Пан Даствурд

О восьмій вечора закінчилось зібрання міністрів і голова Ордену Авіс покинула палаючу політичними дискусіями залу дивом стримуючись, аби не гримнути важкими дверима.

Її брат не насмілився визнати, що за чотири роки анексії Північного Елему міністри цього королівства продовжують сидіти склавши руки. З розумним видом вислуховуючи Міністра закордонних справ, він зараз, мабуть, відчуває провину перед сестрою. А ще більше відчуває провину за те, що не здатен нічого вдіяти.

Але ж він здатен!

Ця думка розривала Айлін зсередини. Покинувши будівлю Ради Фламорії, жінка вже збиралася зв'язатися з другом для обговорення подальших дій.

На її плечах зараз доля гірського містечка і ще кількасот життів. Кабріні збиралася повернути території на півночі Фламорії. Цього бажали стихійники, а найголовніше — цього бажала Ліра.

— Яка рішуча хода! Зібралася виконувати останню волю своєї наставниці?

Кабріні так сильно захопилася власними думками, що й не помітила перед носом колишнього одногрупника. Трохи розгубившись, червонокоса розправила поли киреї миттєво розглядуючи статуру чоловіка. Шукала знак, стихію, посаду в кінці кінців, але він стояв повністю в чорному одязі, не схожому на тутешній стиль.

— Раяне... це справді ти? — вона ступила крок вперед простягнувши руку, щоб лиш торкнутися. Він перехопив долоню Кабріні й торкнувся ніжними вустами, заплющуючи смарагдові очі.

— Вчасний і неповторний я. — грубий чоловічий сміх пронизав тиху вулицю. На мить здалося: прогриміло, але ні блискавки, ні дощу помічено не було.

— Де ж ти зник після випуску? Я з усіма пересікаюся, більша частина одногрупників в Ордені, а ти! Я маю стільки запитань до тебе! — їхні погляди зустрілися, Айлін перехопила зап'ясток товариша, відводячи в сторону.

— Взагалі, я збирався побачитися з батьком. Але, чи я ідіот, відмовляти голові Ордену Авіс? — хитро усміхаючись, Раян заправив короткі пасма волосся назад і в цей момент світло вогнів столиці осяяло шрами на його обличчі. Від побаченого, усмішка на обличчі Айлін зникала миттєво.

— Що з тобою сталося? — вона потягнулася до чоловіка, але вчасно зібрала все співчуття в кулак і відступила.

Раян Барт Даствурд — син Міністра закордонних справ. Красунчик з, тепер, пошрамованим обличчям, що ні краплі не спотворить його харизматичну душу. В академії був залицяльником Айлін, яка, захоплена тренуваннями в наставниці Ларіанни, так і не відповіла йому взаємністю.

— Я був на Західних материках. Батько відрядив на службу, хотів, аби я здобув свою славу самотужки. А в тих місцинах, сама знаєш, синком міністра нікого не здивуєш...

Айлін небагато знала про країни Заходу, але єдине, що захоплювало її там — це дисципліна в підготовці воїнів. До гвардії дальніх земель потрапити набагато важче, ніж в клан Чистоводних і якщо ти вже вихованець їхньої армії, це велика честь та відповідальність.

— Шрам також звідти?

— Га? — Раян потер підборіддя, намацуючи тонку лінію, що розтинала щоку. За роки рана затягнулася. — А, та це ми з хлопцями напилися рому і один негідник розбив пляшку мені об щелепу. — ніяково засміявся Даствурд тручи потилицю, а тоді поглянув на мене, перебуваючи в очікуванні реакції. Я ж прекрасно знала, які методи покарань застосовують західники.

А значить пан Даствурд — брехун.

Хоча, я навіть рада, що крізь роки він залишається позитивним собою.

— О, в тебе досить цікаво зараз життя проходить.

— Зараз? О ні, на Заході я був ще роки два тому. Тепер я морський піхотинець. Ми зараз базуємось на острові Кайлі. Загалом, нічого цікавого не відбувається. Ранкові підйоми, тренування і вечірні спостереження, як хвилюється неосяжне море. — так красномовно, як міг, пояснив Раян.

— Слухай, що це ми лише про мене? Ти он на якій посаді! Не дарма витратила чотири роки навчання на наставницю Авіс.

— Вона готувала мене для цієї посади. Про це знали всі, окрім мене. — важке зітхання і Кабріні глянула в небо.

— Не вигадуй. Ти знала, просто не хотіла визнавати. — помітивши, як червонокоса лідерка відвела погляд захвилювавшись, чоловік погладив її плече, розгладивши складки киреї із гербом Ордену Авіс.

— Я вже дуже втомлена. Постійні переговори з представниками Тенебралісу, що ніяк не йдуть на контакт. Зараз я тут, завтра зранку я на нулі, ввечері я вже обговорюю стратегії, а вночі дізнаюся про ще одне спалене селище і ніяк не можу цьому завадити. — закривши обличчя руками, Айлін вперше за останні роки дозволила собі проявити слабкість, показати, що вона в безвиході. — Знаєш, зараз я дивлюся на тебе і розумію, що краще б залишилася в стінах Академії назавжди, аніж несла відповідальність за таку кількість життів стоячи тут і мило розмовляючи про наше життя після випуску.