Казки та історії

Входить до електронного збірника "Іграшкова скриня"

Нічна захисниця

Яринка дуже погано спала, часто прокидалася в сльозах. Вона боялась спати в темряві. Завжди просила увімкнути нічник. Коли мама намагалася поговорити з донькою, вона розповідала про страховись, які приходили до щоночі.

— Яринко, — одного разу мама принесла пакунок і покликала доню. Під барвистою обгорткою дівчинка побачила дивну іграшку: наполовину киця, наполивину рибка. — Це Перлинка, вона захищатиме твій сон від монстрів, — пообіцяла мама. — А ще, — мама простягла нічник у формі зеленого жабеняти із квіткою на голові. — Продавець запевняв, що він працюватиме дуже довго й не згасне, як усі попередні.

Увечері, коли Яринка готувалася до сну, вона вигадувала тисячу причин, щоби затримати маму в кімнаті.

— А прочитай мені ще одну казку, — просила дівчинка, щоб відтягнути час, коли залишиться на самоті.

— Яринко, уже пізно, тобі давно пора спати, — заперечила мама, поцілувавши доньку, лагідно додала: — не варто боятись, Перлинка захистить твій сон, а новий нічник сяятиме цілу ніч.

Мама посиділа біля доньки, поки маленька заснула. Щойно зачинилися двері, нічник, що до цього яскраво світив, почав мерехтіти. Тіні у кутках згустилися. Почувся скрегіт, неначе хтось дряпав кігтями підлогу. Із темряви, що наступала, пролунало гарчання й моторошний сміх.

Яринка, неначе відчуваючи небезпеку, неспокійно закрутилася на ліжку.

— На-реш-ті-і-і-і, — протягнув голос із темряви, і посеред мороку загорілися червоні вогники очей Нічного Кошмару. — Як довго я чекав, щоби поживитись її страхом.

— Згинь, не підходь до неї, — пролунав ледь чутний голосок жабеняти-нічника, світло якого майже згасло.

— А хто мене зупинить, ти? — глузливо запитав Нічний Кошмар.

— Ні, це зроблю я! — впевнено пролунало з-під ковдри, а за мить над ліжком повисла Перлинка — плюшева которибка, яку до цього міцно обіймала Яринка.

Від Перлинки відходили хвилі світла. Вона, неначе плавала в повітрі навіть, жабеня-нічник спалахнуло яскравіше. Темрява розступилася й тіні відступили та не здалися.

— Ти лише іграшка, а я — Нічний Кошмар. Не тобі зі мною тягатись, — проричав монстр, і темрява знову накинулася на ліжко — єдиний острівець світла в кімнаті.

Яринка прокинулася від шуму, і зойкнула від страху, її нічне страхіття знову повторилось.

— Не бійся, — промовила лагідно Перлинка, обійнявши господиню. — Нічні монстри годуються страхом. Від нього вони стають сильнішими та, насправді, здатні лише лякати.

Перлинка змахнула лапкою, й довкола них утворилося зіткане зі світла захисне поле. Жабеня-нічник із полегшенням видихнуло і спалахнуло ще яскравіше, відганяючи тіні в нічну темряву.

— Я захищатиму твій спокійний сон, тож більше нічого не бійся, — вкрила Яринку ковдрою її плюшева захисниця. Розвернувшись до нічного Кошмару суворо промовила: — а тобі тут більше нема чого робити, повертайся до мороку, з якого виліз.

— Це ще не кінець, — пригрозив Нічний Кошмар, відступаючи в тінь, — я ще повернуся.

— І знову підеш, поки я на сторожі, — відказала Перлинка. Вона лягла біля хазяйки й подарувала їй спокійний міцний сон, без тривог і переживань. Дівчинка солодко позіхнула і вмить заснула, всміхаючись уві сні.

Страхіття до Яринки більше ніколи не приходили. Її нічна захисниця сумлінно оберігала спокійний сон.