоволосий пан, стукаючи в вiкно:

- Прокидаемося и вивантажумося. Ви сьогодні першi.

Бачучи як Катя вжалася в крiсло , Тарас її окрикнув:

- Катя, ти чого? Це Вiктор Павлович, наш шеф. Виходь.

В цей час Алла прокинулася, и тримаючись за галантно подану руку, вийшла з авто.

- Кохана - сказав шеф , обнiмаючи ошелiлу дивчину .

- Виктор Палич...- вяло протестувала Алла.

- Та годi тобi - сказав на це чоловiк гладячi по головi жiнку. В пившись в її губи пристрасним поцилунком , сказав дивлячись в очi - Годi вже нам ховати свої почуття. Я тебе кохаю, i ти мене також. Чи може це не так? - жартiвливо запитав чоловiк.

- Звiсно так - поспишила вiдповiсти жинка- Тут жодних сумнiвiв не може бути.

- Я i не сумнiвався.

Повернувши жiнку, тримаючи її в своїх обiймах , вiн подивися на блiдого наче крейда Тараса, який втупився в снiг пiд ногами.

- Тарасе що з вами? - занепокоився шеф.

- Пробачте його - сказала Катя- Просто дорога з Київа була важка. А на під'їздi так взагалi завiрюха почалася- вона оглядiлася довкола - Якої тут не вiдчуваеться.

- Ну в горах це швидко. Та ви заходьте. Там уже камiн розтоплено.

- А речi? - запитала Катя.

- Їх занесуть.

В серединi було тепло , затишно и тихо. Лише мирно потрiскуючи дрова в камiнi порушувало цю тишу в будiвлi. Гостi пiдiйшли до накритого столу. Там були в основному легукi закуски , i фрукти.

- Таресе, що будеш з дороги? - запитав шеф, гостинно пiдiйшовши до бару.

- Я б кави випила - вiдповiла ,за ще не вiдiдийшовшого вiд потрясiння Тараса , Катя штовхнуши в бiк чоловiка.

- Пiдтримую. - вичавив з себе вiн.

- Кави так кави- сказав Вiктор Переможцев, беручи кавник, який стояв поряд з баром. - Цукор ? Вершки?

- Без- в один голос вiдповiли Катя и Тарас.

Шеф посмiхаючися ,повернувся з двама чашками димлящогося напою. Але його посмiшка згасла , як тiльки вiн подивися на свого пiдлеглого.

- Слухай Тарас , з тобою все нормально ?

- Я ... трохи прихворiв - вичавив з себе вiн.

Вiктор Переможцев схмурнiв, i зробив чотири кроки назад.

- Про такi речi, та в нашi часи, попережати траба! Якщо хворий - нащо приперся? Вiдписав б на почту. Я б все зрозумiв

- Та в нього легкий протяг...- вставила Катя, але була перебита Переможцевим.

- Все одно - вiн поставил чашки бiля кавника - будете сидiти по iнший край столу. Самi розумієте якi часи.

I тут в кишені Шефа завібрував телефон. Діставши його, він вімкнув відео зв'язок.

- А ми на вас зачекалися - сказав Переможцев, обводячи екраном всіх присутніх - Де затрималися?

- Шеф - проговорив з телефону чоловік років тридцяти, в окулярах - Ми застряли на дорозі. Тут страшна заметіль.

- От і вір нашим синоптикам - сказав на це Віктор Переможцев - Передавали ж потепління.

Чоловік знизав плечима.

- Ми тут всі одним рядком стоїмо на трасі.- продовжив зателефонувавший - словом шеф, тут така справа. Від Києва дорогу не так замело, заметіль ще просто не дійшла, а від вашого боку перемело так, що не проїдеш. Та і техніка невідомо коли буде. Ми в принципі можемо повернутися на зад. Ну якщо ви звісно не проти?

- I тебе Вова, мого зама, колектив направив спитати в мене дозволу?

- Шеф, ми всі...- почав було зам, але за нього завершив керівник.

- ... не хочете чекати поки дорогу почистять. Ні, я все розумію. Вертайтеся назад. Ну не мерзнути ж вам, особливо в такий то день.

- Дякую шеф.

Зв'язок перервався.

- Тобто ми тут будемо єдиними гостями? - запитала Катя.

- Виходить так. - підтвердив Віктор Переможцев.