Втеча Віті. Розділ 1

2014 рік, Дніпропетровськ

За вікном сонце повільно підіймалося за розташовану навпроти десятиповерхівку та своїми ранковими променями все більше освітлювало кімнату звичайного держслужбовця, який ще спочивав та, мабуть, бачив і такий же звичайний сон.

Ось вже яскравий блиск сонця добрався до сплячого чоловіка та почав нещадно світити йому в очі, цим самим відганяючи останні секунди солодкого сну.

Вітя, він же Віктор Іванович, як називали його колеги по роботі, не в змозі стерпіти безжальне яскраве сонячне світло, яке не так часто й буває в лютому місяці, повернувся на протилежний бік від вікна та спробував поспати ще декілька хвилин.

Однак, ще недавній міцний сон остаточно завершив гімн радянського союзу, який був встановлений на його мобільному телефоні як мелодія для будильника.

Хоча Віктор Іванович і був палким прихильником совка, проте на даний момент йому вкрай не хотілося чути саме «союз нерушимый республик свободных...», що нагадувало йому про початок нового дня, та ще й робочого.

Вилаявшись про себе, «наш прихильник» радянського союзу остаточно відігнав сон та почав повільно вставати з ліжка.

Вітя сонно почиргикав на кухню та ввімкнув електрочайник. Після цього він насипав у чашку добру ложку розчинної кави. Ну а поки кипіла вода він вирішив прочитати зміст етикетки на банці кави, причому не задля власної цікавості, а через те, що йому просто лінь було читати щось інше.

На етикетці виробник кави запевняв, що насичений смак його продукту неодмінно викличе натхнення та гарний настрій, і Віктор Іванович вирішив твердо цьому повірити.

Сповнений уже в деякій мірі добрим настроєм, Вітя увімкнув на кухні телевізор з наміром отримати дозу ранкової інформації, щоб, як він неодноразово наголошував - «владеть ситуацией».

На превеликий жаль, увімкнений телевізор та ранкові новини у Віктора Івановича спричинили протилежні рекомендованим кавовим виробником емоції і змусили його присісти на табуретку.

У приголомшливому стані Вітя присів мимо стільця і гримнув на підлогу разом з чашкою ароматної бразильської кави, яка мала покращити його настрій.

Що ж могло викликати таке розчарування у Віті? А все дуже просто. Втеча іншого Віті. Януковича Віктора Федоровича.

У ранкових новинах повідомлялося, що ввечері 21 лютого, вже колишній президент України Віктор Янукович, злякавшись погроз активістів Майдану, а також розуміючи, що розплата за його ганебні вчинки неминуча, втік зі своєї резиденції в Межигір’ї у невідомому напрямку.

«Как же так?.. Как такое могло случиться?.. Неужели Виктор Фёдорович мог так поступить и оставить верных и преданных ему граждан на расправу бандеровцам с Майдана?.. - думав деморалізований Віктор Іванович, сидячи на підлозі у калюжі з кавою.

«Это все! Конец! Америкосы победили... их Майдан победил, достиг своей цели... бедный русскоязычный народ... бедные славяне... все пропало...» - не міг заспокоїтись Віктор Іванович.

Вітя із тремтінням повільно піднявся з підлоги та почав прибирати «наслідки невдалих новин» у вигляді розлитої кави.

«Это конец. Неужели так могло произойти? Но ничего, братья-славяне нас в беде не оставят!» - думав він. «Все, вот и получил заряд новостей, теперь и на работу хоть не иди... Хотя... нужно... нужно идти...»

Вітя розумів, що окрім як просиджувати робочий час у себе на роботі, він більше нічого не вмів. І хочеться зазначити, що Віктор Іванович був у цьому абсолютно правий. Дійсно, він був непотрібний українському, «постсоветскому» як він вважав, суспільству. Такий держслужбовець як він, Державі не приносив абсолютно ніякої користі. Він був таким собі соціальним паразитом.

«Ничего, он вернётся, он обязательно вернётся!» - переконував себе Вітя, вмиваючись перед зеркалом у ванній кімнаті.

Після вмивання Віктор Іванович одягнув «уніформу держслужбовця» у вигляді класичного костюму та засмучено пішов на роботу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.