До коханого. Репресованого

601117
Публікація: 07.04.2022
Вірш
Завершено

Прокинулася в інститут збиратись.

Одразу зрозуміла, що мені

Хвилин 15 треба почекати,

Щоб привітання кинути тобі.

Та написав ти, що тебе забрали.

Ще, виявляється, о сьомій сорок дві.

То як же... Я так сильно сподівалась,

Що легко все обійдеться тобі.

Збирався ти на допит вирушати.

До ворогів народу усього.

Збирався сам... Але забрали з хати...

Ще й восьмої години не було.

Ще в Україні діти тихо спали,

У Білорусі починався день...

А ти ішов. Вони тебе забрали.

Вони — потвори, схожі на людей.

За що ж тебе невинного карати?

За те, що любиш Білорусь свою...

За те, що не мовчав і мовив правду

Про ту державу, владу і брехню.

За те, що ти розповідав про мову,

Історію, культуру для людей.

І що не втратив білоруське слово,

Що поглядів тримався, та ідей.

Тебе забрали. Ти не повернувся.

На тебе увесь день чекала я.

Я визволю тебе. Я не боюся!

Хоча й маленька квіточка твоя.

Вже довго інформацію шукаю.

Та не дістати, бо ніхто не зна.

Постійно скрізь і всюди добиваюсь

Деталей справи: вирок? Чи нема?...

Твого я повідомлення чекаю:

«Я повернувся, мила, ось дивись!»

Але ти там. Там справу розглядають.

І телефон без змін. Усе мовчить.

І що з тобою буде, я не знаю.

Відпустять чи затримають тебе...

Тобі, мій білорусе, обіцяю.

Всіма шляхами визволю тебе.

А в Україні ще війна триває.

Не долетять тобі мої листи.

Та ти і сам про це чудово знаєш,

Хотів країні ти моїй допомогти.

Але не встиг. Тебе забрали з хати.

Ненавидять вони тебе за те,

Що Білорусь хотів ти врятувати.

І Україну, й мову, і мене.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі