10

Я продовжувала уривками читати щоденник. Але часто траплялися події, які відволікали мене від цього захоплюючого заняття.

По-перше, я знову побачила Наталку. Це було так. Однієї неділі Марисі заманулося спекти торт, і я взялася допомагати їй у цій нелегкій справі. Тамарі Федорівні ми вирішили зробити сюрприз, тому для своїх кулінарних експериментів вибрали час, коли вони з Юрієм вирушили до міста по продукти. Олександр Іванович теж кудись поїхав ще зранку, удома був, окрім нас. один Анатолій. Він розбирав якісь папери у своєму кабінеті.

Ми з Марисею місили тісто і вже були по вуха в борошні ( бо обидві до цього про кондитерську справу мали лише приблизне уявлення). коли з рецепта довідалися, що для приготування крему необхідний лікер. Повідчинівши дверцята кухонних шафок, нічого схожого я не знайшла. Марися сказала, що спиртне зберігається у спеціальному погребі, але їй туди ходити заборонено, тому доведеться вирушати на пошуки мені.

Я нашвидкуруч обтрусила сукню і спустилася в підвал, де в кількох просторих приміщеннях зберігалися консервація і вино. Крізь невеликі загратовані віконця падало трохи світла, тому я не стала вмикати електричну лампочку, подумала, що й так розберуся.

У ту мить, як я нишпорила по полицях, розглядаючи етикетки на пляшках, на сходах, що вели в підвал, залунали чиїсь кроки і почулися приглушені голоси. Ще секунда - і підвал залило яскраве світло. Від несподіванки я сахнулася вбік і сховалася за шафу. Мабуть, це було не зовсім вдале рішення, але я уявила собі, що Анатолій ( я упізнала його голос), який любив над кимось поглузувати, почне всім розповідати, що я у підвалі тишком-нишком, не вмикаючи світла, цуплю спиртне. Може, я таємна алкоголічка? Чи варто такій персоні довіряти виховання підростаючого покоління? Все це промайнуло в мене в голові, і я вирішила краще не показуватися на очі господарю та його супутниці.

Я почула, як клацнув замок - Анатолій замкнув двері.

- Тут ніхто тебе не побачить, - сказав він із погано прихованим роздратуванням. - Не дай Бог, батько дізнається, що ти приходила, тобі ж не поздоровиться.

- Ой, налякав їжачка, - засміявся тихий жіночий голос. - До всіх своїх талантів ти ще й боягуз, Толику. Боїшся зіпсувати свою дорогоцінну репутацію? Чи тремтиш за свої мільйони? А ти спробуй себе на моєму місці уявити, коли кожна сволота на мене пальцем показує...

Я упізнала цей голос. То була та дівчина із Річищ, Наталка. Значить, все, що розказала поштарка, не було плітками.

- Про це тобі треба було раніше думати, - відповів Анатолій. Чулися кроки - певно, він нервував і від того ходив туди-сюди.

- А може, я заміж збираюся! Може, хочу жити як усі люди! - сказала з притиском Наталка.

- То живи собі, що тобі від мене треба - мого благословення?

Настала пауза, певно, дівчина жестом показала, що їй потрібно.

- Скільки? - за мить сердито спитав Анатолій.

- Десять тисяч "зелених".

- Ти з глузду з'їхала, - Анатолій додав ще кілька не зовсім цензурних слів. - Навіщо тобі скільки?

- Хочу купити квартиру у місті. Поїду геть з того гадючника.

Знову запанувала тиша, тоді тихий шурхіт посвідчив, що Анатолій рахує гроші.

- Ось усе, що в мене зараз є, - нарешті сказав він. - Тисяча. Бери і вимітайся звідси.

Наталка знову засміялася.

- Може, хоч поцілуєш мене на прощання?

- Мені самому тебе викинути? - Анатолій аж кипів від злості.

- Колись ти був значно лагідніший... Але я не ображаюся. Чула, збираєшся обзавестися сім'єю, а молода дуже багата... Може, вона виявиться більш щедрою?

- Іди ти...

- То що, де ще дев'ять тисяч?

- Почекай, я випишу тобі чек, - здався Анатолій.

- Ніяких чеків, тільки готівка. Не прибідняйся, я знаю, скільки у вас "тугриків" в сейфі лежить. І ждати тут я не буду!

Двері зі скреготом відчинилися, світло погасло, і голоси почали віддалятися. На моє щастя, Анатолій не замкнув підвал - видно, йому було не до того. Схопивши першу-ліпшу пляшку, я поспішила на кухню. Марися зустріла мене, аж підстрибуючи від нетерпіння.

- Софі, це ж не вишневий лікер, а чорносмородиновий! - вигукнула вона.

- Яка різниця, все одно буде смачно, - сказала я. У підвал більше повертатися не хотілося.

- А чому ви так довго?

Іноді буває легко збрехати.

- У мене раптом заболів живіт, - сказала я. - Довелося шукати таблетку.

- А що ж буде з вами, коли ви покуштуєте моє творіння, якщо від самого його вигляду у вас заболів живіт? - пожартувала дівчинка.

Я підійшла до вікна і встигла побачити невисоку фігурку в темних джинсах і шкіряній куртці, що прошмигнула попід стіною. Вона швидко йшла до воріт, притискаючи ліктем до плеча смугасту господарську сумку.

У протилежному крилі будинку на другому поверсі хитнулася штора. Це був кабінет Анатолія Потоцького.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дейзі Рід
15.05.2021 15:42
До частини "10"
Вже читала цю книгу, але захотілося пережити всі події знову. Дякую, дуже цікаво!