11

Того ж дня до будинку під'їхало таксі. Водій хутко вискочив із машини і ввічливо розчинив дверцята перед пасажиркою. Це була молода, вишукано одягнута жінка. Кожен її рух вражав до мікроскопічної точності виваженою пропорцією елегантності і недбальства. Королівським жестом вона простягнула таксисту крупну купюру і зупинила його помахом руки, коли він кинувся шукати здачу.

Садівник, який саме згортав опале листя перед домом, першим "потрапив під роздачу".

- Гей, роззяво, ну чого ти стоїш дивишся, як баран на нові ворота? - крикнула йому незнайомка. - Чи не знаєш, що треба робити? Швидко бери речі і неси в дім!

Саме був час обіду. Тамара Федорівна накривала на стіл, за котрим сиділи ми з Марисею і Зорін. Анатолія ще не було.

Гостя з'явилася на порозі, як голівудська кінозірка на червоній доріжці, ефектно скидаючи з пліч хутряне манто, яке ледве встиг підхопити садівник, що тягнув слідом велику валізу.

Першою її помітив Юрій, що сидів обличчям до дверей. Він швидко підвівся зі свого місця і відсунув стільця для новоприбулої, мало не кланяючись перед нею.

- Доброго дня, пані Ольго! Як ви доїхали?

- Погано! Дорога жахлива! Як ви тут живете, у цій глушині? - вона відкопилила і без того пишні губки, над формою яких, скоріше за все, попрацював досвідчений пластичний хірург.

Тамара Федорівна заклопоталася біля гості, розставляючи перед нею прибори, а садівник поніс її речі нагору, у кімнату для гостей.

Всі метушилися, наче до них на обід завітала сама англійська королева. Лише Марися невдоволено скривилася, затулившись серветкою, щоб ніхто цього не помітив.

- Хто вона? - пошепки спитала я.

- Наша нова майбутня родичка, - так само тихенько відповіла дівчинка.

- А де Анатолій? - невдоволено спитала Ольга у Тамари Федорівни. - Його немає вдома? Чому він мене не зустрів?

- Він от-от повинен спуститися, - відповіла економка. - Можливо, якісь важливі справи...

- Ви не могли б піти і покликати його, замість того, щоб стояти в мене над головою? Це мене нервує...

Тамара Федорівна повернулася, щоб іти нагору, та Анатолій, попереджений секретарем, уже з'явився в залі.

- Люба, яка несподіванка! - весело промовив він, підбігши до Ольги і цілуючи їй руку. - Як минув твій круїз?

- Блискуче. Я бачу, ви збираєтесь обідати?

- Ти абсолютно права, серденько. Налити тобі вина?

Протягом усієї трапези Ольга розмовляла лише з Потоцьким, ігноруючи решту присутніх за столом, наче нас тут і не було. А вже підводячись із-за столу, голосно сказала:

- І все-таки я не розумію вашої традиції їсти за одним столом з прислугою!

- Вибач, люба, такого більше не буде, - поспішив запевнити Анатолій. - Ти дуже втомилася? Дозволь, я відведу тебе до твоєї кімнати.

- Нехай мені принесуть ліки від головного болю. Через цю жахливу дорогу я почуваюся геть знесиленою...

Коли вони вийшли, "цариця Тамара" нахилилась до мене і тихо мовила:

- Перепрошую, але наречена Анатолія трохи нервова. Їй не подобається, коли за столом багато людей. Зазвичай, коли вона приїздить до Замку, ми з Марисею накриваємо стіл для себе в Малій вітальні. Можливо, й ви приєднаєтеся до нас, чи вам зручніше обідати у своїй кімнаті?

- Не хвилюйтеся за мене, - відповіла я. - З задоволенням складу вам компанію, щоб не нервувати закоханих...

Мабуть, в моїх словах пролунала якась доля сарказму, тому що Тамара Федорівна, мов вибачаючись, розвела руками:

- Не звертайте уваги на все це, - сказала вона. - На жаль, є такі моменти у житті, які від нас не залежать. Та й насправді вона зовсім не така неприємна людина, якою здається на перший погляд.

Проте для мене це був дуже слабкий аргумент.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.