Притча про «хочу» і «прагну»

Я стояла на кухні, помішуючи суп у каструлі, коли раптом почувся стук маленьких ніжок і на порозі з’явився мій п’ятирічний син. Його обличчя було зморщене від плачу, а очі повні сліз. Він кинувся до мене, обіймаючи мої ноги, і почав скаржитися:

— Мама, я грався з татом у машинки, і він виграв! А я хотів перемогти! Мав я перемогти!

Його голос був сповнений розпачу. Я відклала ложку і присіла перед ним, гладячи його по голові. Сльози котилися по його маленьких щічках, і я відчула, як з’являється знайоме бажання його заспокоїти, знайти правильні слова.

Я обережно підняла його і посадила на стілець біля себе. Взяла його маленькі ручки у свої.

— Синочку, — почала я, намагаючись говорити м’яко, — я розповім тобі одну притчу. Вона називається «Про хочу і прагну».

Він подивився на мене, не розуміючи, але сльози таки перестали литися.

— Якщо ти просто «хочеш» перемогти, то ти сидиш тут і плачеш. Ти нічого не робиш, і нічого не змінюється. Але якщо ти «прагнеш» перемоги, то ти перестаєш плакати, збираєш свої сили й ідеш грати знову. Ти намагаєшся виграти, навіть якщо тобі доведеться вчитися і тренуватися. Це дуже важливо — прагнути, а не тільки хотіти.

Мій син дивився на мене великими очима, не кажучи ні слова. Я відчула, як він обдумує мої слова, хоча його губи все ще трохи тряслися. Я ще раз повторила свою думку, намагаючись бути простою і зрозумілою:

— Різниця між «хочу» і «прагну» в тому, що «хочу» просто сидить і чекає, а «прагну» діє. Зрозумів?

Син мовчазно кивнув, і, здається, в його очах з’явилася якась рішучість. Він зіскочив зі стільця, подивився на мене ще раз і побіг з кухні назад до вітальні, де його чекав тато і їхні маленькі машинки.

Я повернулася до свого супу, але думки про слова, сказані синові, залишилися зі мною. Мимоволі згадалося, як багато років тому я була на його місці. Тоді я теж просто «хотіла» — хотіла стати письменницею, видавати книги. Я мріяла про це, але поки просто мріяла, нічого не змінювалося. І тоді щось змінилося в мені, і я почала «прагнути». Щоденні години роботи, невпинна праця, навіть коли натхнення здавалося далеким. Я віддала цьому всі свої сили і вже за кілька років моя мрія отримала втілення.

Зараз, коли я стояла на кухні, продовжуючи готувати обід, успіхи тієї праці здавалися чимось звичайним. Вони стали частиною мого життя, наче так і повинно було бути. Але я знала, що різниця між мрією і реальністю — в прагненні. І якщо ти наполегливо працюєш, навіть найфантастичніші мрії можуть стати реальністю.