Шалена Дрю

— Дрю, ти майбутня леді! Де твої манери? Ти хоч і спадкова відьмочка, та для примх є особливі дні — чудотворення. От тоді ти можеш дати волю своїй невгамовній фантазії.

По величезному коридору школи благородних відьмочок йшла роздратована дівчинка. На голові у різні боки стирчало різноколірне волосся, яке було важко заплести, або хоча б зав'язати у пучок. Поряд летіла магічна істота, яка весь час змінювала свій колір та форму.

Зараз вона тикалася їй в плече та муркотіла щось на вухо

— Дякую Ню'в за підтримку! Добре, що я тебе вигадала, а потім створила. А то ця Гримза мене доконає!

— Дрю, будь чемною, вихованою. Сядь, не крутися, — передражнила вона директорку школи.

— А мені просто сумно! Теж мені — мадам Досконалість! Тьху!

З кінчиків пальців аж іскри сипалися від злості...

До самого вечора вона просиділа у своїй комірці, яку створила у дуплі столітнього дуба. Навіть на обід не пішла, хоч там сьогодні була її улюблена сирна запіканка.

Наступного дня Дрю запізнювалася на уроки. Вчителька з розвитку фантазії захвилювалася, бо кожного разу таке запізнення закінчувалося черговою витівкою цієї невгамовної дитини. Тому вона викликала старшого Відьмака з виховної роботи

— Що цього разу чекати від цієї шаленої відьмочки? Через день у Дрю день народження. Я просто боюся, що вона школу підірве, або каменепад викличе!..

Відьмак викликав реєстратора добрих вчинків, розгорнув теку з прізвищем дівчинки. Його брови поповзли вгору. Жодного. Зате відеотека її шалених, безжальних, інколи підлих вчинків, замиготіла доказами.

— Ого, давно не зустрічав таку неслухняну дитину. Викличте на завтра її батьків. Є одна ідея, як направити цю енергію в правильне річище. Та потрібна їх згода, та підпис.

Саме проходив урок по контрольованому сновидінню. Двері кабінету рвучко відчинилися і на порозі з'явилася Дрю, тримаючи у руках купу повітряних кульок. В них щось підозріло ворушилося.

Неслухняне волосся стирчало у різні боки мов антенки, що здригалися при кожному русі. В очах спалахували хитрі вогники.

— Сюрприз! Репетиція дня народження, Ню'в, можна! — Вона дала команду своєму спільнику.

Магічне створіння випустило гості пазурі та кігтиком проколювала кульки. Звідти посипалися жаби, ящірки, павуки, великі мурахи, гусінь і всякі інші «страшні» істоти, яких так бояться дівчатка. Вони були живі, тому деякі падаючи зазнавали шкоди.

У класній кімнаті стояв вереск, а Дрю ще й хапала своїх полонених і кидала на учениць.

Саме в цей час по коридору проходив старший Відьмак, який повертався від директорки. Побачивши весь цей хаос він з обуренням промовив:

— Ти проявила нечувану жорсткість стосовно слабших, беззахисних тварин. Неповагу до пані Соні та своїх колежанок. Я конфіскую твого магічного друга та помічника неподобств. Подумаю, що з ним робити. Можливо прийдеться стерти пам'ять та знайти нового господаря. Відьмак лиш ворухнув рукою і Ню'в слухняно всілася на його плечі.

— А ти, збери всіх істот та поверни найближче до їх місця проживання. Завтра прибудуть твої батьки, будемо вирішувати, що з тобою робити. Ти порушила всі можливі правила цього закладу.

Схлипуючи дівчинка зібрала та порозносила всіх своїх бранців на ті місця, де їх ловила. Найскладніше було з метеликами у яких були пошкоджені крила. Вони не змогли літати.

Наступного ранку її викликали до директорки. Гримза, тобто Горпина Іванівна повідомила:

— Дрю, ти навіть не уявляєш собі, яких зусиль доклали твої батьки, щоб умовити залишити тебе у нашій школі. Для тебе канікули скасовані, а тобі прийдеться пройти прискорений курс альтруїзму та любові до всіх і всього.

Вона загадково усміхнулася, мабуть, згадала своє.

— І особистий подарунок від Відьмака. Твоє навчання розпочнеться завтра, в день твого народження! Ти відчуватимеш все те, що переживають тваринки, над якими ти так часто знущаєшся. Випробування не з легких, все залежатиме лише від тебе.

Батьки в цей час гортали її «справу».

— Нюрко, ти що, збожеволіла? — Ледве стримувала себе

мама.

«Ого!» — подумала про себе Дрю, — «Справи кепські».

Адже мама так називала її цим ім'ям рідко, коли була дуже сердита.

Тато пригорнув доньку до себе і прошепотів на вухо:

— Тримайся, донечко, я в тебе вірю! В тебе все вийде.

Батьки наділи на пальці каблучки переміщення та успішно телепортувалися на залізничний вокзал. Вони просто з'явилися серед натовпу, а потім сіли у свій потяг.

Дівчата роз'їхалися по домівках — почалися канікули, а Дрю з нетерпінням чекала нових пригод, та...