Розділ 10: Течія порятунку
Розділ 10: Течія порятунку
Ярема та Мамай продиралися крізь гущавину лісу, тікаючи все далі від небезпеки, що залишилась за їхніми спинами. Вони намагалися знайти затишне місце, де можна було б переночувати, але з кожним кроком сили покидали їх. Вони вже не відчували погоні позаду, та все ж не були впевнені, чи справді охоронці припинили їх пошуки. Вони зупинилися біля поваленої колоди, безсило опустившись на неї...
— Що ж нам тепер робити? — пробурмотів Ярема, дивлячись у непроглядну темряву. — Ми в глушині, без їжі, без води…
Мамай зітхнув, погладивши бандуру, яка вже стала йому рідною.
— Я сам не знаю, — зітхнув він. — Мабуть, ми надовго застрягли тут…
Тиша лісу порушувалась тільки далеким шумом вітру та скрипінням дерев... Щоб хоч якось підняти настрій, Ярема запропонував:
— Може, зіграєш? Це хоч трохи нас підбадьорить…
Мамай мовчки приклав пальці до струн, і тихий звук мелодії розсіяв темряву. Його пісня повністю заполонила душу Яреми, дозволяючи хоч на мить забути про небезпеку, що загрожує їхньому життю... Вони просиділи так, не знаючи, що робити далі, поки Ярема раптом не помітив у далині блиск...
— Дивись, Мамай! Там річка, — він вказав пальцем у напрямку, де за густими деревами ледь виднілася стрічка води, що виблискувала під місячним світлом...
— Це річка Сейм… — прошепотів Мамай, відчувши прилив надії. — Але ми ж не зможемо її перейти, а я ж не хочу мочити свій одяг…
— Гаразд, — зітхнув Ярема. — Давай трохи відпочинемо. Завтра, коли розвидниться, ми щось обов'язково придумаємо...
Щойно вони обмірковували свій план, як раптом почули наближення кроків. Прислухавшись, обидва помітили трьох москальських солдатів, що йшли прямо до них...
— Ну ось ви і попалися, — сказав один із солдатів, злорадно сміючись. — Думали, що обдурите нас?
Солдати відразу ж націлили самопали, погрожуючи, що застрелять їх, якщо ті не зупиняться. Раптом Ярема побачив, як гниле дерево нависло над солдатами, загрозливо скриплячи. Воно похитнулося і почало падати. Солдати були настільки поглинуті своїми погрозами, що навіть і не помітили, як гігантський стовбур раптом гупнув перед ними, змусивши їх відскочити вбік. Ярема з Мамаєм не втрачали часу: вони рвонули вперед, побігши крізь темряву лісу... А дерево мало не зачепило їх, змусивши б впасти їх...
Нарешті, захекані, вони впали на землю, видихаючи з полегшенням. Швидко спорудивши невеликий курінь з листя та палиць, вони залізли всередину, де, нарешті, заснули...
Вранці, прокинувшись, вони відчули себе втомленими, але свіжий ранок додавав їм сил. Вони підійшли до річки. Ярема посміхнувся, надихнувшись новою ідеєю...
— Є у мене такий задум, як перетнути річку, не намочивши ні краплини одягу, — хитро промовив він...
— Який же? — запитав Мамай, з надією поглядаючи на товариша...
— Ми нарвемо гілок і зробимо дарабу... Так ми і перепливемо Сейм, а наш одяг залишиться сухим...
Залишивши курінь позаду, Ярема з Мамаєм почали збирати гілки, зв'язуючи їх міцною лозою. У них вийшов невеличкий, але достатньо міцна дараба. Вони обережно відпливли, дозволяючи течії повільно нести їх на інший берег...
Коли вони нарешті ступили на тверду землю, вони усвідомили, що ця втеча дала їм новий шанс і справжнє відчуття свободи...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!