Мій найкращий друг

Я знав Ніколаса майже все своє життя. Коли мені заледве виповнився рік, моя родина переїхала до Каліфорнії – татові тоді запропонували надзвичайно перспективну посаду в компанії з виробництва програмного забезпечення. Певний час у нас не було свого житла, тож перші кілька місяців ми зупинилися у найближчих друзів батьків, які люб’язно запропонували нам пожити у них, доки у нас не з’явився власний будиночок на самому узбережжі океану. Ось тоді, власне, я й познайомився з Ніколасом. Ми виростали практично під одним дахом, вчилися в одному класі й зависали після школи у приставку. Втікали з уроків і так само отримували пізніше на горіхи. Ганяли в баскетбол чи до самого ранку гуляли порожніми вуличками Сан-Хосе. До схочу об’їдалися смаженою картоплею й обговорювали усі теми на світі. Удвох. Разом. Ніколас був мені як брат: я не мав від нього ніяких секретів, так само як і він нічого не приховував від мене. В цьому не було жодної потреби. Ми знали одне одного як власні п’ять пальців, так, як зазвичай заведено між кращими друзями. Йому було відомо усе про мене: від моїхулюблених фільмів до найпотаємніших страхів. Він був чи не єдиним, кому я справді міг відкрити своє серце. Та й що казати, я готовий довірити Ніколасу власне життя, ані секунди не вагаючись у своєму виборі. Я любив його – ясна річ, що любив – по-дружньому, як чудового товариша і просто хорошу людину. Однак в якийсь момент усе змінилося. Я достеменно не пригадаю, коли вперше це зрозумів – а якщо бути точнішим, коли нарешті спромігся зізнатися в цьому самому собі. Можливо, мені було соромно, а може, я просто до кінця не усвідомлював власні почуття. Не міг визначити, де закінчується звичайна симпатія й бере початок щось значно більше. Сильніше. Небезпечніше. В тому, що мені подобаються хлопці, в мене не було жодних сумнівів ще з середньої школи. Я не заперечував цього, хоча тривалий час тримав свою орієнтацію в таємниці. Від батьків, однокласників, родичів – проте звичайно ж, Ніколас був у курсі. Він сприйняв це набагато краще, ніж я сподівався, підтримав мене, і я надзвичайно йому вдячний. Правду кажучи, я переживав, що мій потяг до чоловіків може зашкодити нашій дружбі. Чи не при кожній нашій зустрічі Ніколас заводив розмови про дівчат, та й сам, якщо вже на то пішло, не був позбавлений уваги представниць прекрасної статі. І щиро кажучи, я їх чудово розумів. Високий, міцної спортивної статури, із бездоганною каліфорнійською засмагою, чорними кучерями, що постійно лізли йому на лоба, і яскраво-синіми, наче морська гладінь, очима. Куди б ми не пішли, Ніколас постійно ловив на собі зацікавлені жіночі погляди і грайливо підморгував їм у відповідь, демонструючи свою найкращу коронну усмішку. Він подобався абсолютно усім – а як такий, як Ніколас, взагалі міг комусь не подобатись? Він був привабливим, смішним, щирим – більш ідеального хлопця годі й уявити. Тому я зовсім не здивований, що біля нього завжди крутились дівчата і що друг майже безперестанку з кимось зустрічався, хоча слід зазначити, що всі його стосунки не призводили ні до чого серйозного. Я не хотів будувати в своїй голові жодних примарних надій і втішати себе красивими ілюзіями, щоб потім не розчаруватися ще сильніше. Ніколас бачив у мені лише свого приятеля, і так повинно залишатися й надалі. А те, що я відчуваю до нього, не має жодного значення. Це просто помилка, мимолітній сплеск гормонів, і хоч би що то не було, я не дозволю зруйнувати нашу дружбу. Він не зрозуміє мене, зненавидить, і тоді я втрачу його назавжди. А цього я не можу допустити. Тож якщо мені доведеться назавжди поховати свої почуття до нього, аби натомість зберегти Ніколаса у своєму житті, я готовий. Це зовсім невелика ціна, яку я ладен сплатити, щоб просто бути поруч з ним. Так близько і водночас як ніколи далеко.

***

- Так що, усе в силі? – одного вечора спитав у мене Ніколас, коли ми сиділи у нього вдома, коротаючи вечір за переглядом дурнуватої французької комедії й безперервним поїданням попкорну. Я відвів очі від екрану телевізора, натомість зосередивши увагу на другові. На ньому була проста чорна футболка, що щільно прилягала до тіла, підкреслюючи підтягнуті м’язи – наслідки регулярних відвідин спортзалу. Мимоволі моє серце закалатало, а щоки запашіли від жару, хоча в кімнаті на повну потужність працював кондиціонер. Я знав, що не маю так безцеремонно витріщатися на нього, однак нічого не міг із собою зробити. Я думав, що з часом зможу втамувати свій потяг до нього, і чим більше я намагався, тим важче було дати собі з цим раду. Один лиш погляд на нього доводив мене до божевілля, а сама його присутність перетворилися для мене на справжні тортури. Я не міг знаходитись поряд з ним, прикидатися, ніби викинув його з голови, і змушувати себе вдавати, що усе знову стало на свої місця. Так, як має бути. Як було колись. Адже це було брехнею. Правда ж полягає в тому, що я хотів його. Жадав так сильно, що заледве був здатен стримувати себе. Я завжди це розумів. Однак лише тепер мені вистачило сміливості, аби нарешті це визнати.

- Гей, ти взагалі мене чуєш? – Ніколас клацнув пальцями перед моїм носом, змушуючи виринути зі своїх думок і спуститися на землю. У його погляді читалося здивування і навіть занепокоєння, а неймовірні волошкові очі здавалися як ніколи близько. – У тебе точно все…

Ніколас не встиг договорити, бо наступної миті я наблизився до хлопця й накрив його вуста своїми. Однією рукою я обхопив юнака за талію, а іншу запустив у пасма волосся, дозволивши собі загубитись у цій миті задоволення й блаженства, про яке міг тільки мріяти. Я цілував його, неспішно і водночас спрагло, наче таким чином намагався наздолужити увесь той час, якого сам себе позбавив. Цілував доти, доки не почав втрачати розуміння, де закінчуюсь я і де починається він. Доки не зрозумів, що саме щойно накоїв.

- Господи…, - я різко відсахнувся від Ніколаса, наче до мене нарешті повернулися залишки здорового глузду, які так невчасно покинули мій мозок. Моє обличчя палало від сорому; я не міг знайти в собі сили подивитися йому у вічі. Тільки не після цього, у що тільки-но його вплутав. – Ніколасе, мені так шкода! Це вийшло випадково, і я…я не думав, що…

- Замовкни.

- Що…?

- Я сказав, стули свого сраного рота.

- Ніколасе, будь ласка…, - почав було я, однак слова так і застрягли в моєму горлі, бо хлопець раптом схопив мене за тканину футболки, притягуючи до себе. Наші губи знову поєднались у палкому цілунку, а груди здіймались та опускались в унісон, поки ми насолоджувалися один одним, забувши абсолютно про все на світі. Здавалося, я ніколи в житті не почував себе щасливішим, ніж тоді, із людиною, яка заміняла мені цілий світ. Це була найкраща мить мого життя, найсолодші хвилини усього мого існування. Ніщо не могло зрівнятися із цим, із теплом наших тіл, із ніжними дотиками Ніколаса, які пестили мою шкіру. Однак коли його пальці потягнулися до резинки моїх штанів, я раптом зупинив його, перехопивши зап’ястя хлопця. Ще є шанс покласти цьому край, поки усе не зайшло надто далеко. Можливо, ми справді робимо велику помилку, про яку пізніше дуже сильно пошкодуємо. Про яку він пошкодує. А цього я не зможу пробачити собі.

- Ніколасе, ти не мусиш. Це все моя провина, і…, - я знову не закінчив речення, бо хлопець різко штовхнув мене в груди, від чого я впав спиною на диван, незграбно розкинувши ноги. Очі Ніколаса спалахнули, а на вустах засяяла широко хитра усмішка. Засранець.

- Здається, ми з тобою вже говорили про це, - юнак підповз до мене, розлігшись у мене між ніг і притиснувшись своїми стегнами в мої. Його вуста ледь торкалися моєї шиї. - Спеціально для тебе повторю ще раз. Стули. Свого. Сраного. Рота.

- То змусь мене, - із викликом мовив я і провів тильним боком долоні по його щоці, по розчервонілих, злегка припухлих вустах, по ямочці на підборідді. Такий гарний. Прекрасний. Мій.

- З радістю.

Ніколас знову мене поцілував, впиваючись зубами у мою нижню губу, від чого з мого горла вихопився голосний стогін. Такого нахабства терпіти я не збирався, а тому різко перевернув юнака на спину, взявши ініціативу у свої руки. На хлопцеві були тільки червоні літні шорти – майку з нього я стягнув раніше, пожбуривши її у найдальший куток кімнати. Їх очікує така сама участь.

- Підніми свою дупу, Ніколасе, - наказав я і, коли друг підкорився, одним рухом зірвав з нього шорти, а слідом за ним – і чорні боксери. Якщо зазвичай Ніколаса можна назвати чарівним, то без одягу він був просто божественним. Кожен дюйм його тіла. Настільки довершений, як я змальовував у своїй уяві.

- З тебе жахливий друг, ти це знаєш? - буркнув Ніколас, однак кутики його губ смикнулись у погано прихованій усмішці. Я нахилився до його обличчя, так близько, що між нами зовсім не залишилось простору. Здавалося, наче весь світ навколо застиг, а час зупинився: є тільки ми, Ніколас і я. І цього мені було більше ніж достатньо.

- Здогадуюсь.