Таємниця червоної Королли

Цвірінькання пташок було гучним, здавалося, вони вирішили своїми трелями розбудити весь навколишній світ. Ще гучніше гупало серце у немолодого чоловіка, що міцно, до білих пальців, стиснув кермо. Двигун він заглушив, попередньо з’їхавши червоною, битою життям, Короллою з траси на узбіччя. Світанок лише набирав сили, заливаючи неймовірними пастелями край неба.

— Ну чого сидиш, іди дивись, — дебела супутниця прошивала його трохи ще ошелешеним і одночасно осудливим поглядом.

— Це, була косуля, точно. Або олень, — не обертаючись до неї відповів він. Пальці на кермі він розімкнути не зміг, — олень, бля, точно олень.

— Сам ти олень, на дорогу дивитися треба, — сердито гаркнула вона на нього.

Нехотячи він розтиснув заціпенілі пальці і вивалився з автівки. В кюветі лежало тіло, і зовсім не оленя. Хіба шо олень вирішив вирядитися в брудно-коричневу куртку та блакитні джинси. Синя шапка-підарка злетіла з поголеної голови хлопця, так то був хлопець, і валялася в калюжі метрів за два від тіла. “Треба перевірити, може, він ще живий”, — думка пронеслася в його голові.

— Він точно не живий, — хрипко пролунав позаду голос його супутниці, — подивися як його перегнуло, ти йому точно хребет зламав.

— Треба швидку, може вони все ж… — він все ще вагався.

— Здурів? І що ти їм скажеш? Що на швидкості під сотню, на краденій машині, зніс чувака в кювет?

Запала тиша, лише хмарками піднімався пар від їхнього дихання. Так, дзвонити не можна, якщо до них добереться поліція, то це все, кінець. Лишати тіло тут теж було недалекоглядно - траса досить жива і рано чи пізно його б знайшли, а там лише питання часу коли вичислять їх автівку і їх самих. Їх і так вже розшукують, слідів лишати не можна.

Тіло гупнуло об дно багажника, але зламана рука хлопця неприродньо стирчала назовні. Пововтузившись, вони все ж запхали тіло повністю, кинули зверху замаслене покривало, колір якого вже не можна було розібрати. Рідке волосся водія прилипло до спітнілого чола, дихав він важко. Вже сівши за кермо він спохопився і вибіг за брудною синьою шапкою, що лежала в калюжі.

— Закопаємо, як доїдемо на місце, — вона продовжувала давати вказівки, — давай, газуй, вже недалеко.

За півгодини побита Королла заїхала в двір в маленькому прикордонному селі. Тут їх вже чекав старий, що цієї ночі переведе їх на інший бік кордону. Різні люди та ситуації йому траплялися, тому на прохання дати лопату, лишніх запитань він не ставив. Та, коли вони повернулися, запитав дещо інше.

— Ви хлопця не бачили? Худий такий, в джинсах. Зранку десь запропастився. Син мій, він трохи з головою не того, та ще й після хімії. В такій шапці дурнуватій, соромиться, що без волосся, синій такій шапці.

Обоє стенули плечима, ні, не бачили. Переглянулись. Добре, що тіла вже не було в багажнику. Більше старий не мовив і слова, проте те, за що заплачено, зробив, як завжди, бездоганно. Перевів їх, лише йому відомими стежками, на інший бік кордону. Тепер йому лишилося позбавитися червоної Корролли. На пасажирському сидінні його чекала дурнувата синя шапка.

Черкаси

22.04.2024