Темні секрети складних взаємин

Богдана нервово постукувала ногами по долівці. Вся ця затія їй геть не подобалася, але якщо це єдиний шанс для Роми, то вона готова потерпіти. Зрештою грошей дівчина не мала ані на адвоката, ані на детектива, а рятувати хлопця потрібно негайно.

— Слухай, Нато, а ти впевнена, що вона зможе розібратися з цим?

— Якщо ти не зробиш щось зі своїм презирливим тоном, то Ангеліна й намагатися не стане.

— Я не можу різко почати любити її.

Колись троє дівчат були однокласницями. Та так сталося, що Дана опинилася серед лідерів школи, Ангеліна — серед простачок, ну а Ната була з тих рідкісних щасливиць, які примудрялися вправлятися і там, і сям.

— О Господи, Дано, ми школу шість років тому закінчили, а те ще й досі не відійшла від цих ідіотських поділів. Ти дорослішати взагалі не збираєшся?

— Та вона не від світу цього. І час це хіба підкріпив.

У двері подзвонили.

— Не бовкни цього їй, — Ната побігла відчиняти очікуваній гості.

І ось перед Даною постала мініатюрна дівчина в насичено-жовтій сукні, нижня частина якої виглядала як розкрита парасолька. Її русяве волосся зібране у пишний пучок, прикрашений золотистим бантиком. На тонкому носі, кінчик якого ледь-ледь помітно дивився вгору, покоїлися окуляри в «котячій» оправі, того ж жовтого кольору.

— Привіт, — посміхнулася Ангеліна, демонструючи виразні ямочки на щоках. — В когось зник котик?

— Е-е-е-е… Що?..

— Тут така справа… — Ната нервово усміхнулася.

— Тільки не кажи, що ти їй не розповіла.

— Вона б не погодилася прийти, аби знала. А так, можливо, вислухає все з перших вуст, розжалобиться і…

— Агов, годі говорити так, ніби мене тут немає, — Ангеліна приземлилася в крісло, не чекаючи запрошення. — Краще поясніть, що відбувається. Дупою чую, мене десь намахали. Чи не так, Нато?

— Мені потрібна твоя допомога. Точніше, моєму другові, — почала Дана.

— А ще точніше, хлопцю, в якого ти закохана.

— З чого ти взяла?

— Ти говориш «мій друг» так, ніби Голум про золотце. Та ще й пала так «низько» заради нього — просиш про допомогу мене. То що за біда з хлопчиною трапилася?

— Його затримали, звинувативши у вбивстві дівчини. Рома виріс в дитячому будинку. Нікому оплачувати нормального адвоката, тому його точно зроблять винним і засадять надовго.

— А він не винен?

— Ні!

— Що ж, співчуваю звісно твоєму Ромі, але до чого тут я?

— Ната говорила, ти багато кому допомогла.

— Але це зовсім інше. Я не займаюся підсудними справами. Та ти й сама знаєш, що саме… в моїй компетенції.

Ангеліна з дитинства була такою собі спрощеною версією детектива. Вона допомагала з пошуками втрачених котів і собак, особистих речей, а також у викритті негідників, які підставляли друзів або зраджували своїм другим половинкам. Дівчина ніколи не очікувала оплати за це. Просто їй подобалося допомагати людям і розгадувати загадки. То чому б не сумістити дві приємності?..

— Тобто ти просто закриєш очі на те, що постраждає невинна людина?

— Дано, я не слідчий і не адвокат. Вбивство дівчини — це тобі не викрадення цуценяти. Мене й саму чого доброго посадять, якщо я влізу в це. Воно мені треба?

— Скажи просто, що проблема в тому, що про допомогу я прошу.

Ангеліна шумно вдихнула й видихнула, скорчила незрозумілу гримасу, яка напевно означала щось на кшталт «де ти взялася на мою бідну голову?», і дала знак Наті, натякаючи, що хоче перекинутися з нею парою слів наодинці.

Дівчата подріботіли з кімнати в коридор під пильним поглядом Дани.

— Нато, що це за фігня?! Я одразу зрозуміла, що ти щось темниш, але це навіть для тебе занадто.

— Ти б послала мене, аби я сказала правду.

— І з якого дива ти подумала, що я не зроблю цього зараз?

— Бо тобі складно відмовити, коли людина просить тебе особисто.

— Ну ти й зараза! Це ж справжнісінька підстава.

— Вибач.

— Але вбивство реально занадто для мене. Навіть якщо закрити очі на те, що я надаю перевагу бути якомога далі від усього, що реально кримінальне… Не впевнена, що моїх вмінь вистачить, аби розібратися.

— Ти спробуй. Гірше точно не буде.

— А я от переконана, що ви мене під монастир підведете. Але трясця з ним! Ходім, поговоримо.

Коли дівчата повернулися, Дана перехопила погляд Нати в німому запитанні.

— Дідько, та ви дістали спілкуватися постійно між собою так, ніби мене тут немає. Оці багатозначні погляди також рахуються. Якщо так продовжиться, то я на довго не затримаюся.

— То ти допоможеш мені?

— Для початку розкажи детальніше суть справи.

— Мілану Власенко знайшли мертвою у квартирі Роми. Точніше, він сам і знайшов. В другій половині дня поїхав на роботу, а коли повернувся, її вже не було в живих.

Вони зустрічалися. Останні кілька тижнів дівчина часто спілкувалася зі своїм другом Андрієм і її хлопець знав про це. В поліції вирішили, що це вбивство через ревнощі. Тобто відбулося щось на кшталт побутової сварки й він в пориві гніву встромив у неї ніж. Вони знайшли відбитки, але хіба це дивно для предмета, яким він собі їжу нарізає?!

— А між Міланою й Андрієм дійсно щось було?

— Ну… Хлопець заперечує, та й всі, хто їх знає, стверджують, що не помічали якоїсь особливої близькості між ними.

— Тобто доказів немає, але ти все одно не віриш.

— Так.

— А що на рахунок Роми?

— Він переконаний, що між ними дійсно були лише дружні стосунки. Тобто мотиву, який приписують йому в поліції, насправді немає.

— Допустимо, слідчий просто не хоче перенапружуватися. Йому зручно закрити справу саме так. Але що на рахунок тебе?

— Тобто?

— Ти не віриш у те, що Лана й Андрій були лише друзями. А отже, мала б засумніватися в тому, що Рома не винен. Але в тебе залізобетонна віра в те, що він її не вбивав. Яка причина? Ти знаєш щось, що невідомо поліції?

— Ні. Просто… я люблю його й не можу не вірити.

— А якщо ти таки помиляєшся, і я зможу довести це?

— Ну, тоді я хоча б точно знатиму правду.

— Ясно. Навіть думки не допускаєш, що твій дорогоцінний Рома міг зробити щось погане, — одразу зробила висновок Ангеліна. — Так, гаразд. Тоді я спробую розібратися з цим. Якщо надибаю щось важливе — зателефоную. Хоча це не точно.

— Стоп, як це?! Невже ти не хочеш запитати, якими були Лана й Андрій? А що являє собою Рома? Про інших підозрюваних?..

— Не в тебе, Дано. Ти занадто упереджена, — Ангеліна попрямувала до виходу, не прощаючись. — Нато, за мною.

— Навіщо тобі я? — запитала дівчина, коли вони вже були на вулиці.

— Будеш скрізь зі мною ходити, зрозуміла?

— Тобто?

— Буде тобі покарання за те, що втягла мене у це. Можливо, допомога твоя знадобиться.

— А в мене є вибір?

— Звісно ні.

— Супер! То куди ти зараз? З чого почнеш розслідування?

— В кондитерську. Я не збираюся нехтувати улюбленою роботою через Данині проблеми. Тому поки що ти вільна, але будь на зв’язку в будь-який час дня і ночі.

— Круто, а якщо я буду зайнята?

— То відкладеш свої справи, — Ангеліна чмокнула Нату в щоку. — Бувай, мила.

— Агов, ти не можеш бути такою! — та дівчина вже швидко віддалялася. — Ну, Ангеліно… Ти ж знаєш, що в мене фактично не буває вільного часу. Ніколи б не подумала, що миловидні кондитерки такі мстиві.