Перші вечорниці

Був знову листопад. Погода – мерзенна. Холодно, вітряно, калюжі та багно під ногами. Це коричневе листя на дорогах, яке ще тижні два тому так гарно прикрашало строкаті дерева, ці голі та сірі пейзажі, від яких ставало морозно, ці постійні дощі, які скоріше хотілося перетворити на сніг.

- Що не день, то все бридкіше… - бурчав собі під ніс худий і невисокий юнак, замітаючи доріжку до своєї хати, намагаючись не нашкодити материнським квітам, чиї гілки стирчали по боках.

Одягнений він був у чорні чоботи старшого брата, що були дещо завеликі, у конопляну сорочку із червоною вовняною вишивкою на комірі та рукавах, у сірі вовняні шаровари і у кожух зі смушевою шапкою. Любові до такої погоди хлопець ніколи не мав, а коли потрібно було ще і щось робити на дворі – тим паче. Оце перестрибувати через калюжі, вимітати цю воду на дорогу, прибирати листя, сніг…

«Яка бридота… - з відразою тягнув він мітлою коричневу купу багна із листям зі свого двору, що був оточений низьким парканом з лози. – Коли вже сніг піде?» - підняв очі до неба.

- Агов! – весело гукнув його старший парубок через дорогу, що тільки вийшов з білої хати та на кроці натягував байбарак поверх такої ж вишитої сорочки. – Олеже, чого гав ловиш?

- Та був би собакою, - глянув на нього юнак, - то і прибирати б не змушували.

- Ледацюга ти мій! – щиро усміхнувся той.

Сусід цей був чи не на голову вищий за хлопця із мітлою. І одягнений так само у чорні чоботи із сірими вільними штанами. Хіба що без шапки, через що легко можна було розгледіти темне волосся, стрижене під горщик. Із такою зачіскою у селі ходили мало не всі чоловіки із парубками.

- М! – показав йому молодший язика.

- М! – повторив за ним приятель.

- Бее! – скорчив Олег пику.

- Беееее! – відтягнув старший свої повіки, закотив очі та вивалив язика.

- Що ви, як два барани? – обурено заявила мати того, хто прибирав двір.

- Хах, тітко Лідо! – ніяково посміхнувся їй сусід навпроти, побачивши жінку, що вийшла з хати.

Олег же обернувся, збентежено притиснувши держак мітли до себе.

- Ото аби тільки пики корчити! - почала жінка із очіпком на голові. - Скільки тобі вже год?

- Дев’ятнадцять… - незручно зізнався старший.

- Здоровий вже хлопець, а бешкетуєш, як дитина! – звернула суворий погляд до власного сина: - Тебе це теж стосується!

- Так, матінко… - принишк Олег, опустив обличчя та показово продовжив підмітати.

Лідія ж глянула на сусідського парубка.

- Вже йду, - швидко вимовив той, проскочив до друга, потиснув йому руку та втік, поспішним кроком віддаляючись по ґрунтовій дорозі.

Знайомий провів його захованим поглядом: «У Гната завжди такі долоні міцні…» - тихо зітхнув.

Згадалося літо, річка, жнива, коли у саму спеку, цей сусідський парубок знімав мокру від поту сорочку. Це молоде підтягнуте та м’язисте тіло, на яке могли заглядатися дівчата, ці сильні руки, вкриті мозолями та венами, що пульсували, після тяжкої роботи, це обличчя та вічно усміхнені очі…

«У нього відбою від наречених нема… - був переконаний юнак. – Такий гарний, дужий, вродливий… Хто б не хотів собі такого нареченого? Справжній скарб, - виштовхав на дорогу ту купу листя із мокрою землею, - серед багна…»

Під час обіду, коли невістка вже наливала до мисок солянку, Олег дізнався, що завтра плануються вечорниці.

- Та що мені одягнути? – все не могла заспокоїтися його сестра на два роки старше, що рилася у своєму приданому. – Матінко, дайте мені свою шаль, - обурено глянула вона на головну жінку сімейства.

- Буде тобі шаль, - відповідала та, сидячи за столом. - Головне не зіпсуй. Знаю я цих хлопців і що у них буває на думці, - покосилася на власного огрядного чоловіка, що курив люльку, поруч зі старшим сином.

- Матінко, - відгукнувся на цю розмову Олег, - а можна і мені на вечорниці?

- Та що ти там забув? – несхвально глянула на нього Олена, полишаючи свої речі. – Дівки у тебе нема, та і не запрошував ти нікого.

- Чого ж не можна? – спокійно відповідав на це батько. – Можна… Повеселишся там...

- Батьку! – подивилася на нього дівчина. – Це не прості вечорниці будуть!

- Посидить, подивиться, як воно робиться… - випустив він солодкий дим у сторону. – Що ж у цьому поганого? Дивися, дівку собі там знайде гарну…

- Я теж не проти, - додав старший син. – Вечорниці – це завжди добре. Особливо, коли дівки гарні є, егеж? – завзято ляснув він свою жінку по дупі.

- Орисю… - ніяково прибрала молода його руку. – Тут твої мати… - поставила тарілку перед молодшим.

- Ніби вона на вечорницях ніколи не бувала, - спантеличено прокоментував це батько.

- То можна? – ще раз перепитав Олег.

- Можна, - кивнули його мати. – Тільки запитай у парубків, хто з них музикою буде. Може із ними гратимеш.

- Угу, - радісно кивнув юнак.

Наступним ранком, коли хлопець знову замітав доріжку до хати від листя, яке нападало за ніч, йому вже звичним чином зустрівся Гнат.

- Знову прибираєш? – задоволено запитав його старший, із незастібнутим байбараком, що оперся руками у невисокий паркан.

- Що не день – все те саме, - втомлено поглянув молодший на сусіда.

«Такі оченята гарні,» - сам собою посміхнувся він їм.

- Хах, - відреагував той на цю зміну настрою. – Як я з’являюся – то одразу посміхаєшся.

- А як не посміхнутися такій зіроньці? – повернувся Олег до нього, зупинивши підмітання.

- Ой який тут блазень… - похитав Гнат головою.

- А хіба мій сусід не зіронька? – наївно вразився молодший. - Завжди посміхається і сяє. Як тільки не посміхнутися йому у відповідь? – широко усміхнувся та заплющив очі, показавши ледь не усі свої зуби.

- Хм, - мило відгукнувся сусід на таке. – Гарненький ти, коли усміхаєшся. Одразу щічки так горіти починають… Погляд важко відвести.

- А чого ж його відводити? – завзято відповідав той. – Милуйся! – знову широко усміхнувся та покачав головою, аби знайомий точно все добре роздивився.

- Чарівний ти, - зітхнув парубок. – Хоч бери та одружуйся.

- Хаха! – дзвінко розсміявся Олег. – Як цікаво ти до нашої сім’ї сватаєшся! Який хитрун, - цікаво нахилив голову, не зводячи з сусіда очей.

- А може у мене план такий – спочатку тебе зачарувати, а потім іншого когось.

- Я ж і кажу «хитрунець», - задоволено посміхнуся юнак.

- «Хитрунець»… - зацікавлено повторив Гнат. – А сам-то не хитруєш зі мною?

- Хто? Я? – виразно здивувався знайомий. – Як ти міг таке подумати? – грайливо махнув на нього рукою.

- Та хто ж тебе знає…? - пройшовся старший поглядом по молодшому. – Ніби такий простий, прямий, а раптом хитруєш? – рішуче повернувся до очей.

Олега аж жаром пробило від такого погляду:

- Хто? – зніяковіло поклав він руку на серце, яке почало шалено калатати, вириваючись з грудей. – Я? І хитрую? З чого б це?

- Не знаю… А раптом?

- Дурниці якісь, - опустив погляд до листя на землі та продовжив скуто підмітати.

Гнат пильно придивився до хлопчачого обличчя, яке стрімко почервоніло, та вирівнявся, відштовхнувшись від паркану.

- Кхм, - прочистив Олег горло, бажаючи продовжити свійську розмову. – Сьогодні вечорниці будуть…

- Так, я чув про це, - невимушено знизав старший плечима.

- Прийдеш?

- Я не планував. А що?

- Я думав ти на усі вечорниці ходиш, - здивовано глянув на нього молодший.

- Там весело, однак у мене дівки нема, аби весело було не тільки вечором, а і вночі. А що? Ти хочеш сходити туди?

- Так, - опустив Олег погляд. – Олена сказала, що це будують «не просто вечорниці».

- Усі вечорниці «не просто вечорниці», коли гасять світло.

- А що там відбувається? – покосився юнак на старшого.

- Притула… - загадково посміхнувся Гнат. – Знаєш, що це?

- Ну… Чув… - незграбно опустив той очі.

- Це коли хлопці притискаються стегнами до дівок та починають тертися у них між ніг…

Від такого опису, Олег ніяково заховав обличчя.

- Приходь на вечорниці. Подивишся, як то інші роблять, - завзято кивнув йому Гнат. – І сопілку свою візьми. Юнаки люблять музику із танцями, перед цим ділом. А я скрипку візьму. Зіграємо разом.

- То ти підеш? – незграбно глянув молодший на нього.

- Якщо ти не відмовишся, - задоволено відповів той. – Тільки дай відповідь на одне запитання, - зацікавлено підійшов він та нахилився за паркан, - сухо чи мокро?

Хлопець без приязні оглянув сьогоднішню погоду:

- Мокро, як і завжди.

Гнат усміхнувся, втішаючись тому, що сусід взагалі не розуміє суть цього питання.

- Смішний ти, - протягнув він до молодшого руку та потріпав за шапку на маківці. – Не запізнюйся, а то усі танці пропустиш. Зіронька моя.

- Це ти – зіронька, - буркнув Олег та заховано показав йому кінчик язика.

- Вкусити б тебе за нього, Олеже…

- М, - висунув той язика сильніше.

- Гарнюня, - провів старший долонею по щоці. – Не запізнюйся, - черкнув великим пальцем по підборіддю, розвернувся та пішов дорогою до іншої хати.

Сусід провів його поглядом. Заховано облизав губи.

Ще за ранішнього заходу сонця, почалася підготовка до вечорниць. Олена чепурилася, мабуть, години дві. Заплела у косу яскраву стрічку, покрила материнською шаллю голову, нафарбувала буряком губи та щоки, підібрала найгарнішу сорочку та дергу, одягнула на все це байбарак та передала вже тепло одягненому Олегу трилітровий казан із солянкою, взяла корзинку із іншою їжею та пішла на двір. Юнак крокував за нею, обережно обходячи калюжі.

Прийшовши до хати місцевої вдови, вони витерли ноги на порозі та зайшли.

- Бабо Панаско, - привітала її дівчина.

- Бабо, - сором’язливо повторив Олег.

- Стіл отам, - вказала жінка гості у сторону. – Одяг залишайте отут, - кивнула на вішак, неподалік від входу.

- Ой, Настю! – зраділа Олена, побачивши тут своїх подруг та декілька молодиків.

Її брат також огледів приміщення та присутніх. Усі тут були його односельцями, тож знайомитися ні з ким потреби не було. От тільки… Всі ці односельці були старші за нього на декілька років, що трохи бентежило недосвідченого юнака.

Поставивши казан із супом на стіл, хлопець роздягнувся та дістав свою сопілку, із якою ніяково сів у стороні.

«Перші вечорниці… - оглядав він дівчат та парубків. – Гнат говорив, що буде музика…» - сором’язливо зігнувся та почав тихо надувати собі різні мелодії.

Скоро, сюди підтягнулися і інші юнаки, що принесли із собою не тільки випивку але і інструменти. Вони швидко погодили між собою, що будуть грати, залучили Олега та почали веселитися.

Скрипка Гната лунала прямо над вухом у юнака. Так близько, що парубок відчував потилицею кожну вібрацію цих чотирьох струн, легкий вітерець на щоці кожен раз, як рухався смичок, і чув кожен вигук, що виривався з рота сусіда.

Присутні гасали по підлозі так, що стеля ледь не сипалася. Танцювали парами, групами, самостійно. Випивали, закусували, а хтось і повноцінно їв. Дівчата заглядали у очі до юнаків, парубки мацали тим стегна і животи. А Олег за всім цим із цікавістю спостерігав, захоплюючись цим дійством все більше.

- Хахаха…! – грайливо засміялася рум’яна та трохи п’яна ініціаторка цього вечора, за якою особливо пильно спостерігала власниця хати. – А дівчат у нас менше, ніж хлопців! – огледіла вона усіх присутніх. – Хтось з хлопців залишиться без паааарииии!

- Або якійсь дівчині дістанеться більше одного хлопця! – весело зауважив Гнат, віднявши скрипку від вуха.

- Мм… Яка спокуса, - затримала дівчина свій погляд на ньому. – То наш скрипалик вже бажає зіграти на іншому інструменті…? – підійшла до нього та спокусливо провела пальцем по грудях. – Показати усім свій інший смичок…

- Хм, - зацікавлено спостерігав парубок за усім цим. – Хто знає, хто стане сьогодні моїм другим інструментом та на кому я зіграю щось більш чуттєве, - огледів присутніх, ніби вишукуючи собі дівчину для притули.

- Хаха! Ділити тобі когось доведеться! – штовхнула ініціаторка його в груди. – Усі дівчата прийшли зі своїми хлопцями!

- Невже нікого без пари не залишилося? – наївно перепитав Гнат. – Цікаво, хто що скаже у пітьмі, - хитро усміхнувся очима.

- Аа! – весело завищала дівчина, тікаючи від нього. – Він зараз свій смичок дістане та почне шукати до кого ж його притулити! Хахаха!

- Межу не переходити, - рушила баба Панаска до свічок. – Ніг перед хлопцями не розсувати, - наполегливо подивилася на дівок і особливо на ту грайливу п’яничку. – Тільки притулятися, якщо ви не хочете осоромити майбутніх дружин.

Хлопці спритно розкидали сіно по підлозі та накрили його покривалами. Музики відклали на стіл інструменти, усі інші відставили чарки. Власниця хати погасила світло.

- Хіхіхі… - грайливо засміялися деякі дівчата та пішли зі своїми хлопцями до м’якого сіна, на яке почали лягати парами.

Олег спостерігав за цим всім у непроглядній пітьмі. Гнат, біля якого він стояв, взяв його за руку, відвів до копиці, посадив у стороні та пішов до столу. Власна сестра також була десь поруч. Хтось хіхікав, фліртував. Почулися мокрі звуки поцілунків, тихе шуршання одягу, кроки інших, що йшли сюди. Хтось випив горілки, повернувши чарку на стіл. А юнак просто не розумів, що йому варто робити, якщо у нього нема пари.

«Так незрозуміло,» - тихенько сидів він у стороні, спостерігаючи за темрявою, звідки лунали цікаві звуки.

Раптом, перед ним хтось з’явився, опустився на коліна та стрімко заліз зверху, поваливши на сіно. Припав до вуст, обійняв і міцно стиснув. Олег аж очі витріщив, не очікуючи зараз такого палкого бажання на свою адресу. Губи та язик відчули смак горілки.

- Мх! – із силою віддер він невідомо кого від свого обличчя, обмацав його шию, щоки, скроні, голову.

«ТА ЦЕ Ж ХЛОПЕЦЬ!» - ошелешено вдихнув він повні легені.

Залицяльник рішуче впав на юнака та знову притиснувся до вуст, почавши розпусно цілувати.

«А втім…» - розслаблено піддався Олег цьому пориву та кинув руки йому на шию.

Дивно, та у грудях одразу стало якось спокійно, навіть тепло та приємно. Цей невідомий його міцно обіймав своїми сильними руками, давав гладити шию та навіть стискати волосся. Парубок і сам у якийсь момент захопився поцілунками.

«Певно, - задумався Олег, непомітно усміхаючись від цих пестощів, - він думає, що я дівчина, - відсторонився від невідомого пахом. – Точно полишить мене, якщо відчує, що це не так,» - поклав свої стегна на бік та закрив потаємний орган верхньою ногою.

Залицяльник, натомість, перевернув хлопця повністю на живіт і груди, вирівняв його ноги, опустив штани та ліг зверху, протиснувши дещо між стегон. Юнак ошелешено закрив свій рот долонями: «ВОНО ГАРЯЧЕ! – стиснув ноги сильніше. – МХ!» - чуйно закрив очі, відчувши, як той парубок починає рухатися, змушуючи цей твердий орган тертися об його промежину.

- Мх, мх, мх, мх… - зовсім тихенечко та фальцетом видихав Олег, не в силах стриматися від того, що із ним робили.

«ОН ВОНО ЯК – БУТИ ДІВЧИНОЮ! – шалено кричав він у середині. – ЦЕ ТАК ПРИЄМНО!»

- Мх, - видихнув верхній якимось знайомим голосом та знову обійняв хлопця, притиснувшись підборіддям до його плеча.

- Мммм…! – у насолоді застогнав той, закочуючи очі.

- Подобається…? – затишно прошепотіли на вухо.

«ГНАТ?!» - ошелешено розкрив він повіки.

- Мх… - більш виразно починав тертися сусід. – Мх… Мх…

«Ох, Гнате… - млів Олег від всього цього. – А твої очі, руки, тіло…? Волею Бога стали моїми на один вечір… - мрійливо опустив повіки. – Маленький скарб, серед цієї осені… - опустив одну руку додолу та накрив нею юнацьку долоню, що його обіймала. – Знову твої вени пульсують…» - стиснув він пальцями кисть.

Сусід з хати навпроти продовжував це все робити достатньо довго, аби Олег почав забувати, де він взагалі знаходиться, однак рука, що пролізла його животом нижче та майже торкнулася стручку, що от-от готовий був викинути свої соки, дуже швидко збадьорила парубка. Він вискочив з цих обіймів, немов ошпарений. Підскочив на ноги, комусь на щось наступив та просто втік, не бажаючи бути викритим, як хлопець.

Без верхнього одягу, натягуючи свої штани на пояс під час перестрибування через калюжі, Олег щасливо не знав куди себе подіти. Це був дійсно незабутній вечір. У грудях все ще було тепло від цих обіймів та поцілунків. Унизу живота продовжувала грати напруга від тої притули, що відражалася і на члені, який досі не впав. А думки просто шаленіли від усвідомлення того, що все це робив із ним рідний сусід, якого він знав усе своє життя.

- Хаха, - забіг юнак за свою хату, озираючись на дорогу, якою тікав.

«Гнат, Гнат, Гнат…» - опустив він погляд на свій пеніс, дістав його та почав швидко нагладжувати, бажаючи позбутися напруги.

- Мх! – задрав парубок обличчя до Місяця, який освітлював вулиці із пустим городом.

«Як він мене обіймав, - згадував юнак недавні події, - як захоплено цілував, як притулявся…»

- Мх! – збентежено почав викидати свої соки прямо на холодну землю. – Хаха… - опустив він погляд на пеніс, спостерігаючи за тим, як він здригається, позбуваючись напруги.

«Якби я не пішов, то все це пішло би у те сіно, на якому я лежав…»

- Хаха! – струснув останні краплі, носком закидав своє сім’я землею та пішов до хати, аби не мерзнути на вулиці.

Сімейство, яке ще не спало, а займалося вечірніми справами при свічці, спантеличено глянуло на захеканого, але щасливого хлопця, що повернувся додому у легкій одежі та без сестри.

- А де Олена? – здивовано видали мати.

- А вона ще там, - показав Олег на двері.

- А ти, тоді, чого тут? – запитав старший брат.

- Хах… - ніяково усміхнувся на це парубок.

- Ще і без одягу, - підсумувала старша жінка.

- Зате щасливий який! – добротно усміхнувся батько. – Притулявся? – завзято кивнув на сина.

- Та… - заховав той погляд.

- До кого хоч? – кивнули мати, витерши рушником руки.

- Темно було – жодного обличчя не видно… - сором’язливо відвертався він від батьків.

- Куди не треба, свого стручка не вставляв? – прямо запитав старший брат.

- Ні, я не вставляв, - стрибнув хлопець до лави та почав розгортати теплу ковдру. – Я спати, - швидко підготував своє місце, зняв чоботи та ліг, відвернувшись від сім’ї із щасливою посмішкою.

Рідня, прослідкувавши за всім цим, переглянулася між собою.

- Точно кінчика вмочив, - підсумував батько, взявши люльку в зуби.

А Олег лиш стиснувся від цих подробиць, не бажаючи розповідати сім’ї, що ж дійсно із ним трапилося цього вечора.

Серед ночі, повернулася Олена, якій Гнат допоміг донести усі речі її брата та напівпорожній казанок із супом.

- Пішов, нічого не сказавши, куди ти дівся, - із докором зазначила вона сплячому. – Я вже хвилюватися за тебе почала, дурбецало мале, - дала йому запотиличника.

Олег їй нічого не відповів, віддаючи перевагу своїм думкам, в яких він досі переживав цей хвилюючий вечір.

На ранок, хлопець знову одягнувся тепліше та пішов прибирати доріжку до хати, яка тепер була завалена не мертвим листям, а і тонким прошарком снігу, що випав вночі. Однак така маленька, але довгоочікувана зміна погоди вже мало турбувала юнака. Те, що стало менше бруду, через холоди, що прибирати вже не так неприємно… Він визирав лиш свого сусіда, який під час його прибирання завжди виходив зі своєї хати і вітався із ним.

Однак, Гнат не вийшов, поки парубок прибирався у дворі.

«Може, прибрався сьогодні швидше за звичайне? – стурбовано думав про себе Олег. – Чи він здогадався, що пестив учора не дівчину…?» - виглядав його у сусідському дворі.

Зайти до нього у гості та постукати до хати, запитуючи як він, було надто ніяковим, тож парубок не наважився до таких рішучих дій. Залишалося лиш чекати, коли вони самі по собі якось так візьмуть та пересічуться.

Протягом усього дня, юнак виглядав свого сусіда, але той чи зовсім з хати не виходив, чи робив це тоді, коли Олег був зайнятий не на дворі, але сьогодні вони так і не побачилися. Втім, як і завтра. Однак через день…

Парубок знову замітав свій двір, як помітив фігуру, що уникаючи погляду в очі вийшла через свій прохід у паркані на дорогу.

- Гей! – весело гукнув його Олег, зупиняючи прибирання. – Гнате!

- А? – якось незручно глянув він на юнака.

- Куди ти пропав?! – підскочив той до свого низького паркану. – Захворів, чи що?

- Та ні, не хворів… - заховав парубок в обличчя.

- А чого з хати не виходив?

- Та виходив…

- Та якось дуже рідко. І зі мною не вітаєшся! – обурено тупнув хлопець по замерзлій багнюці. – Образився на мене, чи що?

- Та ні… А ти хочеш, аби я вітався із тобою? – ніяково покосився старший на нього.

- Що за дурниці? – насупився Олег. – Звісно хочу! Пропав невідомо куди! Ще і не вітається! – нахилився, підібрав жменю брудного листя та кинув на сусіда. – М! – показав йому язика.

- М! – відповів йому Гнат тим самим.

- Ще і не розповідаєш нічого! От ти притулявся на вечорницях?

- Ну…

- А до кого? – допитливо поклав він руки на власну огорожу.

- Та… - відвів старший погляд. – До когось та притулявся… А ти? – повернувся до парубка.

- Теж притулявся, - показав йому язика і усміхнувся, не в силах стримати у собі радості від того, що він точно знає, до кого притулявся його сусід, а той – ні.

- Чого смієшся? – насупився Гнат.

- А просто згадав, як воно приємно, - вишкірився молодший. – Притулятися до когось. Цілувати і мацати.

- То ти ще хочеш? – здивовано підняв юнак брови і підійшов.

- Звісно хочу, - дивився той у очі. – Кінчика намочити чи ще чогось. Хто ж не хоче такого?

- Та хто його знає. Може хтось і не хоче.

- От то не я. Я хочу, - задоволено усміхався він своєму таємному залицяльнику, який певно і не знав, що він ним є.

- То мені просити зібрати дівок нові вечорниці? – впав він долонями на паркан, порівнявшись обличчям із парубком.

- Проси, - знизав Олег одним плечем, знаходячись із Гнатом неймовірно близько для навіть мимовільного поцілунку.

- І зібрати усіх тих самих людей другий раз?

- Збери.

- І ти прийдеш зі своєю сопілкою, аби пограти?

- Прийду.

- А мені узяти свою скрипку?

- Візьми.

Старший мимоволі пройшовся поглядом по обличчю молодшого, затримався на губах та повільно видихнув на них теплим повітрям, що на морозі перетворилося на білу пару. Олег розслаблено опустив повіки від цих почуттів, а вуста його самі собою роз’єдналися.

- Приходь без запізнень, - прошепотів Гнат, спостерігаючи такий промовистий стан свого сусіда.

- Хіба минулого разу я запізнився? – подивився той в очі.

- Ні, але…

- Отже і зараз прийду вчасно. Саме ти прийшов після мене, а не навпаки.

- Ти правий, я просто…

- Не хвилюйся… - почав шепотіти Олег, прикривши наполовину очі та видихаючи гарячим повітрям на теплі губи сусіда. – Адже… Ти вже притулявся… Чого тобі хвилюватися…?

- Ти правий… - опустив той погляд до його вуст, продовживши їх гру у теплий видих. – Просто боявся… Що ти більше не схочеш дружити зі мною…

- Хіба ти мене ображав…?

- Ні, але…

- Отже і переривати нашу дружбу нема чого…

- Видно вона міцніше, ніж я гадав…

- Ти мене ображаєш… - показово зажурився молодший.

- Вибач… - ледь не рушив до нього за поцілунком, що мав випросити прощення.

- Мені ще треба прибрати двір, - неохоче відірвався Олег від цього дихання та вирівнявся.

- А мені, - повторив за ним Гнат, - сповістити інших про нові вечорниці.

- Зустрінемося пізніше?

- Так, - якось загальмовано кивнув той. – Зустрінемося… Якось… Ще побалакаємо… - подивився у очі.

- Тоді до зустрічі, - взявся він обома за мітлу.

- Угу. До зустрічі, - ще раз кивнув старший, насилу розвернувся та пішов дорогою.

Олег заховано подивився йому у слід: «Хм, - спантеличився він цій дивній ході, коли приятеля трохи носило з ноги на ногу. – Наче, як випив, а запаху алкоголю від нього не було,» - дихнув собі на руку та понюхав, бажаючи пересвідчитися і у своїй тверезості.

Пройшло близько тижня, перш ніж були зазначені ще одні вечорниці. Зібралися усі ті самі люди, у той самий час. Спочатку танцювали та випивали, а потім загасили свічку і лягли на розкидане сіно.

Олег знову відчув на собі чиюсь руку, що взяла його за зап’ястя та повела до місця лежання інших. Залицяльник знову посадив його, знову відсторонився. Однак хлопець не пустив його за чаркою горілки, а обійняв долонями голову та притягнув до своїх вуст.

- Кхе… - схвильовано подавився Гнат, зовсім не очікуючи зараз такої ініціативи.

«Ходи до мене… - провів молодший юнак долонями по цьому парубку. – Адже ти до мене хочеш…?» Старший взяв одне з його зап’ясть та опустив до свого паху, ніби натякаючи на щось. Олег лагідно стиснув цю частину свого сусіда. Тоді він відчув і на своїх грудях таку допитливу руку. Вона повільно обмацала груди, немов би переконуючись у чомусь, спустилася животом… Юнак сполохано відсторонився, не бажаючи, аби його викрили ще на самому початку, не давши притулитися до тіла. Але Гнат не пустив далеко. Він схопив його передпліччя, наблизився та все ж таки намацав чоловічі принади. Олег знітився від цього так, ніби його зараз з села виженуть за викриття того, що він сам до хлопця цілуватися ліз. Однак залицяльник мало того, що не відпустив парубка, він його ще ближче посунув до себе, обійняв та поклав чоло до чола.

«То це свідоме уподобання…? - поклав молодший долоні на його плечі. – Ти мені теж подобаєшся, Гнате,» - жваво поцілував сусіда. Обидва впали на сіно.

Пестощі… Хлопці обіймалися, цілувалися, мацали один одного та ковзали руками у самих різних місцях.

- Хм! – дзвінко та зовсім тихо вискочило з Олега, коли він відчув, як об його налиті жаром принади починають тертися дружніми та твердими. – Хм! – швидко затулив свій рот долонями, не бажаючи, аби його викрили інші.

У грудях калатало, у голові паморочилось, а усе тіло розтікалося у насолоді під цим сильним, гарним та веселим Гнатом.

- Мх, - закинув молодший голову, ледь не обпікаючи руки власним диханням.

Олег вже нічого не хотів, нічого не бажав - ані робити, ані чути, ані щось ще. Просто бути у цьому стані, у цьому моменті… Із Гнатом на сіні… Під Гнатом на сіні… Відчувати на собі його руки, поцілунки, ці рухи унизу, від яких ставало ще спекотніше та млосно.

«Дайте мені залишитися із ним, - закинув молодший руки йому на спину, обійняв стегна ногами та стиснув. – Тільки із ним… І назавжди…»

- Мх, мх, мх… - ледь чутно і на вухо видихав він сусіду, реагуючи на кожне тертя їх принад.

- Ласкавий… - прошепотів йому старший.

- Угу… - тихим фальцетом погодився Олег.

Однак не судилося цим пестощам завершитися, як то належить. Зовсім скоро, одна з дівчат завищала, що одразу ж привернуло увагу усіх присутніх. Баба Панаска хутко запалила свічку і вже рушила до дівки, бажаючи пересвідчитися, що вона досі незаймана, як спантеличено завмерла, побачивши двох хлопців один на одному. Олег із Гнатом миттю розірвали свої обійми та перелякано відповзли у різні сторони. Інші молодики також побачили цю сцену.

- Ти що з малим робиш? – вразився один з парубків, що перервав свої пестощі із дівчиною.

- Та… - розгублено почав Гнат. – Та гляньте на нього, - махнув він на молодшого. – Я думав то дівка, - поправив штани.

Присутні перевели свої погляди до Олега, дивуючись чому він і звуку не подав, коли його цілував та обіймав хлопець.

- Та… - не знав молодший, як йому виправдовуватися.

«Та наді мною ж усе село реготати буде, якщо дізнаються, що мені Гнат до вподоби. Хай краще думають, що я слабкий.»

- Та подивіться на нього і на мене! – махнув Олег рукою на сусіда. – Вищий на голову та у плечах ширший! Що я міг зробити?

- Та я думав то дівка, - ховав старший погляд.

- Ти дівку від хлопця відрізнити не можеш? – глузливо усміхнувся один з парубків.

- І телицю від бичка! – засміявся хтось у стороні, згадавши події давніх літ.

Уся кімната наповнилася реготом, від якого Гнат тільки сильніше опускав голову і стискав плечі. Олег вже хотів викрикнути щось, аби усі ці дівки з парубками замовкли, перестали сміятися і глузувати. Однак яке б його слово не принесло би шкоди і йому самому?

- Що телиця, що бичок – для тебе одне й те саме! – крикнув хтось збоку.

Гнат просто вскочив, схопив свою скрипку із байбараком та втік з хати.

- Що телиця, що бичок! – весело крикнули йому у спину.

Наймолодший зажурено подивився сусіду услід. Так хотілося побігти за ним, обійняти, втішити, сказати, які навколо усі дурні але… Олег просто зщулився, обійнявши свої коліна.

Додому хлопець повернувся зі своєю сестрою та зовсім без настрою. Вони поставили залишки їжі на свої місця, роздяглися та лягли спати. Парубок на силу зміг заснути, думаючи лиш про Гната та його пригноблений стан.

Наступним ранком, ще до сніданку, юнак одягнувся та вийшов прибирати двір, виглядаючи свого сусіда. Так хотілося з ним побачитися, запитати, як він, що він, втішити та сказати щось ласкаве, від чого серце не розривалося б на шматки.

Олег якраз підбирав влучні слова для підтримки, замітаючи доріжку до хати, як з власного дому вилетів розлючений батько із палицею у руках, за яким не менш люто крокував старший брат. Молодший миттю відступив у сторону та перелякано притиснув держак мітли до грудей, сподіваючись, що вони йдуть не по його душу. На щастя, старші пройшли повз, від чого парубок з полегшенням видихнув. Однак вони пройшли через дорогу, зайшли до сусідів у двір та почали грюкати у двері, вимагаючи, аби їм відкрили.

«Чого це батько такі злі на родину Гната?» - стривожився Олег, дивлячись за всім цим.

- Відкривай! – люто кричав огрядний чоловік.

- Сусіду! – спантеличено відкрив йому батько того сімейства. – Що сталося?!

- Твій син гнилий…! – пройшов той у середину.

За ним увійшов і Орись. Двері закрилися. Хлопець із мітлою злякано завмер, затамувавши подих. Було чути нерозбірливі крики чоловіків, як от парубок вихопив болісний зойк.

- ГНАТЕ! – перелякано впустив він мітлу та побіг до нього.

Спотикаючись на ходу, перестрибуючи замерзлі калюжі та багнюку, він увірвався до білої хати та побачив власного батька, що люто бив палицею того Гната, що скорчившись лежав на підлозі, намагаючись захиститися руками.

- БАТЬКУ! – нажахано підбіг молодший до нього. – БАТЬКУ! – вхопився за його руку, намагаючись зупинити.

- СИЛОЮ МОГО СИНА ВЗЯТИ ХОТІВ! – все лютував голова сім’ї, караючи сусідську дитину.

- А ти чого під руку лізеш?! – розлючено відірвав Орись свого молодшого брата.

- ТО ВСЕ НЕ ПРАВДА! – виривався Олег. - ГНАТ НІЧОГО НЕ РОБИВ! – вивільнився та вчепився у батьківську руку із палицею, заважаючи їй замахнутися. – НЕ БИЙТЕ ЙОГО! ПРОШУ! – жалібно зіщулився, вже починаючи плакати.

- ЯК ЦЕ «НЕ РОБИВ»?! – люто повернувся чоловік до сина. – А ВЧОРА ЩО ЦЕ БУЛО?! – кивнув у сторону хати, де проводилися вечорниці. – ОЛЕНА НАМ ВСЕ РОЗПОВІЛА!

- ВОНА НЕПРАВАААА! – у істериці кричав Олег. – НЕ БИЙТЕ ЙОГО! ПРОШУ! ВІН НІЧОГО НЕ ЗРОБИИИИВ!

- ТО СПОЧАТКУ МОЮ ДИТИНУ Б’ЄШ, - розлютився батько Гната, - А ПОТІМ У СВОГО СИНА ДІЗНАЄШСЯ, ЯК ВОНО УСЕ БУЛО?! – змахнув рукою.

- ГНАТ НЕ ВИНУВАТИИИИЙ! – ревів хлопець на руці у чоловіка. – НЕ БИЙТЕ ЙОГОООО! ПРООООШУ ВААААААС!

Олегів батько роздратовано глянув на парубка, що побитий лежав перед ним у сльозах, на свого власного сина та струснув рукою, бажаючи вивільнити її з ціпкої хватки дитини.

- АНУ ЙДИ ЗВІДСИ! – почав проганяти їх господар будинку. – ПРИЙШЛИ! ЗВИНУВАТИЛИ МОГО СИНА У СТРАШНИХ ГРІХАХ! ПОБИЛИ! А ТЕПЕР ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ЩО ГРІХІВ ТИХ НЕ БУЛО?! – схопив перше, що попалося під руку та почав бити цих сусідів, проганяючи з хати.

Сімейство було змушене присоромлено вийти. Однак повернувшись до власного дому, скандал розгорівся із новою силою. Була побита Олена за те, що обмовила сусіда, був побитий Олег, за те, що сам одразу все не сказав і поставив свого батька у незручне становище. На горіхи дісталося навіть Орисеві – за що саме, той не дуже зрозумів, але отримав.

Наступного дня, Олег знову прибирав доріжку до дому та виглядав свого сусіда, почавши ще більше хвилюватися за його стан. Мало того, що глузували тоді на вечорницях, так ще і побили палицею, рознесли ці чутки на все село так, що тепер будь-який юнак чи хлопець, проходячи повз його хату мав глузливо крикнути «що телиця, що бичок». Від усього цього, серце Олега стискалося ще дужче, чим довше він не помічав Гната у його власному дворі. Весь день він визирав друга, однак той так і не з’явився.

Та сама ситуація повторилася і на наступний день, і через день, і через два… Гнат просто не виходив з хати, а якщо і виходив, то Олег цього не бачив.

Знову було холодно та бридко щось робити на дворі, однак тепер не через погоду, а через те, що хлопець просто не бачив свого приятеля вже котрий день.

Минув тиждень, перш ніж парубок нарешті побачив у вікно образ свого друга, що кульгаючи вийшов зі свого двору та попрямував кудись. Олег зірвався з місця, немов його бджола вжалила, вибіг на вулицю у чому був та помчав до сусіда:

- Гнате! – крикнув він йому, вже пробігаючи паркан.

Той зажурено обернувся. Вони зустрілися очами.

- Гнате, - стурбовано зупинився юнак в двох метрах від нього.

- Батько заборонили спілкуватися із тобою, - відвів він погляд у сторону.

- Гнате… - винувато почав він м’яти руки. – Вибач мене за все це… Я не думав, що все станеться саме так… Я просто… - опустив очі на землю. – Просто хотів на вечорницях…

- Ти не винуватий у всьому цьому… Адже не ти сказав своїм батьку, що я силою взяти тебе хотів…

- Ні! – шоковано глянув той на нього. - Що ти?!

- Та і не ти перший до мене поліз… Я отримав по заслузі… За всі свої думки і бажання… - опустив голову нижче.

- Гнате! – занепокоєно підскочив Олег до нього та заглянув в обличчя.

- Не дивися на мене так, - відвернув той погляд.

- Чому?

- Я накликав на себе біду…

- Яку?

- Твої батько побили мене…

- У той день вони побили і мене… - спувчутливо зазначив молодший.

- А тебе за що? – покосився Гнат на сусіда.

- За те, що одразу не розповів, як усе було… Я не знав, що Олена почне патякати такі дурниці. Чесно. Я клянуся тобі, - заглядав він йому в очі. – І сам я розповідати про все це не збирався…

- Мої батько проти, аби я продовжував спілкуватися із тобою… - опустив він погляд до рожевих вуст. – Вони вважають вашу сім’ю скаженою…

- А якщо я вибачусь перед твоїми батьком за своїх?

- Не знаю… - відвів він зажурений погляд у сторону.

- Ми зможемо продовжити нашу дружбу?

- Не знаю…

- Гнате, я хочу продовжити товаришувати із тобою, - відсторонився Олег та поліз до себе у кишеню. – Я навіть браслет тобі сплів, - дістав сплетену з мотузки прикрасу із червоною намистиною у центрі і показав йому. – На знак нашої дружби. У мене теж такий є, - відтягнув лівий манжет сорочки, показуючи таке саме творіння.

- Хм, - легко відгукнувся старший, дивлячись на все це. – А кому ще ти таке плів?

- Нікому. Тільки тобі. Адже ми друзі, - взяв його руку та почав надягати на неї цю прикрасу. – І я хочу продовжити із тобою дружити, - зав’язав браслет на зап’ясті.

- Тільки дружити?

- Я би і одружитися був не проти, - підняв Олег погляд до його обличчя. – Ти гарний хлопець. Справжня зіронька. Тільки зажурений зовсім… Не зважай на дурнів, - обійняв він Гната, намагаючись втішити. – Усі ці молодики то просто дурні. А ти – хороший. І все тут.

- Гарний ти хлопець, Олеже… - зітхнув той, поклавши руки на його спину.

- Не журися ти, через бевзів. Усі вони того не варті, - підняв голову та зустрівся із знайомими очами. – Зіронька не має сумувати, через якихось мурах. Адже ти зіронька?

- Тільки ти мене так називаєш…

- То невже мій сусід не зіронька?

- Зіронька… - втомлено погодився Гнат.

- Зіронька… - притиснувся юнак до нього та закрив очі.

Пройшло близько тижня, за який Олег все ж зміг вимолити у батька Гната дозволу знову спілкуватися з ним. Ще пару днів зайняли звичайні буденні справи, за якими непомітно минув час.

- Гей! Гнате! – весело помахав йому молодший сусід, перериваючи таке звичайне підмітання двору.

- Привіт, - ласкаво відповів тому Гнат та із ледь помітним кульганням пройшов до знайомого паркану.

- Олена сказала, що післязавтра збирають нові вечорниці, - казав Олег, тримаючи держак мітли обома руками. – Підеш?

- Не думав. А що?

- А якщо я тебе попрошу…? – хитро посміхнувся молодший.

- Хах, - потішно усміхнувся сусід. – І хто з нас тепер хитрунець?

Олег задоволено вишкірився.

- Однак чи хороша це ідея? – засумнівався старший. – Ти пам’ятаєш, що сталося у минулий раз?

Той підкликав до себе рукою. Гнат підійшов, нахилився через огорожу, дочекався, коли приятель наблизиться до вуха та вислухав його пропозицію.

- Не знаю… - нерішуче вирівнявся старший. – Ніби звучить і гарно, а ніби і не дуже…

- Зробимо вигляд, що поснули, - пошепки додав хлопець із мітлою.

- А чи спрацює це…?

- Не дізнаємося, поки не перевіримо.

Все ж таки вирішили йти на вечорниці. Усі начепурилися, Олена набрала їжі, Олег взяв ковдру, Гнат прихопив скрипку, та всі разом пішли. Дівчина цій сусідській компанії відверто рада не була, все ще добре пам’ятаючи ту сцену на минулих вечорницях та стусани, які вона отримала від батька.

- Не наближайся до мого брата, - відштовхувала вона парубка, займаючи місце між юнаками.

Хай Олег вже і був майже дорослим, вже досяг певного віку і був зростом зі свою сестру, для неї він все одно залишався тією малою занозою у дупі, яку не мав ображати ніхто, окрім неї.

Прийшовши до тієї самої баби Панаски, яка косилася на Гната, ніби у нього роги на чолі виросли, гості зняли верхній одяг та пройшли до столу. Хтось одразу собі налив і випив. Олег сів в стороні, поклавши під себе ковдру, а Олена пішла вітатися із подружками.

Глузування одноліток «що телиця, що бичок» продовжилися і тут, але Гнат доволі швидко пояснив присутнім, що якщо вони продовжать – він піде і залишаться вони без музики. Два скрипаля на все село і тільки один з них тут – все ж таки цінна людина, аби так просто її втрачати.

Почалася гульба і танці. Пару годин усі гасали, перш ніж баба все ж загасила свічки. Олена знову нагадала Гнату не наближатися до її брата та чкурнула до свого хлопця. Поступово, уся кімната заполонилася звуками поцілунків, кокетливих смішків, шурхотом одягу та іншим. Олег сидів собі на стільці, спостерігаючи за всім цим збоку, як відчув біля себе чиюсь присутність. Цей хтось приволік із собою оберемок сіна, який кинув поряд, та сів на підлогу, повернувши голову до юнака.

- Ах! – тихо здригнувся Олег, відчувши на своїй руці чиїсь пальці.

Вони повільно пройшлися ліктем, залізли на передпліччя та намацали під сорочкою браслет на кисті. Хлопець протягнув свою руку назустріч цьому «знайомству». Пощупав пальці у мозолях, відчув зап’ястя та манжет, прослизнув ледь вище та намацав лікоть.

- Ідеш до мене? – ледь чутно прошепотів сусід.

Олег сам собі кивнув та плавно сповз із меблів. Міцні руки взяли його стегна і посадили на свої. Молодший стягнув зі стільця ковдру. Старший її розправив та накрив їх з головою.

Пестили вони один одного, не забуваючи про поцілунки. Гладили, мацали, стискати, майже не породжуючи звуків. Лиш іноді можна було почути тихе та розпечене дихання Олега, що з кожним новим поцілунком ставало ще палкіше. Усе його єство знову хотіло залишитися у моменті з одним лиш Гнатом.

«Гнате… - жадано обіймав він парубка, насолоджуючись всім, що той робив. – Зіронька моя ласкава…»

А той нічим не відповідав, продовжуючи його стискати, пестити та гладити, не відпускаючи з обіймів.

- Мх, - тихенько подав свій голос молодший, коли доторкнулися до чутливого «стручка».

- Я хочу цього… - пристрасно прошепотів йому друг на вухо.

Олег схвильовано кивнув, ніби відповідаючи, що він теж того бажає. Відчув, як його оголили у тому місці, віддавши на поталу прохолоді навколо. Зрозумів, що Гнат зробив те саме і з собою.

- Ах! – чуйно вкусив він себе за руку, не бажаючи викрити їх пестощів, перед іншими.

Дещо тепле торкнулося його органу, що вже стояв. Старший обхопив долонею обох та почав гладити, роблячи приємне.

«Ах, зіронька моя, - зніяковіло стиснувся Олег, насилу стримуючи в собі ніжні стогони та слова на адресу Гната. – Моя зіронька,» - міцно притягнув його до себе.

На цей раз, вони завершили як то належить.

- У сіно, - тихо скерував старший, відкриваючи у стороні ковдру, аби не заплямити свій одяг.

- Мх, мх, мх… - схвильованим диханням реагував сусід на ці погладжування, які досі не припинялися. – Ах! – чуттєво здригнувся, коли почало викидатися сім’я.

Гнат завершив за ним.

«Такий файний… - із задишкою поцілував Олег сусіда, віддаючи йому усю свою любов. – Не друг, а справжнє щастя…» - міцно його обійняв.

Коли обидва трохи прийшли до тями, заспокоївши свої швидкі серця та дихання, парубки тихо піднялися, зібрали свої речі, одяг з вішака та вийшли, не бажаючи комусь заважати далі.

Вулиці осявав Місяць, на землю падав лапатий сніг, а Олег просто усміхався, не в силах відвести погляду від Гната.

- Чого усміхаєшся? – ласкаво глянув на нього старший, надягаючи байбарак.

- Не знаю… - зачаровано підняв він плечі. – Милуюсь я тобою…

- Милуйся у жупані, - забрав той з рук теплий одяг та допоміг його надягти. – Олеже, - ласкаво потріпав його за носа.

- Гнате, - врізався сусід обличчям йому в груди та обхватив руками стан. – Не відпущу я тебе нікуди…

- А я і не втечу… - усміхнувся друг, обійнявши того.

-----

Тг канал авторки (де є свіжі новини про написання творів):

Немченко_письменниця - https://t.me/nemchenko_writter