Пролог

Доки не прийде мовчання, ти будеш чути.

Доки не прийде темрява – ти будеш бачити.

Доки не прийду я – ти будеш в самотності.

Коли ж я з’явлюся – все стане іншим…

Йому снилась сестра. Вона нарядилась у довге лляне плаття, яке було зіткане мабуть із самого сонця – таким сліпучим і осяйним здавалось, що неможливо дивитись без сліз. Коси м’якими хвилями вились по білій, майже прозорій шкірі. Це і видавало, що та не належала до цього світу.

- Скільки ще ти будеш блукати чужинцем? Чи у тебе немає дому? – питала вона. Її голос був незвично високим і теж видавався неземним.

У сні він був малою дитиною, все підходив ближче, бажаючи обійняти сестру, пригорнутись до неї, щоб білі руки знову жартівливо скуйовдили пшеничне волосся, але та відходила від нього все далі і далі, сумно усміхаючись.

– Не гоже живим торкатись мертвих.

Він знав цю оповідку. У його селі постійно так казали.

- Вертайся! Вертайся додому! – благала дівчина і тягнула до нього свої прозорі руки. Щойно ті, майже торкнули його обличчя, він прокинувся.

Був увесь спітнілий і важко дихав.

Сон не виходив у нього з голови майже тиждень. Врешті, коли сестра знову прийшла до нього уві сні і вже плачучи просила повернутись, той не витримав. Він зібрав свої речі, попрощався з господарями і вирушив у дорогу.

Він повертався додому.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.