Смерть

Коли вона не проходить поруч, не торкається тебе, ти її не бачиш. Смерть. Раніше я бачила в ній полегшення. Зараз бачу сум, нездійсненні справи та плани. Коли вона проходить поруч, то починаєш задумуватися, коли вона прийде до тебе. І чи зробиш ти всі справи до того моменту. Чи зможеш подумати, що прожив хороше життя і зі спокійною душею піти у небуття. У ніщо як і до того моменту, коли ти народився.

Десь я почула вислів, похорони потрібні живим. І зараз це здається правдою. Тому що це церемонія прощання з людиною. Іноді мені сняться ті, хто помер. Я думаю, чи достатньо я зробила для них. Але для деяких людей мене завжди буде недостатньо, як і те, що я роблю. Тому я просто продовжую жити далі. Час від часу згадуючи людей, яких немає. Всі їхні спогади, які були розказані, життя, свідком якого була – в моїй пам'яті. Без пам'яті не було людини. Її пам'ять помирає разом з її мозком. А я мушу нести цю пам'ять в собі, передаючи іншим, щоб людина продовжувала жити з нашими розповідями.

Я думаю, чи буде хтось берегти пам'ять про мене. Чи прийде хтось до мене, щоб попрощатися. Або що мені зараз сказати, щоб це було доречно. Але іноді нікого немає поряд, та і я звикла слухати. Тому чи мої ідеї мають існувати, якщо вже все було сказано. Якщо я не видатна особа і проживу просте людське життя нічим не відрізнившись від інших. Чи мають право на життя такі прості історії, які ми пам'ятаємо про простих людей. З недоліками, проблемами, але й простим життям, де були радість і спокій. Немає суддів, які б вирішили це. Тому кожен обирає свій шлях. Кожен бачить смерть по своєму. Для когось це рай. Для когось це пекло. Для когось це кінець. Для когось початок життя людини в іншому місці.

Не знаю, як вірно. Головне, щоб це допомагало пережити втрату, прояснити для себе стан речей, як працює цей світ. І жити далі. Просто продовжувати йти, поки смерть не підійде занадто близько.

– 01.10.2024