Темрява в кришталевих тунелях

Невже хтось справді вірить, що скульптури, які тримають львівські балкони залишаються на своїх місцях після опівночі? Начебто їм мало цілими днями спостерігати за мокрими парасолями незнайомців, та слухати цокотіння підборів по старій бруківці.

Так можуть думати тільки дерев’яні жителі Львову. Тобто прості люди, які заселяють наземні будинки. Вони витрачають життя на офісну роботу, дітей, безглузді розмови про ціни на молоко та створюють офіційне життя Львову. В більшості, дерев’яні навіть не підозрюють про кришталевих людей, які заселяють сітку тунелів навколо джерела світлої енергії – підземної річки Полтви.

Львів’яни, які поринули у води річки і вижили стали первородними з різноманітними дарами. Вони прозвали себе кришталевими. У Львові з’явився новий рівень аристократизму – народжені Полтвою. Під час досліджень львівська інтелігенція 19-го століття виявила, що за допомогою посохів з ялівцю можна відв’язувати скульптури.

Так куди ж діваються скульптури? Вдень вони завмирають на фасаді будинків, доповнюючи архітектуру Львову. Вночі вони підпирають свої балкони, посохами. Тільки тоді можуть слідувати до сімей хазяїнів і виконувати роботу. Саме за допомогою таких посохів, зроблених з рідкісного кримського дерева та індивідуального, для кожної скульптури, каміння, львівська інтелігенція 19-го століття змогла «приручити» скульптури. Сучасні сім’ї їхніх нащадків отримали вірних слуг.

Зараз кришталеві люди мають мало спільного з предками. Вештаються по брудних затхлих тунелях, тому що не мають змоги розвинути дар, з яким народилися. Система освіти народжених Полтвою була зруйнована. Як і вся історія, міфологія, наука та політика. А причиною стала одна маленька дівчинка, яка злякалася самої себе.

Під стрибком Яги, стара черепиця посипалася, знову привернувши увагу дерев’яної поліції. Утікачка шкереберть покотилася по даху через невдале приземлення. Поміж вузьких вулиць лунали сирени, а червоні і сині спалахи порушували ідилію темної ночі. Рясна сітка подряпин на щоці кровоточила, але уваги дівчини не привертала. Відкинувши розсип кудрявих блондинистих локонів, вона з останніх сил піднялася і знову побігла по черепиці. Блискавичний пульс розганяв по венах знайомий запал від переслідування жалюгідними дерев’яними.

Черговий стрибок з одного даху на інший, але враз дівчина чує скрегіт тканини, що рветься. Поділ вугільно-чорного пальто напоровся на залізний штир, як куряча грудка на шпажках. Різкий ривок зі спини спаплюжив траєкторію стрибка. Невистигла дівчина повиснути на лоскоті тканини, як він до кінця дорвався і вона стрімко полетіла на побачення обличчя з бруківкою. Довжелезне неслухняне волосся лізло до очей. Яга умудрилася пригальмувати падіння, схопившись за шнурки для білизни. Дівчина з’їхала по них і ледве не влетіла в стіну будинку. На долонях виступили кроваві смужки. Щоки палали від стрімкого холодного вітру. Проте злість в дуеті зі страхом, пульсуючими у скронях, затьмарили фізичний біль. Тільки з поміччю світлого благословення Полтви, утікачка змогла зачепитися за балконний поручень та викарабкатися на нього. Дівчина забилася в самий куток, підібравши під себе ноги.

Хмаринка гарячого дихання вислизала з потрісканих блідих губ. Гул сирен все більше віддалявся. Дихання дівчини відновлювалося. Неочікуваний буркіт пустого, вже кілька днів, шлунку примусив зригнутися, бо крім цього звука вулицю задурманила цілковита тиша. Проте коли шок почав розсіюватися, вона помітила монотонне капання води з труби і скрипучі крики кішок біля сусіднього будинку. Яга видала здавлений сміх над власною нікчемністю, але наступної миті закашлялася.

Спроба піднятися відгукнулася тягнучим болем у м’язах. Вона відчувала себе струнною лютнею, по якій водять голкою. Зморгнувши пелену перед очима, вона оглянула в якій саме вуличці опинилася. Очі, кольору темного онікса, пильно запам’ятовували деталі, які більшість би проґавили. Кількість цегли на стіні – як шлях до відступу. Марки машин, які вона у змозі завести, щоб вкрасти.

Переконавшись у безпеці, дівчина витягла годинник на ланцюгу.

Тричі натиснувши на камінь оніксу на циферблаті годинника, Яга захлопнула кришечку з гравіруванням «Мойра». Вона розправила манжети сорочки, поправила пом’яту чоловічу краватку і стала чекати.

Секундна стрілка годинника ще не зробила повний оберт, як однотонність чорного затягнутого неба порушилася. Скульптура, висотою не більше метра вхопилася кігтями в поручень балкона. Мойра окинула поглядом купку сірого пилу і дрібних камінчиків, які з’явилася під її любим слугою.

-Одного натиску на онікс буде достатньо. –роздратовано видав старий друг. -Ти ж знаєш, Ядвіго.

Дівчина метнула в нього злісний погляд. Скульптура закотив кам’яні очі.

–Яга. –виправився він.

Темні бездонні очі, які скульптура любив називати «котли Диявола», моторошно блиснули.

-Щось ти довго, Вордаку.

Вордак служив вже шостому поколінню сім’ї Мойр. Виглядав він як суміш орла та людини, виконана з потрісканого каменю. Скульптура зістрибнув з перила, та опинився поряд з Ягою.

-Тобі настільки подобається тікати від дерев’яної поліції, що ти кожного разу влаштовуєш безлад?

Яга торкнулася потічка крові від скроні. Глянула на подушечки пальців. Злизала кров.

-Якогось біса криштальним заборонено виходити з тунелів?! Пробиратися через підпільні ходи якось не дуже зручно. Надаю перевагу з тріском проламуватися крізь жалюгідних охоронців. –дівчина перехрестила руки на грудях. –Вважай мене принциповою.

Вордака дратувала пихатість таких малюків, як його хазяйка. Проте холодна темнота в її очах, яка деколи проглядалася під маскою бунтарки, здавалася небезпечною навіть старій скульптурі. Вордак незадоволено фиркнув, чим викликав посмішку в Яги.

-Поступила робота для тебе.

Мойра тріумфально хлопнула долонями, але шкіру пронизав струмінь болю. Вордак не стримав посмішки, коли дівчина сипала хитромудрими прокляттями. Яга прошипіла, як знак продовжити доповідь.

-Тільки дослухай до кінця. –дівчина перевела на нього недобрий погляд. –Система криштальних коренів вже місяць не можуть розкрити масові смерті дівчат з…

-Все мені час іти, справ по горло. –обрізала Яга, як тільки почула хто пропонує роботу. –Сказала б що рада була тебе побачити, але я ніколи не брешу. Бувай.

Система кришталевих коренів це колишній аналог дерев’яної львівської поліції. Верба, яка пустила корені аж до вод Полтви набула магічних якостей. Одне дерево стало, так званою, нервовою системою міста. Торкнувшись кореня верби, кришталеві пускають імпульс і таким чином передають інформацію один одному.

Яга перехилилася через поручень і помітила іржаву драбину. Перескочивши на неї, дівчина повільно злазила. Вордак розправив крила та супроводжував Мойру з повітря.

-Ти сидиш без грошей не перший тиждень, нелегально ночуєш на горищі ратуші і вештаєшся по смердючих тунелях. –Яга фиркнула, але він продовжив. –Немає в тебе справ.

-Якщо це все, що ти знайшов, то згинь з очей моїх, Вордаку.

Драбина закінчилася на висоті двох метрів над землею. Язі довелося стрибати. Незважаючи на біль у ступнях, вона одразу покрокувала подалі від слуги.

-Ми обоє знаємо, що ти надто горда щоб піти до тітоньки Милени. Тому хоча б послухай, що тобі пропонують.

Яга продовжувала ігнорувати. Мить Вордак сумнівався, але наважився натиснути. Для її ж благополуччя.

-Ядвіго, побачили б предки, що стало з первородним і найважливішим родом кришталевих не залишили б тобі могильного місця у надрах Полтви. –спокійним тоном видав Вордак. –Довірися мені, це хороша можливість хоча б спробувати все виправити.

-Я не працюю з нашою поліцією. –процідила крізь зуби Яга.

Вони звернули у вузьку вуличку. Вордак маневрував у повітрі, але якщо продовжить переслідування – може пошкодити крила. На це і розраховувала Яга.

-Тільки через те, що в дев’ять років тобі довелося ховатися? Ядвіго, тобі двадцять один і ти остання з даром ментальних кінозалів, остання з Мойр. –продовжував торочити Вордак. -Дванадцять років тому не тільки ти втратила сім’ю. Суспільство криштальних людей втратило одну з найважливіших політично-виконавчих сил.

Яга змінила швидку ходу на біг.

-Та послухай ж ти мене!

Очі застелила пелена сліз. Дівчина наполегливо переконувала себе, що вони з’явилися через злість. Вона поглянула на похмуре важке небо. Ніякої сім’ї немає. Лише вона, Вордак і дві тітки.

-Кришталевій поліції необхідне магічне бачення, необхідна твоя допомога.

Гнів на скульптуру, чи на саму себе? Безпомічність перед жорстоким світом, чи перед власним страхом? В чорних очах блищали ще чорніші іскри. Вордак відсахнувся. Кам’яні брови насупилися.

-Замовкни! Досить усім очікувати від мене чуда!

-Ти можеш зробити чудо. –промовив Вордак. Нотка жалю в його голосі ще більше розпалила гнів.

-Я вже і так все зіпсувала!

-Їх смерть – не твоя провина.

Гнівний вираз обличчя Яги розсіявся. Прикриті очі, розслаблена лінія губ, опущені плечі. Щось глибинне, хиже почало вириватися назовні. Ця всепоглинаюча небезпечна темрява, від якої холод збігає по хребту.

-Але ношу їх смерті нести мені. –сказала Яга.

Коли дівчина повільним кроком віддалялася, а потім вправно скараскалась на дах – Вордак навіть не подумав її спинити.

По дорозі до підземелля Домініканського монастиря Яга заскочила на Площу ринок та вправно вкрала глінтвейн у паперовому стаканчику. Клубочки пара стрибали на поверхні напою. Легкий туман алкоголю заглушив розпач і прибрав тривогу далеко у підкірки свідомості. Переміщатися по вуличках як прості львів’яни означало привертати небажану увагу. Невідповідні елегантні пропорції тіла, білосніжна шкіра і неприродньо витончені рухи видавали у дівчині кришталеву кров. Тому вона знову викарабкалася на дах і попрямувала до підземелля, в якому мешкала одна з тіток.

Пройшовши поміж туристами в Домініканському Соборі, Яга звернула в коридор. Сходи вниз оповиті сирістю і павутиною. Прохід у барлогу освітлюють свічки в залізних клітках. Яга штовхнула важкі двері й ввійшла до тітки.

Шкури тварин на стінах та оброслі мохом меблі створювали атмосферу відьомської хати. Не так вже і далеко від правди. Книжкові шафи заповнені підручниками на латині. На стелі крейдою виведений знак графічною мовою стародавнього Трипілля, що означає «тимчасовість». За дубовим столом сидів переляканий дерев’яний чоловік.

-У мене клієнт. –зі застереженням промовила Серафима із-за спини молодого чоловіка.

Яга пожала плечима і пройшла всередину. Вона забрала миску з виноградом прямо з-під носу клієнта і вліглася на ковдру з шкури зебри. Спина чоловіка більше не закривала жінку. Синювате пряме волосся колихалося на неіснуючому протязі. Нездорова сіра шкіра здавалася ще більш моторошною через тіні, які відкидала газова лампа. Червоні очі, які люди вважали лінзами, блиснули. Посмішка Серафими нагадувала злодійок з мультфільмів, але виражала схвальність.

-Ну що ж. –тітка перевела погляд на клієнта. –тоді розпочнемо.

-А вона…

-Мовчати. –спокійно обрізала Серафима. –Оплата вперед.

Чоловік нервово ковтнув. Він насипав грошей у мисочку поряд, коли тітка кивнула в її сторону.

-Тепер до справи.

Чоловік витягнув невеличку банку з попелем і віддав Серафимі. Жінка відкрутила кришку і набрала сірий порошок довжелезним нігтем мізинця.

-Кого викликаємо? –закинувши виноградинку до рота, спитала Яга.

-Дружина цього бідолахи. Померла місяць тому. Інсульт.

-Не цікаво. –Яга відкинулася на подушки, але продовжувала слідкувати за роботою тітки.

Одним різким рухом Серафима вдихнула попіл дружини чоловіка. Дерев’яний здригнувся, але очей не відводив.

-Солоденька була. – з дивною посмішкою сказала тітка.

Вени жінки почали чорнішати, а очі світитися кров’яним сяйвом. Підвісні рослини хиталися в різні сторони.

-Досить цієї чортівні! –крикнув клієнт і спробував вибігти з кімнати.

-Привіт любий. –голос дружити примусив його зупинитися.

Чоловік побачив перед собою напівпрозору голограму дружини. Серафима показувала лиш ілюзію, а не викликала духів. Людям, які не можуть змиритися з втратою, цього було більш ніж достатньо.

-У вас є 20 хвилин. Якщо хочете приватності, то ліворуч по коридору є ще одна моя кімната. –сказала Серафима і не чекаючи поки вони вийдуть звернулася до племінниці. –Як поживаєш, дорогенька?

Яга відставила пусту миску і пройшлася до шафи. Вона провела пальцями по корінцях книг. На подушечках залишився слід пилу.

-Пречудово. Ходжу і тішюся злидням чуть би не в канаві.

-Невже все так погано?

-Ти завжди казала, що могло бути гірше. Якби ти не сховала мене від кришталевої поліції, то я була б маріонеткою в руках інших сімей первородних.

Серафима посміхнулася. Вона налила гранатового соку у дві склянки.

-Ох і намучилась я рубати всі корені клятої верби навколо Домініканського монастиря.

Яга взяла запропонований напій, але пити не планувала.

-Мені нічого розповідати. Краще скажи що в тебе цікавого?

Тітка водила довгими нігтями по краю склянки. Гранатовий сік повільно закручувався у вирву.

-Та от позавчора подруга померла. – невимушено почала жінка. –Говорять у тунелях завівся серійний вбивця дівчат. Криштальна поліція вже всі методи випробувала, але нічого так і не знайшли. Вже дев’ять дівчат померли від олеандру.

-Рослина? Якось не дуже кровожерливо.

-Сік на губах бідних дівчат створював порушення нервової системи і зупинку серця.

Яга обійшла дубовий стіл і зупинилася прямо перед тіткою. ЇЇ очі повільно поверталися у звичний стан, а чорні вени бридко рухалися на шиї. Яга намагалася туди не дивитися.

-Мені не шкода, що ти втратила подругу, як і тобі. –груба прямота племінниці завжди викликала моторошну посмішку в Серафими. –Навіщо мені такі деталі. Давай поговоримо про більш цікаві речі.

Серафима припинила закручувати сік і схрестила долоні, а на них поставила підборіддя.

-Невже приховаєш, що Вордак вибив для тебе цю роботу? Як не красиво з твого боку.

Слизький страх пробігся по шиї Яги. У їхніх відносинах не прийнято брехати. Тітка за це карає. Боляче карає.

-Це не так вже і важливо, адже я впевнена він не домігся від тебе згоди. –веселий тон жінки, не викликав довіри.

-Звичайно. Я не буду цим займатися.

-Чому?

Яга скептично вигнула брову.

-Хіба це не очевидно?

-Просвіти стару тітоньку.

Яга сіла на стіл.

-Якщо я розкрию одне вбивство, то вони будуть думати, що я відновлюю роботу сім’ї. Не хочу вводити їх в оману. Мойри більше ніколи не будуть головними в справах захисту і порядку.

-Це не основна причина.

Яга напружилася. В будь якому випадку дівчині нічого приховувати.

-Щоб розкрити вбивство потрібно скористатися силою. Як ти знаєш, я не можу.

-Щоб просто на мить зазирнути – багато навиків не потрібно.

-Я не хочу цього робити. –обурилася Яга.

-Ти зробиш. - з неприхованим наказом сказала Серафима. –Ти візьмешся за цю роботу.

-Навіщо тобі це?

Серафима різко стала із-за столу, чим примусила дівчину теж вскочити.

-Тебе, дорогенька, мої плани не стосуються. –Серафима повільно підходила до Яги. – Вважай, що я просто хочу справедливості для подруги.

Яга не повірила.

–Ти візьмешся за цю роботу. – сказала Серафима. – Не хочеш, тому що відправила сім’ю у один зі своїх кошмарів під час урочистого бенкету? Це дрібниці.

Яга зціпила зуби. Тітка поклала льодяні долоні дівчині на щоки.

-Ти була малюком. Зараз ти зможеш виконати легенький перехід. –ласкавим, мов колискова, голосом наставляла тітка. -Ти ж не хочеш знову все зіпсувати?

-Саме через це я не скористаюся силою. –сказала Яга.

Серафима різко замахнулася і вдарила Ягу. Впавши на підлогу дівчина притулила руку до щоки.

-Твоє бездійство гірше любої помилки!

Тітка зробила крок в бік Яги. Вона відповзла подалі, що викликало у Серафими посмішку.

-Раджу не боятися. –вона присіла. –Попіл боязкої людини жахливо пахне. Просто, щоб ти знала.

-Я боюся втратити контроль. –прошепотіла Яга.

Вона знову відчула себе 9-ти річним дівчам, яке тітка відчитує за розбиту банку з смачним попелом. Серафима схилила голову на бік, роздивляючись всі відтінки емоцій на лиці племінниці.

-То йди до Милени. –Яга щиро здивувалася, адже в дитинстві Серафима забороняла ходити до другої тітки. –Чого ж ти так дивуєшся? Вона в нас святий янгол, так ще й травниця. Знайде чим стримувати твоїх демонів.

Виходячи з барлоги Серафими, Яга пробурмотала собі під ніс:

-Полтва не могла породити демонічне.

На подвір’ї Домініканського монастиря прямо над вухом вона почула ехо:

-Мовчати…

Але коли обернулася – поряд нікого не було.

По дорозі до Оперного театру, Яга знову викликала Вордака за допомогою годинника. У смарагдовий відтінок неба поступово примішувався брудно-жовтий. Деякі темні вікна будинків один за одним спалахували, а характерна львівська оздоба фасадів відкидала візерункові тіні.

Вордак наздогнав Ягу біля площі Міцкевича. Не збавляючи швидкості ходи, вона віддала наказ зібрати усю інформацію стосовно вбивства. Не задаючи зайвих запитань, скульптура поморщив носа і полетів виконувати завдання.

Звернувши в дворик на Проспекті Свободи, поміж заростів знаходився езотеричний магазин. Яга штовхнула двері і пролунав дзвін музичного трикутника. Прилавки заповнені мінеральним камінням, срібними перстнями, статуетками Будди, талісманами удачі та травами для паління.

Проходячи вглиб магазину в ніс ударяв запах спіритичних свічок та суміші пахощів жасмину і ладану.

-Привіт. –несміливо привіталася Яга.

Із-за прилавку вийшла біловолоса жінка в платті у східному стилі, схожому на елегантний халат.

-Скільки літ, скільки зим. –Милена оминула прилавок і по черзі чмокнула Ягу у щоки. –Таке відчуття, що не бачила тебе пів життя.

Яга непомітно витерла щоку рукавом пальто. Вона зам’ялася на місці. Язик скувала напруга, а тривога проглядалася у нервовому смиканні кучерявого локона. Після глибокого вдиху вона на одному видиху видала прохання.

-Мені критично потрібно навчитися заглядати у події минулого. Від цього залежить дуже багато. Пробачте, що приходжу от так, як сніг на голову, але мені безмежно потрібна ваша допомога. –збентежений погляд Милени загнав Ягу у ще більшу паніку. –Навчіть мене.

Тітонька перехрестила довгі руки на грудях. Яга спробувала прочистити горло. Милена окинула її критичним поглядом.

-Ти справді нарешті готова скористатися магією?

-Напевно.

Милена нахмурилася.

-З таким підходом мені нічого тобі запропонувати. –сказала тітка. –Дар твого роду є одним з наймогутніших, адже від неправильного переміщення у часі може постраждати не одна тисяча людей.

-Та я вже це знаю! Чому всі весь час мені це нагадують?!

-Я хочу щоб ти усвідомила, що дар Мойр це частина тебе. –спокійним тоном сказала жінка. На контрасті з ним, спалах емоцій Яги виглядав безглуздо. –Це не прокляття, не кара. Це інструмент. Шкода, що ми втратили так багато часу, але враховуючи наскільки здібною дитиною ти була – ми швиденько надолужимо згаяне.

-Ця здібність погубила занадто багато. –Яга потупила погляд у підлогу.

На обличчі Милени з’явилася болісна посмішка. Із підсобки вибігла дівчина підліток з телефоном у руках і щасливою посмішкою.

-Це Христина, моя дочка. –ненароком додала тітка. Ягу боляче укололо відчуття провини, адже проводячи весь час у Серафими, вона не знала нічого про життя другої тітки.

-Я на побачення. –видала Христина і вибігла з магазину.

-Пробач за її не вихованість. –Милена витягла з-під прилавку корзинку з травами. -Наскільки я розумію ти будеш вирішувати проблему з серійним вбивцею?

Завела племінницю у кімнату за підсобкою. Розмістивши все необхідне на плетеному килимку, Милена сіла по-турецьки. Далі пішли години нудних дихальних практик і медитацій. Коли магія Яги виходила з-під контролю, то Милена різко підносила трави їй до обличчя і енергія спадала.

Дівчина не зізнавалася навіть сама собі, що не проти перестати подавляти в собі дар. Розкрити вбивцю це діло двадцяти хвилин, але віра, що саме її дар є руйнівним, засіла на підкірках мозку. З кожним роком страх обростав м’язами. Яга примушувала себе не думати на цю тему. «Нічого поганого не трапиться» - дівчина повторювала собі це, поки не повірила у самонавіювання.

Тренування затягнулися ще на чотири дні. Гальмуючі трави вже не були потрібними і сьогодні Милена їх навіть не витягала. Перші дрібні переміщення давалися боляче, але були успішними. Виконавши черговий складніший перехід, страшні картинки з минулого миттєво з’являлися перед очима. Спалах чорного блиску перед очима, нагадав про злощасний бенкет. Різкий жар пронісся хвилею від щоки до кінчиків пальців. Колючий біль вздовж хребта примушував хотіти вилізти з власної шкіри. Дівчину вмить пронизав страх, що все знову пішло шкереберть. Тисяча думок «Що я наробила?!» , «Ні, ні, ні!» , «Дурепа!» «Будь ласочка, нехай зараз все буде добре!» хаотично з’являлися у свідомості.

Яга піднялася та істерично оглянула кімнату. Як залякана тварина, вона позадкувала до дверей. Дівчина спробувала заговорити, але з вуст вийшов глухий шепіт:

-Що трапилося..?

Яга кинула погляд на тітку.

-Золотце, все добре. –відповіла Милена, але Яга тут же вибігла з крамнички.

Вона просто неслася в нікуди, намагаючись втекти від тривоги. Від виснаження вона зупинилася біля якогось під їзда. Тіло тремтіло, свідомість кричала. В якийсь момент тяжка рука опустилася їй на плече. Дівчина підскочила, але це був всього лиш Вордак. Вона і не звернула уваги в який момент натиснула на онікс.

-Щось трапилося, дівчисько? –скульптура присів поряд.

Яга не відповідала, він покірно чекав.

-Я начебто навчилася переміщатися у часі.

Кам’яне обличчя просяяло. Вордак обняв Ягу за плечі і повторював привітання.

Він говорив щось про чудові перспективи, які відкрилися, про майбутнє.

-Дивись, я розізнав все що зміг стосовно вбивств. –продовжував торочити Вордак. –Дівчата помирали від рослинної отрути на губах. Вони думали, що це проста інфекція і зверталися до лікарів занадто пізно. Ми знаємо, що останнє місце однієї з жертв, це ресторан і…

Яга різко його перебила.

-Я не хочу цього чути, не хочу не хочу не хочу! –вона вскочила і вхопилася за голову.

Вордак обережно піднявся і спробував підійти до дівчини, але вона вдарила його кулаком у груди. Біль від удару об камінь трохи вивів Ягу з паніки.

-Ти чого? –сказав Вордак.

Вона просто впала в обійми друга, який супроводжував її впродовж всього життя, але навіть не помітив що моральний стан дівчини стрімко тріскається.

Саме в цей момент вона відчула себе абсолютно самотньою.

Львів часто знаходився під похмурим куполом. Мало сонячного світла, рано темніє. Кусючий вітер обдавав шию холодом.

Емоцій не залишилося, лиш мерзенна спустошеність. Пустим поглядом Яга блукала по балконах будинків, оповитих плющем і тріщинками. Вуличні ліхтарі ще не ввімкнули, але вечірня темнота вже запихала лапи поміж дахів. Перехожим вона не всміхалася, вони її сахалися. В голові пусто, тіло рухалося на автопілоті. Улюблений гарбузовий суп з грінками дозволив відчути мимобіжне задоволення.

Проходячи мимо чергового провулка, Яга краєм ока помітила дівчину, яка зігнувшись, трималася за живіт. Голосний кашель віддався ехом, але Мойра пройшла далі. Знову заглибившись у руйнівні думки, Яга й одразу не почула, як знайомий голос окликнув її:

-Ей –повторила Христина декілька разів.

Дочка Милени була блідіше борошна, лоб вкритий потом, так ще й тремтіла. Яга підхопила її під руку, Христина вмить обм’якла. Опинившись ближче, вона побачила що на губах Христини зеленкуваті плями та кроваві тріщинки.

-Мені не добре, дуже не добре. –ледь не стогнала Христина.

Щось всередині надломилося, коли Яга впевнилася, що Христя і справді помирає від отрути серійного вбивці. Однієї миті вона подумала, що варто відвести дочку тітки в лікарню, але стан був надто плачевний. Наступною була думка, що варто подзвонити Милені. Але вона знає, що повинна зробити. Наскільки б жорстоко це не було.

-Христино, де ти була? Як прийняла отруту?

Погляд дівчини здавався затуманеним, хаотично блукав по обличчі Яги.

-Побачення. Ти якось ходила на побачення. –говорила Яга, лиш би не мовчати. Голос був холодним і рівним, але руки несамовито тряслися.

-Т-так. –хрипло почала дівчина. Цвірка крові скотилася по потрісканих губах. –Ми були в ресторані. Він ще був такий кумедний, замовив столик під дивним іменем.

-Пробач, але часу обмаль. Подумай як отрута могла потрапити в тіло.

Христина замовкла. Погляд потупився в бруківку. Ягу паралізувало коли здалося, що дихання вирівнялося і дівчини більше немає. Проте вона тихо заговорила:

-Можливо передати через поцілунок?

Деякі пазли в голові склалися, але робити висновки зарано. Яга пригорнула Христину ближче і шепотіла їй в волосся найтепліші слова, на які була здатна її холодна душа. Сльоза не покотилася по щоці Яги, горе не заповнило серце. Вона прошепотіла коротку молитву за тихе місце для Христини в течіях Полтви.

По відчуттях смерть відпечаталася на руках Яги. Вона роздивлялася звичайні чисті долоні і бачила кров та сльози. Людей, які скалічили собі життя в наслідок її страхів. Осколки мрій львівської криштальної інтелігенції стирчали з шкіри. Постійна тривога. Через відчуття, що вона вчиняє неправильно – приносило занепокоєння. Постійна небезпека, тому що протягом цих 12-ти років було достатньо людей, які бажали помсти роду Мойр за безлад. Постійний страх перед можливою помилкою.

Проте Яга так боялася діяти, що головною помилкою виявилося бездіяння. Вона вперто тікала від цього факту, але тільки що доля зіштовхнула її у вихор усвідомлення хибності власних переконань. Втрачати вже не зовсім та й є що, залишається хоча б спробувати. До біса можливі наслідки! Справжні наслідки і так жахливі. Остогидило боятися і сумніватися.

Мойра піднялася на ратушу на Площі Ринок. Небо вкрилося рожевою і блідо-жовтою димкою. Поки рішучість не зникла. Поки думки не пролізли в голову. Поки стан афекту не пройшов. Поки адреналін розганяє кров. Яга приступила до справи.

Вона зробила з десяток вправ з даром. Далі маленькі пересування в часі. М’язи боліли, голова вже розколювалася.

-Настав час. –сама до себе сказала вона.

Яга начебто вгамувала нерви. Підняла погляд на небо. Почала промовляти молитву, але обурилася. Досить тягнути час.

Перед очима спалах чорноти, хвиля напруження в м’язах. Прохолодний вітер по шиї. Яга розплющила очі і побачила ментальний кінозал. Безліч блідих екранів в тумані.

Починається складна робота. Кожен стрибок з одного ментального екрана і інший віддавався жаром на шкірі і болем у тілі, але вона продовжувала. Обережно, головне обережно. Яга знайшла ресторан, про який говорила Христина. Яга прослідкувала за дзвінком Милени до дочки, далі вона знайшла ресторан про який говорила дівчина. Залишилося упіймати момент. Перебуваючи за межами часу вже достатньо довго, вона трохи розслабилася, але пильності не збавляла.

Яга запам’ятовувала найдрібніші деталі, які можуть бути корисними. У ресторан зайшов чоловік з вусами і зайняв останній заброньований столик.

Яга заглянула в екран трохи глибше, але миттєво відскочила. По шиї пробігся знайомий льодяний холод. Перед очима почали клубитися моторошні тіні. Скрипучий звук розносився то зі спини, то в голові. Ступор та паніка примусили Ягу задерев’яніти. Вона знову відчула себе 9-ти річною дівчинкою на банкеті, яка вирішила нашкодити матері, бо та заборонила лазити під столами.

Знову кошмар.

12 років тому Яга думала, що він затягує її, але виявилося затягнув усіх хто торкався до неї під час вечері. Яга його впізнала. Кошмар, який настільки налякав в дитинстві, що зміг виокремитися у окремий ментальний екран, де і закриті тепер родичі дівчини. Він знову леститься до Яги.

Тяжко ковтнувши вона вирішила не втікати. Різко розвернувшись, Яга прямо увійшла у пітьму. Здалося що льодяний холод і нестерпний скрегіт висмокчать з неї усе життя. Так кортіло вислизнути, втекти, сховатися. Але ні. Навіть якщо вона помре зараз – це буде в боротьбі. Яга відчувала його слизькі щупальці на мочці вуха. Кошмар накрутив пасмо кудрявого волосся і легко смикнув. Яга навіть м’язом не рухнула. Він проводив туманними лапами по вдовж ляшки, вниз по шиї, повільно гладив талію. Сльози жаху котилися по без емоційному обличчі дівчини.

Враз Яга різко схопила одну з кінцівок і накрутила на кулак. У вухах задзвенів крик. Кошмар виривався, проте вона тримала міцно. Останній ривок щупальця, найголосніший скрип. Яга далі була напружена, але чорний туман повільно розсіювався, а тепло огортало шкіру. Вона знову опинилася у ментальному кінозалі екранів для переміщення у часі. Більше нічого не відбувалося.

Вона продовжувала стояти не рухаючись, готувалася до удару. Нічого не відбувалося.

Відійшовши від зустрічі з кошмаром, вона оцінила силу стиснутого кулака, який так і продовжувала тримати. Яга розслабила руку і помітила візерунчасту сіру смужку навколо долоні. Вона спробувала стерти, але слід намертво запечатався в шкірі. Ягу не знала скільки вже перебуває поза часом і простором, тому вирішила поквапитися. По мірках можливостей Мойр діло цього серійного вбивці вважалося простим, але зайняло в Яги аж соромно, як багато часу. В кінець кінців вона позбирала всі докази та не менш болісно повернулася у реальність.

Небо вже повністю прояснішало. На туристичній площадці ходили відвідувачі, а Площа Ринок кипіла людьми. Яга піднялася з підлоги на ліктях. Розім’явши шию вона прохрустіла кісточками пальців і витерла піт з чола. В голові дзвеніло суцільним потоком болі і шуму. Потрібно спати. Тільки після цього думати що буде далі і що вона взагалі вчинила. Яга поглянула на долоню –візерунок залишився. Вона сильно стиснула кулак і спробувала піднятися на ноги. Якийсь турист торкнувся її плеча але дівчина агресивно зашипіла і він вмить зник.

Дівчина повільно спустилася з ратуші. Промайнувши у безлюдний закуток вона викликала Вордака за допомогою годинника. Тільки через пів години, коли роздратування закипало –Яга усвідомила що зараз день і він фізично не може прилетіти. Вилаявшись на власну неуважність, вона як ніколи гостро відчула втому. Але часу обмаль, потрібно діяти. Яга знову викарабкалася на дах і пересувалася на висоті, скільки це було можливо.

Вона прямувала до майже найбільш ненависного місця у Львові.

Спустившись з даху по ржавій трубі, Яга оглянула парк Івана Франка, поглядом, наповненим суму. Маленький хлопчик пробігся під рукою Яги, а за ним старша сестра, яка на ходу промовила вибачення. Дерев’яні львів’яни виглядали так просто і безтурботно. Вони проживали обмежене життя, навіть не підозрюючи про магію поруч, але в їх очах читалося відчуття безпеки і щастя від примітивного. Яга прямувала до місця призначення, попутно роздивляючись обличчя людей. Напевно, це моторошно виглядало зі сторони, але вона часто цим грішила.

Спостереження дарують ілюзію причетності.

Яга знайшла конкретне дерево за яким сюди прийшла. Стовбур старої берези всіяний вирізами рун і знаків з часів Трипілля. Дівчина скинула своє пальто на один з коренів дерева. Вона декілька разів оглянулася. Повільно видохнула. Яга торкнулася коріння долонею, а зверху накрила пальтом, щоб сховати бірюзове сяйво. Затія не розумна, не безпечна, але в даний момент здається швидким зручним і правильним виходом.

Яга зосередила свою життєву енергію на долоні і вдарила імпульсом сили. Коріння, яке давно не використовували вмить засяло бірюзою. Яга оглянулася, чи є свідки, але поряд був лише дідусь з тростиною, який гуляв зі швидкістю равлика. Дівчина знову зосередилася на контакті з кришталевою системою коренів.

Довгі хвилини відповідь не надходила. Проте, миттю коротенькі голки встромилися у шкіру. Каплі крові просочилися в кору дерева. Яга зціпила зуби. Раптовий чужий голос у голові пролунав, як грім серед чистого неба.

-Тільки но погляньте які люди. –противним високим голосом промовив чоловік «на проводі». –Ну і з якого біса невпіймана принцеска вирішила використати найстаріший корінь в центрі дерев’яного Львова?! Невже так важко спуститися в тунелі.

-Ближче до діла, телепню. –сказала Яга. –Я б в житті не зв’язалася з вами, за власним бажанням. Так що прибережи халатне відношення для бідолах на яких це подіє, а я хоче вести справу з серйозними професійними

робітниками.

Яга хвилини зо дві подумала і будучи задоволеною кінцевим варіантом історії почала переповідати.

-Серійний вбивця, отруював жертв через поцілунок. Він завжди обирав столик під номером, який ділиться на три і реєстрував на ім’я художників імпресіоністів. Можете перевірити по датах та іменах жертв. Обдзвоніть усі ресторани в центрі Львова і скажіть, щоб вам одразу повідомили, якщо хтось зареєструється саме по моїх вказівках. Таким чином можете знайти вбивцю.

Закінчивши говорити, Яга смиренно зачекала поки чоловік на іншому кінці напише інформацію.

-Як ви…тоді виходить… невже Мойри повертаються? –тихим голосом спитав він.

Кутики губ вигнулися у легку посмішку.

-Одна точно повертається.

Яга розірвала зв'язок. По долоні стікали тонкі потічки крові. Дівчина витерла руки об коріння. Акт вандалізму допоміг збалансувати хороші вчинки за сьогодні.

Виспатися все ж таки вдалося. Після того, як Яга вкрала кокосову булочку з арахісом, вона попрямувала на горище ратуші і завалилася спати. Довго, солодко, спокійно. Цієї ночі вона бачила Кошмара, але страху не відчувала.

У сні 21-річна Яга грала шахи з 9-річною версією себе. За її спиною стояв Кошмар, тим самим даруючи незнайоме відчуття впевненості, сили і влади. За спиною маленької Яги зі сторони в сторону носився лютий неконтрольований згусток темряви. Яга глянула на свою руку, в яку був намертво укріплений повідець. Погладивши помічену долонь, вона почула шипіння за спиною. Обертатися не було потреби. Тепер вона завжди відчувала його поряд. Цієї ночі 21-річна Яга перемогла в шахах.

Вона прокинулася після довгої заслуженої сплячки. Рутинні справи ще ніколи не здавалися такими правильними. Яга навідалася до Милени, виказавши щирі співчуття щодо смерті Христини. Навідалася до криштального міністерства і доповіла про усі свої плани на майбутнє. Дорослі дядьки скептично поглядали на неї, але Яга їх не звинувачувала.

Попереду багато роботи, а перше завдання –завоювати їх довіру. Довіру цілого міста.

Згодом, Яга домовилася з старим викладачем криштальної магії про навчання. Він поводився капризно, вони часто сварилися, але Яга не пропустила ні одного заняття протягом трьох місяців. Це було важко. Навчання, громадські обов’язки, робота, постійна практика дару.

Часто Язі не вистачало сил добратися до горища ратуші і вона засинала прямо на сходах. Проте, дівчина познайомилася з новими відчуттями. Регулярне використання дару підживлювало, надавало блиску в очах і впевненості в рухах. У Яги з’явився апетит, зникли вічні синці і головний біль. До фізичних змін вона миттєво звикла і вже не уявляла, як взагалі могла жити до цього. Щодо моральних змін все набагато важче. Маленькими кроками вона в деяких аспектах бореться, в деяких починає приймати свою сутність, своє минуле.

Йдучи по проспекті Свободи, коли глибока ніч огорнула кожного у марево тіней, Яга відчувала відголоски спокою. Паперовий стаканчик з глінтвейном зігрівав долоні. В останні дні листопаду на колючих гілках з’явився іній, а чобітки ковзали по замерзлій бруківці.

Раптом огляд на архітектуру стає розпливчастим, а перед очима блискають темні плями. Ноги м’якнуть, стаканчик падає з рук. Бордовий напій розтікається по приморозках. Колючий біль вздовж хребта і Яга провалюється в надра свідомості. Коли вона прокинулася з примусового переходу у галерею поміж часом і простором, то одразу почала сипати хитромудрими прокляттями в бік Кошмара. Звичайно, Яга була впевнена що це його рук діло. Проте, як тільки дівчина замовкла, то рука, на якій залишився візерунок різко смикнулася вперед і Ягу поволокли в один з екранів. Наповнена гнівом, вона не одразу усвідомила, де знаходиться.

Височезні стелі, світлий інтер’єр банкетної зали, безліч офіціантів готуються потрохи заповнюють столи стравами. Батьки Ядвіги вирішують останні питання. Споглядаючи цю туманну картину Яга намертво замерла.

Рука знову смикнулася, а дівчина більше і не опиралася. Минаючи безліч коридорів у розкішному будинку, Кошмар завів Ягу до гостьової кімнати. На кушетці розкинулася Серафима, ще без зморшок, без сірої шкіри і малинових очей. Вона виглядала, як молода загадкова жінка. Мимо пронеслася маленька Ядвіга і смикнула Серафиму за поділ чорного плаття. Тітка запропонувала дівчинці кокосового печива з карамеллю і вона взяла аж вісім штук.

На обличчі Яги з’явилася сумна посмішка. Вона почала губитися серед спогадів, але Кошмар смикнув її руку, тим самим привертаючи увагу до того, що відчувається.

Маленька Ядвіга напхала повні щоки печива і пулею вибігла з кімнати. Яга вже починала злитися.

Навіщо Кошмар це все робить? Вони начебто вже помирилися, так навіщо ці муки? Рука смикнулася в бік столика. Яга кинула оком на безлад і повернула погляд на тітку, але Кошмар далі смикав її руку. Яга промовила пару проклять і пильніше придивилася.

Горня з кавовою гущею, папери з номерами телефонів і множенням у стовпчик, упаковка печива. Продовжуючи оглядати Яга помітила брудний шприц і дивну пляшечку з синім осадом. Яга розкрутила її і понюхала трав’яний вміст. Яскравий приторний запах, мускатний горіх, базилік та ще деякі трави, які Язі вдалося впізнати. Вона випадково кинула погляд на печиво на тарілці, яке маленькій Ядвізі не вдалося з собою взяти. Ледь помітні сині плями були на кожній солодощі.

Яга нахмурила брови. Кошмар смикнув її руку в німому наказі: «Думай!». Яга ще раз понюхала настоянку в пляшечці, капнула на долоню, розмазала осад. Виписала на папері усі інгредієнти, які впізнала. Вона оглянула список трав.

Мимобіжна думка враз стала шокуючим усвідомленням. Більшість трав підходили під рецепт стимулюючої настоянки. Вона діяла як наркотик, туманила свідомість, викликала різкі коливання енергії в тілі і неконтрольовані виплески дару.

Миттєво дихати стало занадто важко. Яга завмерла, по-дурному дивившись на клаптик паперу. Сльоза непомітно скотилася по щоці. Кошмар різко смикнув руку і завів в коридор, де були прочинені двері у дитячу кімнату.

Знаходячись у напівпритомному стані, Яга зазирнула до кімнати молодшого брата і побачила, як маленька Ядвіга з стрибає на його ліжку. Вона витерла сині крихітки на кутиках губ, тим самим забруднивши рукав сукні. Пір’я повільно злітало на пухнастий килим.

Різко щілина збільшується і в кімнату брата заходить матір. Гучна сварка, яку Яга ніяк не могла згадати. Ще б. Будь хто помітив би, що маленька Ядвіга поступово все гірше і гірше орієнтувалася в просторі. Матір кричала через зіпсуте плаття, зачіску, затримку гостей і так далі. Ядвіга почала плакати і несамовито злитися. Вона вкинула образливе нецензурне слово і в матері здали нерви. Вона різко хлопнула дверима і закрила дівчинку, сказавши, що не пустить на банкет. Довгі ридання, удари об дерев’яні двері. Вона сповзла вниз по стіні і всілася на підлогу. Солоні щоки пашіли, рухи здавалися надто різкими, зіниці надто вузькими.

-Це не чесно, не чесно не чесно!!! –закричала Ядвіга і вдарила кулаками об підлогу. Вздовж ліжка пішла тріщина, але дівчинка не помітила. –Не чесно!

Удар, удар, схлипування, удар, крик, ридання. Яга спостерігала за цим, прикривши рот долонями і беззвучно плачучи.

Вона знає кінець цієї історії.

Ядвіга черговий раз вдаряє кулаками, кричить і різкий сплеск енергії проходить крізь стіни. Забирає усіх кришталевих людей у будинку. Несамовиті крики близьких людей в різних кімнатах.

Наскільки ж правою була маленька Ядвіга, коли кричала про несправедливість. Проте, не через банкет. Її отруїла рідна тітка.

Невже це не провина Яги... Маленьку Ядвігу просто використали у свої цілях. Те, за що вона корила себе впродовж усього життя виявилося ілюзорними незаслуженими стражданнями. Жахливий тріск болі у грудях, вибив усе повітря з легень. Яга впала на коліна і тихо ридала. Образа, обурення, смуток, біль миттєво заповнили нутрощі. Розум безладно тонув в хаосі почуттів. Вона почала захлинатися. Повітря критично не вистачало.

Холодний безформний дотик до плеча. Хвиля сили, впевненості вмить витіснила емоції. На заміну їм прийшов холодний смертоносний гнів. Він повільно розтікався по венах, поповнюючи кожну клітинку тіла. Яга підняла мокрі очі. Смикнула рукою, наказуючи кошмару «Поверни мене». Він одразу виконав.

Яга пересувалася по дахах з блискавичною швидкістю і точністю. Ще тримався ефект від дотику Кошмара, тому вона ні на секунду не сумнівалася у своїх діях. Пульсуюча думка голосно повторювалася в голові. Сила, підживлена злістю, кипіла. Енергія підсвічувала шкіру. Яга пронеслася повз туристів, як смерч.

Миттєво спустилася у підвал Домініканського собору і потужним ударом ноги, вибила двері з петель. Налякана клієнтка повернулася на гуркіт, а Серафима лиш трохи напружила плечі.

-Геть! –крикнула Яга і вказала клієнтці на вихід. Вона тут же вибігла з підвалу, не взявши з собою речей.

Серафима перехрестила пальці і поставила на них підборіддя. Вона пильно вдивлялася в обличчя племінниці.

-Якось не виховано з…- почала тітка, але Яга її перебила.

-Ти мене отруїла.

Погляд тітки завмер. На губах з’явилася напружена посмішка. Яга продовжила:

-12 років тому ти використала мене. Навіщо?! Ти була частиною моєї сім’ї, але все одно їх вбила.

Серафима нахилила голову, спостерігаючи за тим, як Яга стискає сильніше кулаки. На долонях миготіли бірюзові блиски. Помітивши легкий страх в очах тітки, дівчина усміхнулася. Саме така зверхність заділа Серафиму і вона пішла в атаку.

-Так, я дала тобі настоянку. В ті роки я почала займатися зіллє варінням. Це дуже не подобалося моїй сестрі, тобто твоїй матері.

Серафима повільно піднялася з крісла. Тепер вона давила на дівчину поглядом зверху-вниз.

-Вона збиралася вигнати мене з клану Мойр.

-Так ти і так була у вигнанні. У чому проблема?

-На той час ще не була. Зрозумій, люба моя, я теж постраждала. У настоянці, яку ти випила була моя кров і…модифікації –вона вказала на колір очей і шкіри. –з’явилися через твій дар.

Яга насупилася ще більше. Чергова маніпуляція.

-Ти повинна мені дякувати. Мене засудила криштальна поліція і всю провину за вбивство перенесли на мене. Чого ти дивуєшся? Думаєш просто так тобі давали спокійно жити всі ці роки?

Тобто ніхто її не переслідував, ніхто не звинувачував. Поліція знала, що винна Серафима. Скоріш за все знали і Вордак, і Милена. Серафима дитинство і юність промивала Язі мозок. Що намагається зробити і зараз.

-Я повинна була щось вдіяти з твоєю матір’ю. Вона заважала. Проте весь план зламався, коли твій дар розбушувався. Якби не він, все було б в порядку. Я довіряю тобі, люба, і ділюся єдиним секретом, який був між нами.

–Серафима підійшла і взяла руки племінниці в льодяні долоні. –Ми залишилися тільки двоє. Я ж про тебе турбувалася, ти не можеш відвертатися через подію з далекого минулого. Зараз все добре. Я єдина, хто є в тебе і ти єдина, хто в мене є.

Серафима тронулася долонями її обличчя . Витерла сльози злості. Тітка посміхнулася

-Все буде добре. –промовила вона.

-Буде. –прошепотіла Яга.

Вона різко обійняла тітку, сильно-сильно. Серафима ніжно погладила її по плечу. Яга намагалася закарбувати ці обійми в пам’яті. Вона зажмурилася і різко вдихнула. Шарпнувши по візерунку на долоні Яга викликала Кошмара, який миттєво з’явився за її спиною. Серафима відштовхнула племінницю і вишкірила злісний погляд на створіння темряви. Яга привідкрила губи, щоб попрощатися. Обов’язково потрібно щось сказати, але вона мовчки ковтала повітря.

Відвернувшись від тітки, Ядвіга Мойра вказала на Серафиму і повністю спустила Кошмара з повідця. Підвал наповнився моторошним холодом, вихорами темряви і віддаленими криками тітки. Коли настала мертва тиша, то тіні повільно розвіялися. Яга сховала долоні, які тремтіли і миттєво перемістилася у ментальний кінозал. Вона оглянула безліч туманних екранів і знайшла один повністю чорний. Ядвіга підійшла до нього і піднесла долоню. Чим ближче до чорного екрану була шкіра, тим чіткіше було чути далекі крики Серафими.

Раптова надія вмить осяяла свідомість. Якщо вона помістила тітку в Кошмар, то можливо вся її сім’я тепер вільна? Ядвіга миттєво добігла до того самого екрану. Блиск сліпої надії і радості миготів у очах. Є шанс, що вона повернула життя родині і вони більше не відчувають нескінченні муки. Ядвіга торкнулася екрану з сім’єю. Перед очима пронеслися ті самі страхітливі лиця батьків, сестер і брата. Пронизливі крики, і мурашки по шкірі. Вони все ще там. Тепер є дві в’язниці. Повіки опустилися, осанка стала понурою. Знайома пустота безвихідності заповнила місце, де пару хвилин тому зародилася надія.

Ядвіга не помітила як опинилася на колінах посеред підвального дому Серафими.

По щоках все ще стікали сльози, тіло тремтіло. Раптом вона знову відчула дотик Кошмара до плеча. Але на цей раз він вселив дещо інше. Вона відчула повне розуміння, співчуття і покірність. На свій страх і ризик, Ядвіга різко розвернулася і спробувала обійняти безформний згусток темряви. Яга думала, що руки проваляться, як у воду, але вони загрузли у приємній холодній субстанції. Дівчина відчула взаємний дотик Кошмара на спині.

Ядвіга Мойра відчула, що вона не самотня.