Вибратись із прірви

— Агов! Хтось підійде до мене?! Ліки у крапельниці вже майже скінчились! — голосно лунав у коридорі лікарні низький чоловічий голос з палати, двері якої були відчинені.

Це кричав Михайло, який вже другий тиждень перебуває у відділенні гастроентерології, однак досі вважає, що повітря з крапельниці може потрапити до вени й призвести до непоправних наслідків. До того, як занедужати на серйозне захворювання кишківника, Михайло не був настільки тривожним, а нервував він лише в рідкісних випадках. Понад тридцять років пропрацювавши архітектором, наш герой досяг визнання в цій сфері та забезпечив комфортне життя для своєї дружини та її доньки від першого шлюбу, яка на час одруження своєї матері з Михайлом була вже дорослою.

Несподівано для своїх колег, чимало з яких стали перевіреними часом друзями, відомий архітектор пішов із професії. Уже четвертий рік поспіль шістдесятирічний Михайло повністю присвячує себе письменництву. Створюючи фантазійні світи у своїх повістях і романах, Михайло почувається дійсно щасливим та реалізованим. Адже крім численних спроєктованих ним приватних будинків, що прикрашають собою котеджні містечка на околицях столиці, колишній архітектор, а тепер натхненний письменник, прагне залишити по собі значущий літературний спадок.

— Нарешті попрацюю над текстом! — почутий медсестрою, що була в коридорі, та відключений від крапельниці, зручно вмостившись на ліжку з ноутбуком, задоволено потирав руки Михайло.

З великим натхненням у перервах між крапельницями недужий письменник створював життєствердний роман, який вважав своїм найкращим твором. Михайло завжди захоплювався фантастикою та залюбки писав у цьому жанрі, однак цей його твір з назвою «Вибратись із прірви» був цілком реалістичним. Головним героєм роману був звичайний, покинутий коханою жінкою чоловік, який докладає зусиль для того, щоб віднайти радість життя та більше не озиратись на минуле. Лише написавши декілька розділів, Михайло зміг зізнатись собі в автобіографічному підґрунті цього твору, написання якого підтримує його тепер, а прочитання має підтримати велику кількість людей, котрі пережили розлучення.

— Нагадую всім, що за годину буде обід! Не забудьте прийти до їдальні по свою порцію дієтичної їжі! — голосно, так щоб почули всі четверо пацієнтів у палаті, оголосила медсестра та, вимірявши тиск Михайловому сусіду, попрямувала в коридор.

Так досить відомий у певних колах архітектор тепер лікується у звичайній державній лікарні, де пацієнти, які в змозі дійти до їдальні, самотужки забирають звідти свої порції дієтичного харчування.

Річ у тім, що з того часу, як Михайло повністю присвятив себе письменництву, його дохід очікувано значно знизився. Такий стан речей категорично не влаштовував його п’ятдесятирічну дружину Світлану, адже заощаджень колишнього архітектора вистачило ненадовго, з огляду на необхідність утримувати чималий приватний будинок та сплачувати зарплатню пані Тетяні — хатній помічниці, яку Світлана дуже цінувала й називала «наша хазяйновита чарівниця». Невдовзі, попри великий жаль, від послуг «хазяйновитої чарівниці» подружжя було змушене відмовитись.

Одного дня ефектна білявка Світлана відверто заявила своєму чоловікові, що не має наміру більше бути у стосунках, які не забезпечують їй той рівень життя, до якого вона звикла. Михайло був спустошений, однак поставився з розумінням до життєвої позиції своєї дружини. Чоловік знав, що Світлана понад усе цінувала власний комфорт. На час знайомства з Михайлом жінці було сорок років, вона вже мала шістнадцятирічну доньку й не приховувала своїх очікувань від партнера.

— Повір мені, чоловіка для власного фізичного задоволення я завжди знайду. Для життя я потребую супутника, який дбатиме не лише про мене, а й про мою доньку, як про власну, і не зачіпатиме тему спільних дітей, — Світлана чесно поставила всі крапки над «і» вже на початку стосунків з Михайлом.

Тепер Аліна, донька Світлани, уже доросла жінка. Здобувши, за фінансової підтримки Михайла, якісну освіту в Австрії, вона залишилася там жити й викладати історію мистецтва в університеті. Сама ж Світлана після мирного розлучення з Михайлом, на його здивування, залишила йому побудований під час шлюбу будинок.

— За мене не хвилюйся, Михасику! Я не загублюсь у цьому житті! — запевнила вже колишнього чоловіка білявка й невдовзі вийшла заміж за успішного в бізнесі сімдесятирічного вдівця Віталія.

Мабуть, найбільш гнітючим для Михайла в цій ситуації було те, що будинок, в якому його колишня дружина тепер жила з Віталієм, розташовувався на одній вулиці з його власним. Деколи під час прогулянки Михайло міг почути нестримний сміх Світлани, що відпочивала з подругами в альтанці за височезним парканом, та відчути аромат її улюбленої риби на грилі. Сам письменник після розлучення з дружиною геть втратив апетит і харчувався самими тістечками з кавою, яку він поглинав літрами. На думку лікарів, саме харчування в такий спосіб у поєднанні зі стресом і довели бідолашного до лікарняного ліжка.

Примітно, що колишня дружина Михайла не залишилась осторонь після його ушпиталення. Світлана наполегливо пропонувала свою фінансову допомогу та взялася доглядати на час відсутності Михайла їх донедавна спільного улюбленця — кота-велетня породи мейн-кун, на ім’я Сиріус.

— Я все влаштую, Михасику, і тебе вже завтра перевезуть до найкращої приватної лікарні! — щиро хотіла допомогти Світлана.

— Світланко, саме тут мене лікують найкращі спеціалісти! Нікуди я звідси не поїду! — упевнено заявляв Михайло, гидуючи від самої гумки про лікування за кошти Віталія.

— Ну одужуй швидше, бо Сиріус дуже скучив за тобою. Сьогодні зранку він був такий грайливий, що ледве руку мені не відтяв! — обличчя Світлани розпливлось у щасливій усмішці, коли вона згадала про їхнього з Михайлом котика.

— Як же я скучив за своїм котусиком! Ти добре його годуєш? — суворо запитав Михайло.

— Повернешся додому й побачиш, що наш Сиріус став ще кремезнішим! — дзвінко засміялась Світлана.

Так в лікарняній рутині з періодичними творчими просвітами минуло для Михайла ще п’ять днів. Різноманітні аналізи, на результати яких доводилось довгенько чекати, чергувались з підтримувальним лікуванням у формі пігулок, ін’єкцій, крапельниць та набридлого письменникові дієтичного харчування.

«Ну я вже цілих два тижні відлежав у лікарні! Скільки ще можна лікуватись? Мабуть, все ж таки скоро мене звідси випишуть. Дарма, що поки що почуваюсь паскудно, вірогідно, ефект від лікування відчую трохи згодом…», — розмірковував у п’ятницю зранку на лікарняному ліжку письменник, подумки збираючись їхати додому. Очима, сповненими надії на найскорішу виписку з лікарні, дивився Михайло на добре знайомого лікаря, який вкотре зайшов до нього в палату.

— Уже є всі результати ваших аналізів, пане Михайле. Ми довго намагалися стабілізувати ваш стан медикаментозно, але погана динаміка засвідчує, що уникнути операції, на жаль, не вдасться, — досить співчутливо та водночас буденно промовив лікар, знищивши своїми словами всі Михайлові плани на найближчий час та вселивши в нього жахливе передчуття.

— Яка операція?!! Ви серйозно думаєте, що я зможу її пережити?! Подивіться, наскільки я виснажений хворобою — залишилася сама шкіра та кістки!!! — репетував шокований поганою звісткою чоловік.

— Будь ласка, не перебільшуйте, пане Михайле! Ви справді втратили вагу за час хвороби, однак про виснаження у вашому випадку не йдеться. Ми з вами приблизно одного зросту, однак при цьому ви досі маєте міцніший вигляд, ніж я! — щиро усміхнувся лікар, намагаючись заспокоїти свого пацієнта.

Тож наш герой вимушено погодився на операцію, яку було призначено на найближчий вівторок. Михайло почувався засмученим і збентеженим, однак його втішала думка про те, що перебувати в такому тривожному стані йому залишилось лічені дні. Так, лікарі запевняли письменника в тому, що він має високі шанси успішно перенести це оперативне втручання, але ніхто з них не міг повністю унеможливити вірогідність випадкового сумного фіналу. Та мабуть, не менше за власне фізичне виживання, у цей невеселий для письменника час його хвилювала доля незавершеного роману.

«Чи стане мені сил дописати мій найкращий твір? Чи побачить світ моя книга, покликана надихати людей знаходити сили для того, щоб постати з попелу свого зрадженого кохання, та впевнено йти до нових цілей та мрій?» — такі думки й лякали митця, і спонукали його вижити та, всупереч усім хворобам, подарувати світові своє нове літературне творіння.

Настав вівторок. Анестезіолог попросив Михайла, який лежав на операційному столі, порахувати до десяти. Письменник відчув, що перед його очима все швидко закрутилось, та невдовзі анестезія спрацювала, і він заснув. Наснилося, що сидить він в улюбленій кав’ярні з ноутбуком і обмірковує подальший розвиток сюжету свого нового роману.

— Вибачте, це місце вільне? — до столика, за яким сидить Михайло, підходить гарна дівчина років двадцяти п’яти та елегантно сідає навпроти.

Увагу Михайла відразу ж привернула приємна зовнішність незнайомки. Ця дівчина тендітної статури мала довге чорне волосся, смарагдові очі та лише трохи кирпатий носик.

«Це ж треба! Ця чарівна фея зовні є повною протилежністю моїй Світлані, але ж краса буває такою різною!» — згадавши свою колишню дружину, чоловік засумував.

Помітивши поганий настрій Михайла, дівчина заговорила до нього:

— Пане, хіба можна сумувати в такий чудовий день? Послухайте, як гарно пташки співають за вікном!

— Знаєте, важко радіти маленьким позитивним моментам на кшталт пташиного співу, коли в житті трапляються великі біди, — зробивши великий ковток кави, письменник все ж подивився у вікно.

Співчутлива незнайомка викликала довіру, тож Михайло легко розповів їй і про своє розлучення з дружиною, і про фінансові негаразди, і про свою серйозну хворобу. Помітивши, що їх розмова засмучує Михайла дедалі більше, дівчина перевела її на тему його літературної творчості. Тендітна фея щиро зацікавилася сюжетом твору, над яким працював письменник, і той значно пожвавішав. Очі Михайла світились енергією та натхненням, коли він вів мову про свій роман.

— Я переконана, що вам слід подати цей твій на міжнародний літературний конкурс «Коронація слова»! Ваш роман може зміцнити дух багатьох людей, і він вартий того, щоб привернути до себе увагу, а його автор обов’язково має бути відзначений! — упевнено мовила дівчина.

— Ну я давно мріяв про цей конкурс, але не знаю, чи маю там хоч якісь шанси — я вважаю себе письменником-початківцем. До того ж я не впевнений у тому, чи переживу ту кляту операцію та, чи допишу мій роман, — відверто поділився сумнівами Михайло.

— Ви значно недооцінюєте власні сили! Безсумнівно, ваша літературна творчість є для вас потужним позитивним рушієм, який за своєю значущістю переважує всі згадані вами негаразди! Обіцяйте мені подати ваш новий роман на «Коронацію слова»!

— Обіцяю вам дописати мій роман і подати його на цей міжнародний конкурс, якщо мені пощастить пережити операцію, хе-хе! — радісно усміхнувся дівчині Михайло.

— Приємно було познайомитись з вами, пане Михайле. Моє ім’я — Коронація, — пошепки промовила фея, та, лагідно усміхнувшись письменникові, вилетіла у відчинене вікно.

Тоді Михайло відчув непереборне бажання літати. Уже за мить, випурхнувши з вікна кав’ярні, письменник злетів на найвищу гілку кремезного дерева і, зручно вмостившись, вирішив зблизька насолодитися пташиним співом. Митець зачаровано слухав солов’їні трелі, які з часом набули незвичного звучання. Раптом письменник почув, як хтось його голосно гукнув:

— Михайле! — це до нього підлетів бариста з улюбленої кав’ярні та чомусь почав трусити його за шкібарки.

Прокинувшись, Михайло побачив, що це анестезіолог його штурхає, намагаючись привести до тями, а пташиний спів за мить перетворивсь у звуки роботи медичного обладнання.

Відновитись після операції чоловікові вдалося на диво легко. Михайло перебував у піднесеному настрої, адже тепер він мав мету — дописати свій твір і подати його на конкурс «Коронація слова». Кожного разу, коли щось заважало творити, Михайло згадував свою теплу розмову з тендітною феєю Коронацією й продовжував писати, усупереч усім перешкодам. А такі перешкоди справді виникали… Так, майже розв’язавши свої проблеми з кишківником, письменник почав страждати на нестерпний пекучий біль в очах. Тож працювати за монітором, створюючи свій твір, доводилось потроху та з довгими перервами для відпочинку.

Однак, тепер жодні негаразди не могли вивести чоловіка з рівноваги, адже він мав мету, для досягнення якої був ладен докласти шалених зусиль. Письменник буквально відродився, зокрема й фізично. Як тільки лікарі дозволили, Михайло повернув у своє життя спорт. Тепер він знову щодня підтягувався на турніку та бігав вулицями, уже спокійно пробігаючи повз будинок Віталія, в якому мешкала його колишня дружина. Інколи на своїх пробіжках та прогулянках письменник зустрічав Світлану, і вона, грайливо усміхаючись, звертала увагу на його гарну фізичну форму.

Нарешті роман було завершено. Михайло дотримався обіцянки та вчасно подав свій вистражданий твір на конкурс. Неможливо передати, наскільки зрадів наш герой, коли через деякий час одержав запрошення на фінальну частину «Коронації слова». Тепер Михайло був як ніколи раніше окрилений та сповнений творчої енергії.

Одного дня Михайло з Сиріусом спокійно снідали на кухні. Раптом чоловік злякався, почувши, що хтось відчиняє вхідні двері будинку, а кіт у декілька стрибків дістався входу. Вірний мейн-кун дуже зрадів Світлані, яка притягла величезні валізи. Жінка спокійно пояснила Михайлові, що Віталій розлучився з нею, оскільки закохався в молодшу панянку. Проте Світлана аж ніяк не мала засмучений вигляд, оскільки як вибачення бізнесмен залишив їй, як вона висловилась, «достобіса грошей».

— Ха-ха! Тепер, Михасику, я можу дозволити собі повернутись до кохання всього мого життя. До тебе! — життєрадісно усміхаючись, заявила білявка.

— Ага, а як гроші закінчаться, ти знову мене покинеш?! — насмішкувато поцікавився Михайло.

— Не закінчаться! Того, що я тепер маю, нам з тобою довіку вистачить! — зовсім не ніяковіючи, запевнила приголомшеного чоловіка Світлана.

Михайло був збентежений. Він досі кохав Світлану, та не знав, чи зможе пробачити їй зраду.

«А чи можна вважати вчинок Світлани зрадою? Поки ми були у шлюбі, вона зберігала мені вірність, а з Віталієм закрутила вже після розлучення», — міркував Михайло, який добре усвідомлював, що його колишня дружина, попри формальну порядність, повелась досить егоїстично.

— Ну ти поки що пограйся із Сиріусом. Бачиш, як він скучив за тобою? А я наведу лад у будинку, а потім поїду забирати костюм, замовлений для завтрашнього заходу. О, ти ж не знаєш: мене запрошено на фінал конкурсу «Коронація слова», — наче мимохіть, зазначив наш герой.

— Оце так! Я завжди вірила у твій талант, Михасику, і навіть не полінуюсь почитати те, що ти пишеш! А за прибирання не турбуйся — я знову запросила Тетяну до нас на роботу, і вона незабаром прийде! — Світлана аж сяяла, щиро радіючи успіхам коханого.

Приїхавши на фінал конкурсу «Коронація слова» до Мистецького арсеналу, наш герой, який бував тут раніше, вкотре замилувався монументальною величчю прямокутної споруди фортечного типу, що радувала погляд спокійним бурштиновим кольором.

Михайло увійшов до цього потужного культурного осередку, маючи надзвичайно бадьорий і стильний вигляд. Модний темний костюм не міг приховати спортивну статуру письменника, а класична зачіска із густого сивого волосся додавала його образу імпозантності. Михайло чув, як за його спиною поціновувачі літературного мистецтва пошепки висловлювали впевненість у тому, що він є відомою особистістю, та намагались згадати його ім’я.

У першому залі Мистецького арсеналу Михайло закліпав очима, побачивши чоловіка у смокінгу, дуже схожого на Івана Франка. Потім наш герой зустрівся з усміхненим сивоволосим митцем у темному костюмі, яким виявився його улюблений письменник Всеволод Нестайко.

— Послухай, Михайле, ніколи не припиняй писати! Серед інших творів у твоєму доробку буде багато чудових історій для дітей! — пошепки мовив пан Всеволод, по-батьківськи поклавши руку на плече Михайла.

— Я давно хотів написати щось цікаве для дітей! Пане Всеволоде, не можу повірити, що розмовляю з Вами! Як це можливо? — дивлячись широко розплющеними очима на легендарного дитячого письменника, зачаровано прошепотів Михайло.

— Усе можливо, друже! Абсолютно все, — з приязною усмішкою мовив Всеволод Нестайко перед тим, як піти в іншу залу й зникнути в натовпі.

Після розмови з легендою наш герой твердо вирішив найближчим часом узятися за написання книги для дітей. Як зачарований, письменник дивився на Коронацію зі свого сну, яка сьогодні була ювіляркою та ведучою фінальної частини міжнародного літературного конкурсу. Ця довговолоса фея виголошувала з постаменту зворушливу промову, а її тендітну красу, що зачаровувала всіх присутніх, підкреслювала декорована діамантами сукня. Михайло був одним із перших, хто виявив бажання виступити, коли Коронація запропонувала послухати запрошених авторів. Подякувавши засновникам конкурсу та сердечно привітавши Коронацію з Днем народження, наш герой звернувся до своїх читачів та колег-літераторів:

— Нещодавно мені, так само як і герою мого роману, довелось пережити не найкращі часи. Усім, кого не оминуло болісне розлучення, моя книга радить збагатити своє життя новими інтересами та ідеями. Творіть! Навчайтеся! Присвятіть себе улюбленій справі! Знаходьте нові цілі та докладайте зусиль для їх досягнення! І головне: завжди плекайте та підживлюйте віру у свої таланти! Так ви скеруєте свою енергію в конструктивному напрямку та позбудетесь непотрібних думок. І знаєте, це справді працює! Особисто мені «вибратись із прірви» допомогла моя літературна творчість, — Михайло продовжував говорити щиро й натхненно, а у відповідь звучали гучні овації аудиторії.