Наша маленька проблема

Шурхіт паперу, бубніння голосів і кроки луною віддзеркалювались від стін аудиторії. На сцену вийшов альфа у чорному костюмі, поправив окуляри і жбурнув на стіл стос паперу. Волосся благородними хвилями з сивиною овивало його голову. Він підняв погляд:

— Доброго дня, панове студенти. Я професор Кліфорд і веду у вас біологію людини, — шум затих. — А тепер давайте познайомимося з вами. О, пан омега, пара вже почалась, будь ласка, залишти приміщення, — він відвернувся.

— Я студент!

Професор підняв брови і знову подивився на нього.

— Ви ж омега, чи не так?

— Ну й що? Законом це не заборонено! — він почервонів і стис кулаки. Професор посміхнувся:

— Але навіщо вам це?

— Я хочу стати хірургом!

Кліфорд покачав головою і зітхнув:

— Як ваше ім'я, молодий чоловіче?

— Карен... Карен Булман.

— Карен, дитино моя... — професор притис руку до грудей, — я зовсім не виступаю проти ваших прав. Рівні права — це добре. Але, — він підняв палець, — є і фізіологічні відмінності, які ми не можемо ігнорувати. Я, як професор біології, на цьому знаюся, — він посміхнувся. — Нехай ви й омега, але все ж таки постарайтеся подумати логічно... Під час тічки, — голосно сказав він, і навколо почулись смішки, — альфа кілька днів знаходиться у зціпці й вводить у нього таку кількість сперми, що шанс на вагітність близький до ста процентів. А вагітність і дітей важко поєднувати з навчанням і тим більше роботою, — Карен зціпив зуби, кістки пальців побіліли. — Протизаплідні неефективні, презервативи не витримують, екстренна контрпцепція часто наносить шкоду здоров'ю, а втриматись від сексуального життя омеги не в змозі... що нормально, це їх біологія. І навіть якщо ви втримаєтесь, то будете відволікати своїм запахом товаришів від навчання, а колег докторів — від порятунку людських життів. Вже пробачте мені такі слова, але це дуже егоїстично. — Він замовк, дивлячись на Карена. Той ковтнув, між красиво вищипаних брів залягла зморшка.

— Я заплатив за навчання і маю право тут знаходитись.

Професор зітхнув, прикривши очі.

— Ну що ж... Гадаю, проблема вирішиться сама собою у найближчі кілька місяців, — він глянув на аудиторію, заповнену альфами, і ті з розумінням загиготіли. — У вас є супровід?

Хлопець поряд з Кареном підняв руку.

— Ви студент?

— Так. Сем Міллер.

Професор посміхнувся, не розтуляючи губ, і відвернувся.

На перерві хтось штовхнув Карена плечем у проході:

— Вузол відрости, а потім права качай. Розвелось сраних омежистів!

— От йолоп! От побачиш, твій "супровід" тебе і трахне!

— Хирург омега, врятуй нас, боже...

— Гей, "супровід"! А ну вийдемо, я тобі пику начищу? Я теж хочу бути супроводом, — він підморгнув омезі.

— Ніхто нікуди не піде! — Карен схопив сумку і притис до грудей. — У нас не середньовіччя, щоб битись за місце. Я поліцію визову!

— "Я поліцію визову", — високим голосом передражнив хтось. — Тупа дірка!

— Спокійно! — крізь натовп пробрався професор, підняв долоні. — Упевнений, все вирішиться саме собою найближчим часом. Ми ж не дикуни. Не брудніть руки. — Студенти відвернулись, і професор посміхнувся Карену: — Ах, альфи! Серед них все трохи... жорсткіше, треба мати сталеві нерви. — Він глянув на Карена, але той зробив вигляд, ніби не зрозумів натяку і буркнув щось вдячне.

Увечорі після пар Карен і Сем влаштувались у кав'ярні. Карен підводив очі, дивлячись у крихітне люстерко, олівець у його пальцях ледь тремтів. Волосся Карен розпустив, і воно чорними кучерями розсипалось по плечам і спині. Коротке темно русяве волосся Сема стирчало, він смикав комір білої футболки і дивився на стільницю.

— А ти не думаєш, що професор... можливо, правий? — тихо сказав Сем.

— Що? — рипнувся Карен. — А... — він потис плечима. — Не знаю. Просто хочу стати кимось.

— Ти омега.

— Кимось ще, — він спохмурнів і прибрав люстерко. Офіціант приніс їм чай, салат, м'ясо і тістечко для Карена. Коли вони залишились наодинці, Сем сказав:

— Ми знімаємо одну квартиру, і ти... хм... Ну, я не знаю... Я не хочу тебе образити, але... — він відвернувся і почервонів, потер шию. У кав'ярні майже нікого не було, лише кілька закоханих парочок сміялись і говорили на іншому кінці кімнати. Жовті ліхтарики кидали світло на важкі темні бруски, за вікном замерехтіли і запалились ліхтарі на фоні світлого неба. З шерехом проїхала машина, принесши теплий запах бензину, пилу і літа. — Гей, ти чого! — обличчя Карена спотворилось, він закрив обличчя долонею і Сем навалився на стіл. — Ми що небудь вигадаємо! Я знаю, я тобі не подобаюсь...

— Та не в цьому справа... — Карен схлипнув і витащив з сумочки паперову серветку. — Ти гарний хлопець.

— Але?

— Та нічого, просто гарний. І я би... Я в принципі не проти... — він кинув короткий погляд, — просто діти поховають мою кар'єру до дідька. Це ж мені з ними сидіти.

— Я міг би... — Сем округлив очі і рота. — Правда? Я тобі подобаюсь?

— Ну... — Карен махнув рукою. — Насправді, є один варіант, але ти на нього не погодишся.

— Який варіант?

Карен промокнув вії.

— Ладно, забудь.

— Карен!

Той помотав головою, волосся зметнулося. Він глибоко вдихнув і оволоді обличчям. Сунув ложку у рота і більше нічого не сказав.

А через тиждень Сем прокинувся від приголомшливого запаху. Він був солодкий і запаморочливий. Коли Карен відкрив двері, земля качнулась у Сема під ногами, а рот наповнився слиною. Карен позадкував і розпахнув очі. Сем зробив крок за ним, притягнув за талію. Ткнувся носом у шию. Болісне лоскочуще відчуття розповзлось по всьому тілу, температура підскочила. Сем прижав Карена, насилу намагаючись пригадати, чому не можна продовжити, чому його треба відпустити. Чому? Адже Карен сказав, що він йому подобається... А потім пройшла друга хвился, наче удар, тіло змокло від жару, і Сем перекинув Карена на ліжко, потірся носом о торс, зібгав у пальцях його майку. Тіло над ним здригнулося, і Сем підвівся на локтях.

Карен плакав. Тихо і безнадійно, навіть не намагаючись вирватися. Зазвичай таке надприродньо красиве обличчя почервоніло і спотворилось, а під носом блищало. Сем сів, і Карен схлипнув уголос, взвив і закрився руками. Сем сидів, відкривши рота, потім сказав:

— Почекай, я можу зупинитись, я... — він охнув і глянув униз. У штанях тепло повільно перетворювалося на біль. Карен розмазував по щокам сльози. — От лайно... Почекай, ти щось казав там у кав'ярні, пам'ятаєш? Що це було?

Карен шмигнув носом, прозора крапля зповзла до скроні. Почервонілі губи дрижали. Він нахмурився, поворушив очними яблуками, ніби читав на невидимому екрані. Пригадав і мотнув головою, знову закриваючись рукою.

— Я тебе кохаю, Карене, — сказав Сем. — Дуже дуже. Я для тебе все зроблю... — він взяв його долоню. — Ну?

— Ти не залетиш, — пошепки сказав Карен.

— Звичайно, ні, я ж альфа, — Сем потис плечима. — Ти до чого це?

Карен послав йому несподівано важкий погляд.

— Ти не залетиш, — сказав він задумливо. Сем підняв брову, все ще нічого не розуміючи. Карен сів, встав перед ним на коліна і схопив за комір футболки. Дивався божевільним поглядом, вії злиплись. Він облизнувся, і Сем поморщився від болю у паху. Карен важко дихав. Він пхнув його, але Сем легко втримав рівновагу.

— Лягай, — Карен стис його футболку. — Уяви, що це я альфа. — Він знову штовхнув його, але Сем навіть не ворухнувся. Карен змішався, поклав руки йому на плечі, опустив голову. Подивився в очі: — Ладно, не буду ж я тебе змушувати. Йди тоді, руки є, впораєшся.

Сем ковтнув. Карен відпустив його і відвернувся.

— Але... це... Зі мною нічого не станеться? — Сем дивився у сторону. — Ми ж фізіологічно різні... — він дихав обережно, щоб труси не впивались у тіло.

— Не такі вже і різні... У альф навіть рудиментарна матка є, хоч вони і не народжують. Я в атласі бачив.

— Правда?

— Ага. Тільки смазку доведеться запозичити, — Карен дивився на свої переплетені пальці. Сем важко дихав.

— Твою? — запитав ледь чутно. "О боже, вона, мабуть, тепла... І я побачу, як Карен її..." Сем мругнув і пішов плямами. "Торкнеться мене мокрими слизькими пальцями..."

— Ти ж не будеш мене бити? Я просто запропонував! — сказав Карен.

— Я не... Ні! Ти що! Я... — тут його погляд опусився на тонкі в мереживі сірі труси Карена і Сем замовчав. — Що?

— Залишайся або йди, я так більше не можу! — крикнув Карен і Сем нахилився до нього, торкнув щоку.

— Ти ж не розкажеш нікому? — не бачачи його обличчя, говорити було легше.

— Міг би і не питати, що я, зовсім лайно? — Карен стис його боки і тицьнувся носом. Губи знайшли одне одного і Сем відкрив рота у надії, що Карен знає, що робити.

Карен натис йому на груди, і Сем завалився на спину, зіщулився. Застогнав, коли Карен зтягнув з нього труси.

— Слухай, ти приголомшливий, — сказав Карен, — і я дуже боюся, але намагатимусь не налажати. І ти, будь ласка, теж не налажай, добре?

— Але ж ти раніше...

— Ні. Я нічогісінько не вмію... А ти?

Сем покачав головою.

— А як зазвичай?

Тут вже Карен потряс головою, і волосся повисло вперед, торкнулося кінчиками футболки Сема.

— Теоретично... — Карен подивився йому в обличчя. — Загалом, зупиниш мене, якщо я почну якесь лайно робити, ти ж сильний альфа, — він вщипнув його за біцепс. — Ти, хм... не закриєш очі?

— Ото ще, ти ж на мене дивишся!

Карен мругнув і опустив вії. Стягнув білизну, і на внутрішній стороні стегна залишилась прозора мокра смуга. Він глибоко зітхнув, закусив губу і зібрав слиз пальцями. Сем затримав дихання. Через мить Карен, все ще ховаючи погляд, торкнувся його, Сем вдихнув, і невловимий, але сильний запах пройняв його до плям у очах. А ще через хвилину Карен вже був усередині, і сп'янілий від нього Сем притискав його до себе так, що сам ледь міг вдихнути.

Деякий час потому вони лежали поряд на спині, намагаючись віддихатися.

— Дідько, — сказав Карен і взяв його за руку. Пальці у нього були гарячі й липкі, і Сем усміхнувся кутиком губ і стис його долоню. — Вибач, що я так...

— Добре... так добре, — Сем закрив очі. — Тільки не кажи нікому, що я так сказав.

— Тобі справді сподобалось? — нахмурився Карен.

— Знаєш, якщо я б міг повернутись у минуле, я б порадив собі ще років у шістнадцять... зробити це з тобою і не чекати. Стільки років дарма витратили.

— О. Я був впевнений, що ти не погодишся.

— А я у цьому... зміненому стані свідомості, — Сем помахав рукою перед собою, наче це могло все пояснити. Широко усміхнувся і зітхнув. — Добре.

Карен обернув до нього голову, усміхнувся у відповідь.

— Я теж тебе кохаю, Сем, — сказав він. — Дякую, — притягнув його руку і поцілував тильну сторону долоні сухими горячими губами.

Після другого раунду Карен зі стогоном сів і потягнувся:

— Треба йти. Якщо ми обидва пропустимо пари, ніхто нам конспекти не дасть у борг просто з принципу.

Після ще одного нападу велелюбності у душі Сем сказав, що якщо так піде і далі, на пари він піде накульгуючи. Точніше, не зможе цього приховати. "Використовуй руки, будь ласка", — сказав він і Карен зітхнув і поклав йому голову на плече.

Студенти тягнули носами і з передчуттям посміхались. На щастя, тампон і дош послабили запах настільки, що всі думали, тічка на носу, але ще на прямо зараз. Грубість змінилась на олійну люб'язність.

— Найдовший день у моєму житті, — сказав Сем, коли вони йшли додому.

Небо на заході зазолотилось, хоча над головою ще залишалось світло блакитним. Сем оглянувся на Карена, але той дивився мимо. У нього з самого ранку був розфокусований погляд і заповільнені рухи. Вочевидь, через притиснутий до животу трусами член. Сем наліг на навчанні — треба буде потім повторити Карену весь матеріал, а для цього його треба спочатку ще самому зрозуміти.

На третій день їх відпустило. Був вихідний, і вони весь ранок провалялись пояд.

— Не думав, що коли небудь це скажу, — нерозбірливо буркнув Карен Сему у плече, — але, здається, мені розінравився секс. Тобто, це приємно, але у мене все болить і я втомився, як собака...

— Так, — сказав Сем, не відкриваючи очей.

— Ну що, хімія, біологія або латина?

Сем відповів довгим стогоном.

Омеги можуть займатися сексом і не тільки під час тічки, але спочатку тиждень боліли усі м'язи, а потім навчання навалилось, як двохсоткилограмовий п'яний сплячий мужик. Карен і Сем часто засинали в обіймах, радіючи, що попереду тільки сон. Сем закинув свої походи у тренажерку, і обов'язкові для кожного поважного альфи кубики на животі згладились і розм'якли. "Ой ладно, накачаю потім, — відмахнувся він, — навчання важливіше".

Усі зимові канікули Карен ходив причепурившись, на підборах, з макіяжем і завитим волоссям. До універу він виглядав як картинка з модного журналу для омег, але потім на це стало не вистачати часу, і модняве вбрання замінили мішкуваті светри, футболки, штани і кросівки. І волосся у хвіст, щоб не заважало. Ніби схаменувшись, Карен чепурився, кліпав віями і сміявся, але коли він на секунду забував грати роль і його очі дивились у простір, Сем усміхався. Він навчився впізнавати цей вираз — із ним Карен повторював подумки терміни, які звичайна людина з вулиці навіть і не чула. А він же і до коледжу знав немало, інакше не поступив би.

На Різдво вони поїхали додому. Ніч як із листівок, тільки снігу не вистачає — навкруги світяться гірлянди, складені візерунками над дорогою, намотані на дерева, стовпи і вивіски. На площах по статуї Маріуса з дитиною в оточенні паперового і пластикового пальмового листя, коло з свічок і ліхтариків з товстого різнокольорового скла. Сем і Карен разом вийшли з автобусу і зупинились перед дверима двоповерхового цегляного будинку. Карен відсунув листя і подзвонив. Відкрив його тато — нафарбований, завитий і в червоному трикотажному костюмі з бісерними візерунками біля вороту.

— Карен!

— Татко! — вони обійнялись. Омега кивнув Сему і вони зайшли.

Карен прикрив очі й поморщився від шуму. Десяток дорослих намагався перекричати музику і дітей, які бігали по кімнаті, під столом, стрибали по дивану і кріслам. Карен обійняв брата омегу, потис руки двом братам альфам і беті, решта дітей була ще замала, щоб їх визначити, зате з радістю обнімалась, врізалась у ноги і верещала. Тато виловив Карена і відвів на кухню, допомагати різати салатики. Потягнув носом:

— О, ви з Семом нарешті разом, так? Давно пора, хороший хлопець. Ти вже?..

— Та ні, ти що!

— Синку, ми, звісно, оплатили тобі цей рік, але ніхто не очікує, що ти його закінчиш. Правда, ніхто не образиться, — тато усміхнувся і підсунув Карену пусту миску. — Здивований, що ти взагалі так довго протягнув.

— Ну які діти, я ж вчусь, — зітхнув той і взяв ножа.

— Май на увазі, як понесеш, навіть не проси взяти дитину до себе, це кінець. Ну, не роби таке обличчя. Приїдеш до нас, ми вам із Семом виділимо окрему кімнату, потім, коли Сем стане лікарем, знімете дом у кредит... Будемо знову жити разом, — він приобняв Карена за плече і цьомнув у щоку. — Я так скучив!

— Я хочу рятувати людей, — насупився Карен.

— Ти їх народжувати повинен, а не рятувати, дурнику, — штурхнув його під лікоть тато. — Мрії це добре, але тобі майже дев'ятнадцять, і ти омега. Час подорослішати.

Карен згорбився і опустив голову. Він удавано усміхався, поки всі їли за столом, палили бенгальскі вогники і співали різдвяні молитви, але Сем час від часу кидав на нього стурбовані погляди. На ніч він не залишився, пішов додому. Зустрілись вони вже вранці, на зупинці. Карена проводив брат альфа, підморгнув Сему і ляснув Карена по плечу на прощання.

Карен мовчав всю дорогу, відвернувшись до вікна. Сем взяв його за руку і відчув потиск у відповідь. У квартирі він сів поряд, обійняв і повернув його обличчя до себе:

— Давай, розповідай.

Карен мовчав і хмурився, і Сем цілував його, поки плечі під його рукою не розслабилися.

— Ну?

— Я не хочу дітей... — сказав Карен. — Навіщо я тобі потрібен?

— Що за дурниці, — пихкнув Сем.

— Я серйозно. Якщо все вийде, я буду хірургом, і через п'ять років тільки почну працювати... А потім? Пройде ще років десять, двадцять...

— Коли ми будемо працювати, то зможемо платити бетам доглядальникам, якщо зненацька стануться діти, хиба ні?

— Ну... так, але хіба тебе не турбує, що станеться це ще на скоро?

— Анітрохи.

Карен перехопив подих, усміхнувся. Сем потряс його за плечі й притягнув до себе.

— Я неправильний, — сказав Карен, тицьнувшись йому у ключицю.

— Ну і пофіг, — видохнув Сем у його волосся і опрокинув на себе. Карен ойкнув і розсміявся. Теплі руки звично лягли на талію і Карен з полегшенням закрив очі й видихнув.