Осінь..

Дивлячись у вікно, вона завжди згадувала літнє тепло - спогади, які мали зігрівати її серце, коли на дворі вже повільно підібрався холод..

Дівчина міцніше закуталася в теплу ковдру, гріючи руки об гарячу кружку чаю. Вона обожнювала чай, він заспокоював, давав тепло та ніби надихав..

Осінь.. хіба це сумна та похмура пора, чи може бути щось світле у той час, коли природа змінює свій вигляд..

Дерева надихали, потроху змінюючи свій колір на золотий.. Вже золотий..? Дівчина і не встигла помітити, як зелень навколо просто зникла. Так швидко.. Дерева, ніби нагадували про те, як швидко летить час, ніби можливість схопитися і відчути це життя, зупинитися на мить.. Листочки такі жовті, такі золоті, ніби так і світяться, даючи сяйво у цей світ..

Доріжки, ніби всипані золотом, нагадують про плин часу, про тепло, яке ми отримали влітку.. Але.. Хіба можливо тепло отримувати тільки влітку..?

Осінній вітер, немов нагадав про те, що тепло вже повільно покидає цю землю.. Та вітер ніколи не зможе забрати тепло із наших сердець..

Осінь - нова сторінка у житті у кожного із нас.. Вона холодна, але палка, вона втомлює і в той час надає сил, вона надихає і підтримує, вона не дає можливості загубитися в цьому світі, вона просто є — сяє, гріє та заворожує..