В'янення: В пошуках сірого чоловіка

Філс де Віе просувався закинутими катакомбами, тут не було жодного фотона лише абсолютна темрява. Його модифіковані очі, що бачили спектр світла від інфрачервоного до ультрафіолетового, зараз не бачили нічого. До його вух доносилося крапання води та скреготіння дрібних комах чи тваринок, котрі лазили, кусали один одного на стінках вологих тунелів. Чув чвакання своїх же кроків, що відлунням блукали коридорами. Його шкіра відчувала вологість, що буквально стікала його тілом та холод, що віяв з деяких тунелей. Порухом волі, він розбудив істоту, і та ліниво розгорталася з його глибин.

Високі стіни, покриті плавними мов лоза, візерунками, які формували сюжети з життя святих та героїв свеволютів, ховалися в високій туманній стелі. Довгі деревяні лави на яких сиділи адепти тягнулися з обох боків від центрального проходу, який закінчувався престолом. Між лав простягався червоний коврик, ідеально чистий і рівний, його ворсинки наче тягнулися до кожного прихожанина що хотів на нього ступити.

— … і хай холодний дотик штучності не торкається вашої плоті… — на престолі, за кафедрою стояв священник, що якраз закінчував свою проповідь, в нього були чорні очі великий ніс. зовнішньо важко була сказати про наявність біологічних імплантів та здатність бачити поляризоване світло давала більше можливостей. Рука ніс і навіть вуха. Поляризоване світло виривалося із рота наповнюючи повітря солодким ледь вловимим ароматом, проте мозок Віе швидко впізнав цей дурман — …а зараз віднесімо свої молитви до Етінселле, щоб він передав ваші прохання Сінгул’Еспіріту. Громада підняла руки до туману в загальній молитві, якраз в той момент коли з нього полився червоний дощ. Воно і не дивно храм, що знаходився на гільдійському кораблі був живим і вирощеним саме тут для вірян і перевезення місіонерів. Це була частина ядра і мислила вона як ядро, раз в кілька циклів воно зливалося з ним покращуючи його і розвиваючи. Філс торкнувся деревяної лави, він відчував тепло яке пульсувало всередині, в ньому зародилося сильне бажання злитися з ним, та ще було рано, він був не вартий.

На червоному дощі, що робив усіх до кого торкався щасливішим і навіть здоровішим дорожня служба завершилася, люди покидали храм двері якого закриються на кілька днів.

— Ах Філсе — до нього, в тінь від колон, підходив священник з розкритими обіймами, сам храм розказав йому про нього.

— Екліс Свеволют отче — привітався Філс, спостерігаючи як босих ніг священника торкаються аксони храму

— Люмі Свеволют — відповів отець і обійняв його. Не зважаючи на свою огрядність, храм захищав своїх, він був сильним і дуже жвавим. Його голос розпочав весело — як ти мій любий учню, чув ти далеко зайшов на цьому шляху! — та раптом він спохмурнів наче не здатний більше приховувати — Тобі довірили “його” — останнє слово отець вимовив шепотом, і зі скляним поглядом.

— його? — це було риторичне питання, в грудях Філса похололо. Він знав — мова йде про сірого чоловіка.

— так саме його — очах старого наставника запалав біль — надто багато не повернулися такими як були. Ні великі загони, ні окремі солдати, та ти не будеш один — з під ряси священник дістав колбу з якоюсь чорною речовиною, що наче самовільно рухалася в ній

— це — спитав Філс впізнавши звіра — мій компаньйон?

На що священник лише кивнув.

Відчуття важкості наростало в середині його м’язів, яку змінювала легкість рухів. Шкіра робилася чутливішою. Відчуваючи найдрібніші зміни. На краю його свідомості зявилася чорна сутність, муркаючи вона передавала потоки нової інформації.

— привіт Феліксе, виспався? — легка приємна пульсація пролетіла симбіонтом, це була відповідь на його запитання.

Радіохвилі, гамма-випромінювання тощо, його спектр розширився в рази завдяки Феліксу, та він все ще не бачив нічого. Симбіонт занервував, що відбивалося шипінням на краю свідомості Філса, він випустив вібриси сформувавши їх майже миттєво завдяки свої молекулярній структурі. Вони зразу дотягнулися до найближчих кутів, це його заспокоїло

Кожного разу коли симбіонт торкався вібрисом до стіни чи підлоги у свідомості Філса формувалася картина навколишніх тунелей. Він буквально бачив неглибокі сліди на землі, залишені сірим чоловіком. Майже 1/7 циклу він ганявся за тим чоловіком, що разу наближаючись до нього він вислизав як пісок крізь пальці. Його було неможливо спіймати, на нього не було інформації, але він був потрібен.

Симбіонт Фелікс замуркотів, перед свідомістю Філса зявилося роздоріжжя і сліди йшли в обох напрямках. Спершу він подумав, що він тут був давно, але потім прийшло розуміння одні з них не такі глибокі, але свіжі, а отже це обманка, “він знає, що я йду за ним”. В голові зявилася картина пастки. Та вибору в нього не було тому він рушив.

Щось промайнуло біля його правого вуха. Симбіонт насторожився та перелякався що здивувало Філса. Загалом свідомість симбіонта проста та рудиментарна, його розум брався з мозку носія, а знання генетичних банків памяті в клітинах були лише знаннями. Він не міг відчувати страх, але зараз Філс відчував як Фелікса переповнює страх, його страх.

Знову тінь майнула на крайню його сприйняття, Фелікс знову занервував і засіпався. Керувати симбіонтом важко, навчання займало довгі цикли практики та теорії. Ці істоти мали свою волю коли торкалися носія сильний носій підкорював їх нагальним бажанням, але могли й взяти гору підсвідомі. Це завжди виливалося в спроби захопити носія, проте Філс не одноразово використовував вирощених для місії симбіонтів, і знав, що робити. Зрозуміти причину і позбавитися її, та цього разу він не міг сфокусуватися на цій тіні, що постійно уникала його погляду чи звуку. Лише за довгу мить до його свідомості дійшло розуміння тиші. Ні звуку, ні запаху не залишилося, навіть волога пропала з навколишнього повітря

— все добре Феліксе — тихо промовив Філс не чуючи власного голосу — все добре це просто тиша. Симбіонт розслабився, та докинув ще кілька вібрисів й знову приємно муркотівши й Філс продовжив шлях лабіринтом підземних тунелів.

Раптом коридори посвітліли без видимого джерела світла, наче саме вологе повітря тунелей засяяло. Філс зупинився та розглянувся, джерела не було як і його тіней. Не було і тепла що виходило з джерел світла чи радіо хвиль, лише видимий спектр. Перед ним стояв тупик та сірий чоловік.

Саме такий як в легендах, бо жоден агент не зумів витягти якоїсь інформації, вони або зникали або просто нічого не пам’ятали, перед ним стояв одягнений в сірий нічим не примітний одяг чоловік його органи чуття крім вузенького спектра в його очах наче і не бачили. Раптом рука чоловіка потягнулася до широкого капелюха який він зняв і вклонився. Від чого по тілу Фелікса пробігло тремтіння, вібриси втягнулися, він насторожився та потовщував шкіру.

— чи можу я поцікавитися, навіщо ви за мною йдете? — голос чоловіка долинав наче з усюди й нізвідки, як це химерне світло, наче говорили катакомби.

— я Філс де Віе…

— Свеволютист — наче трішки роздратовано закінчив за нього Сірий чоловік не отримавши лаконічної відповіді. — То Сінгул’Еспірт мене все ще шукає, дай йому бог здоровя — він засміявся. Не холодним пронизливим сміхом, чи сміхом сповненим злоби, його сміх був щирим і добрим — це лякало найбільше.

Чоловік в сірому ліниво, проте дуже швидко простягнув руку перед собою наче намагався дотягтися до Філса і Фелікса. Цикли тренувань не були поведені даром, він миттєво відскочив наче збитий новою хвилею страху, та пальці сірого чоловіка зімкнулися на повітрі перед ним

“Він швидкий”, подумав Філс, відчуваючи, як на його тілі зявляються гострі шипи, а руки покриваються хітиновими кігтями. Фелікс висмоктував CO2 з його легень і розкладав на елементи, він готувався до сутички самостійно.

У простягнутих пальцях чоловіка зявилася цигарка, на кінчику якої наче завжди тліла жаринка. Чоловік в сіром підніс цигарку до рота і зробив глибоку затяжку. Його обличчя виражало насолоду та розслабленість. По тілу Філса пробігалася тінь страху. Фелікс підпалив кігті.

— Дякую я вже прикурив. Доронійський тютюн найкращий і байдуже що це шкідливо — Він ще раз безтурботно затягнувся насолоджуючись процесом. Та побачивши напружене лице свого співрозмовника розсміявся. Від чого з його рота вирвалися кільця диму що швидко розчинилися в повітрі не лишивши ні тепла, ні запаху.

— це каже людина, що прожила вже не одну тисячу років? — Філс взяв себе в руки глибоко дихаючи та переборюючи аномальний страх він добавив — це дивно для безсмертної істоти перейматися за таку дрібну шкоду.

— не буває дрібної шкоди любий Філсе — він говорив м’яко і повільно.

Жодному розумному створінню не судилося прожити понад 500 циклів з навіть з найкращими в галактиці ліками та ліхтарями. і що ближче приходив цей час то наставало воно, загнивання і розсипання, вічний сон, кара богів. Ніякого вірусу чи бактерії ні разу не було виявлено, гуманоїди просто помирали й все. Це називали в’янення, найгірше було те, що воно передавалося і на молодших, коли ті контактували з хворими, породжуючи цілі мертві планети менше ніж за половину циклу.

Та чоловік в сірому прожив вже понад 2 тисячі років якщо вірити різним свідченням та записам. Він був ключем до лікування в’янення. Ключем, щоб врятувати Сінгул’Еспірт. Тому Філс відчував усім своїм тілом що має за будь-яку ціну його зловити!

— як я сказав вже тоді так кажу зараз — Сірий чоловік промовив спокійно та тихо — мене не цікавлять ваші брошурки й в ваш храм я не піду — сказано це було в перерві затяжок, недбало та ліниво, проте Філс почув нотки знервованості в голосі від чого Фелікс напружився.

— боюся, що це ультиматум — Філс старався триматися гордо та щось його непокоїлося.Попри те що він був в сотню раз сильнішим за звичайного смертного, а з симбіонтом міг рвати сталь мов папір, усі його інстинкти та інстинкти симбіонта напружилися до максимуму. Цей чоловік наводив на нього непідробний жах.

— він послав за мною дитину… — болісна посмішка виникла на його обличчі, посмішка що зразу забулася.

"Дитину? Та як ти посмів", промайнуло в голові Філса разом з незрозумілим гнівом. Та сірий погляд його очей нагадав йому батьків і гнів залишився не зрозумілим.

— 243 річну дитину — завершив свою думку чоловік в сірому, посміхнувся наче знущався з нього.

Він намагався запам'ятати його обличчя, як це робить завжди. По ньому можна визначити активні гени, та переводячи погляд на іншу деталь його обличчя попередня знову і знову забувалася, а про розуміння цілого обличчя не було й мови. На якусь мить він подумав якщо світло зникне він забуде про існування цього чоловіка! Це жахало!

— хто ти! — симбіонт коригував виділення гормонів продавлюючи страх що все наростав, але це не допомагало симбіонт боявся сам.

— я — він витримав паузу, та продовжив так само безбарвно — читач.

Філс відчув ще одну хвилю непідробного жаху, що прокотилася тілом симбіонта. Відчув, як він розігріває шкіру і починає окислювати збережений раніше карбон розпалюючи полумя сильніше. Тіло Філса охопило легке червоне полум'я, а м’язи приготувалися до ривка. “Стрибок і вирвати йому хребет!”, “навіть капля крові буде перемогою з таким то чудовиськом”, кричало його нутро.

— здається я не подобаюся твоєму другові — читач знову затягнувся безбарвний дим так само швидко зникав в повітрі не залишаючи слідів.

— Хто.... — та він спинився. Чоловік був читачем, щоб це не означало — ти підеш зі мною інакше мій друг тебе спалить! — в нутрі Філса розгорілося бажання палити.

— не думаю, що твому богу сподобається моє обвуглене тіло, як і тобі друже — тихо з легкою насмішкою промовив читач.

Розуміння, що винирнуло в його свідомості, як зворотна напруга в тих пристроях які, вони так ненавиділи, не спромоглося зупини симбіонта Фелікса від його швидкого руху. Майже миттєво його м’язи пішли до переду викидаючи перед собою руки з гострими пазурями обняті червоним полум’ям, яке наче змія вирвалися з долонь і полинули до чоловіка в сірому.

— ні!!!! — викрикнув Філс і відлуння наповнило коридори як і звуки горіння — він потрібен живим Сінгул’Еспірту!! Ні!. Ти ж знаєш в’янення добралося і до нього!!! — Філс звернувся до симбіонта, його голос луною відбивався від стін катакомб, а перед очима зявлялися його страхи: тіло, що розкладається без всякої видимої причини, свідомість що наче прагне смерті, туманиться і ти розсипаєшся. Його згасання було теж не за горами. Він прагнув безсмертя об'єднатися з Сінгул’Еспірт у вічному екстазі. Передати накопичені генетичні знання сірого чоловіка було лише квитком, порятунком. А зараз все втрачено, через не контрольованого симбіонта, він захотів зірвати його з себе відшматувати, та розуміння що винен він, не дало йому цього зробити, не дало і ще щось.

Дим від вирваного полумя почав розвіюватися так само як дим цигарки сірого чоловіка. “Можливо там щось є щось живе”, “живий зразок”, “звісно не цілий чоловік, але навіть крапля його крові вже відкриття!”. в його серці загорілася надія що застигла зі звуком довгої затяжки та тління тютюну якого раніше він не чув. перед ним все ще стояв чоловік в сірому, такий же чистий на обвугленій землі.

— це голограма його тут немає. Точно і світло тому доказ! — раптово промайнула думка в його голові, він вчепився в цю думку що залишитися на стороні спокою

Зробивши кілька років Філс простягнув руку до читача, щоб підтвердити свою думку, але читач зробив свій хід. Сигарета яку він курив розчинилася в повітрі так само як і до цього дим. його рука рухалася плавно і швидко як блискавка по грозовому небу, лице Філса осяяв спалах розуміння. Читач міцно схопив Філса за руку притискаючи симбіонта. Холод пронісся до самих його костей Філса, наповнення і сила м’язів яку дарував симбіонт, почала розсипатися з його чорними шматочками котрі летіли на землю наче попіл. Світ, що оточував Філса похитнувся провалюючись в пустоту у свідомості залишену Феліксом.

— не шукай — наказав читач йому на вухо і просто пішов крізь стіну.

Філс просто стояв на колінах не розуміючи, що він тут робить. Єдине що в нього було слова: "не шукай сірого чоловіка" та сльози що текли по щоках.