буратіно

цікаво... - буратіно дерев'яна галаслива лялька?...

чи маріонетка, рухливий дерев'яний бовванчик, що рухається під дією владної руки та мовить те, про що дозволено?...

чи те та інше - в одному?...

якщо подумати - воно одне і те саме...які тут проблеми?...

а у нас куди не кинь оком усе проблеми!

розглянеш одну проблему, як розгортаються, з'являються сотні, тисячі інші і вони безмежні у своїй чисельності... - такий собі ефект "капусти", усіх не вирішити, вони вічні, зростають одна з одної, майже не вирішувані - і важко дійти суті виникнення тих проблем...

а суть відома ще здавна - вона в людині, яка є творцем проблем...вона вже є сама проблема у світі для свого ж світу своїм "благоустроєм" існування...

а як відгукується те на рослинному світі?...адже природа найвеличніша жива істота на суші, на суші, де проходить життя людини...де людина безмежно любить своє життя...де вона не сліпа - бачить нею скоєне,

задумується, вагається - як розв'язати складну проблему співіснування своє та природи...йдеться не лише про рослинний світ, а цілісність біосфери опинилася у біді від діянь наших, людських...проблема...

і отут, у мить нашої розгуби, нерішучості упереміш із нашою байдужістю з'являється мов кадук з табакерки "буратіно з різцем", котрий кроїть щось подібне собі... - а воно не виходить, в нього руки дрижать, телемки

не вистачає на щось цілісне, життєве...і проявляється в ньому, гіперболізується в ньому ота наша спільна злодійська сутність - вона мучить його, терзає на генному рівні, гризе, крає... - і він краде, по вкраденому ріже, кроїть по живому не зважаючи на страждання, на нещастя та біди об'єкта його знущань...та все одно - не виходить як бажалося...бо не природне, безглузде, страждальне та потворне являється на очі йому та з причин дурості, в пустоті своїй "буратинній" йому усе обертається на гірше, аніж він очікував з жаданням та нетерплячкою як на щось казково ідеальне... - він втрапив в одну з найгірших тисячі людських помилок...

...і спротиву тим помилкам та хибній справі його нема, не існує...якщо ж десь і спалахне в ньому протестний вогник, то лише тихий, млявий, нікому незрозумілий, майже недоречний, якийсь неважливий для інших... - таке собі, бубоніння старця, яке не сприймаєш як щось серйозне...кинеш у той протест копійчину, капнеш сльозою, прокажеш щось співчутливе, виявиш таким чином свою співучасть в його недолі і відчуєш свою спорідненість з оточенням своїм і... - все! досить!...інцидент вичерпано...

але ж він з того так і лишився не втішеним, у сумнівах, в самоті...з його погляду, він лишився такий самотній та нещасний і ніхто на те ради не дасть...ніхто не розуміє як йому важко ведеться у житті, ніхто не підкаже, не допоможе, не зверне його різець у потрібний, вірний напрямок аби кроїлося гарно, правильно, як треба, щоб з'явилося ним омріяне, його розуміюче ЩОСЬ...

...от і сидить, стругає дровину за дровиною...та нічого путящого з того немає - самі лише дерев'яні цицьки, дупи та стегна...нічого цілісного...

смішно та сумно водночас дивитися на самотного буратіна...смішно бачити його за (так званою) працею, слідкувати за "діяннями" його...сумно питаєся - що чи хто підштовхнув, надихнув його на таке не осмислене дійство?...бо не можливо визначити по обличчю чи подобається йому усе це... - обличчя безвиразно самовтішне...чи влаштовує його результат творення і таке розгортання улаштованого ним повсякдення?...

***********************************************

кожен право має мати пару.

навіть буратіно, як не дивно.

хто таку йому надумав кару -

дав життя, відмовив мати діву?...

жить отак, звичайно ж, що сутужно!

то ж і різьбить він нову дровину... -

з'явиться Вона із моря стружок,

мов із піни вод струнка Богиня.

згине самота сумна та сива,

серце затріпоче крильми птаха!

...та різець цей якось ріже дивно,

мов в руці трима його невдаха.

...хто йо зна чи з'явиться картина -

буратінка біля буратіна.