13

Незабаром після цього випадку мені приснився дивний сон. Неначе стою на подвір'ї незнайомого мені міського будинку. У дворі ростуть високі акації і тополі - їхні крони виділяються на фоні нічного неба чорними розп'яттями.

Раптом один край небосхилу починає світлішати. Сходить місяць? Та ні, он він - молодик, зачепився своїм рогом за гілку старої тополі. А горизонт розгорається все ясніше і ясніше, немовби хтось підливає у бузкову воду яскраво-червону кров.

"Горить, - перелякано думаю я, - десь велика пожежа!"

У цю мить за парканом лунають кроки. Дві темні постаті зупиняються недалеко від мене. Спалахує тьмяний вогник цигарки.

- Десь на півдні запалили, - говорить похмурий чоловічий голос.

- Підсмажать проклятих буржуїв! - додає молодий басок його супутника.

Мені страшно. Надворі вже ясно, як удень. Небо здається рожевим, а там, куди не досягає заграва - в дальніх кутках двору - збираються чорні тіні.

Я біжу у будинок, але й тут невідома сила підштовхує мене до вікна, за котрим розливається неприродно червоне світло. Стою, вчепившись руками в підвіконня, і, немов молитву, повторюю:

- Тільки б він прийшов, Боже, тільки б він прийшов...

Кого я чекаю - невідомо, але знаю, що від цієї людини залежить усе моє життя. Дика тривога піднімається від серця і стискає горло, зуби цокотять, якісь розпливчасті постаті кружляють перед очима у божевільному танку. Неначе крізь туман я бачу кімнату, у якій перебуваю. Старовинний комод, вузьке ліжко з розібраною постіллю, круглий столик, на якому гасова лампа і склянка з водою. На підлозі - домоткана доріжка. На стіні - дерев'яний годинник з маятником, що ритмічно рухається туди -сюди. Чомусь я не можу відірвати від нього погляду. Несподівано годинник починає відбивати час. Хрипкі, неприємні звуки змусили мене здригнутися усім тілом. Я прокидаюся.

Повний місяць світить у вікно моєї кімнати на другому поверсі Замку. Десь унизу, певно, в кабінеті Олександра Івановича, справді б'є годинник, але його ледь чутна мелодійна музика нічим не нагадує моторошні звуки з мого сну. Я піднімаюся з ліжка і довго стою, зіпершись на підвіконня. Ніч тиха і тепла, як для кінця осені. Легкі клапті туману здіймаються над рікою, у небі я бачу просто неймовірну кількість зірок. Деякі з них час від часу зблискують, а інші світять рівним світлом. Що вони хочуть мені сказати? У мене перед очима досі палає далека пожежа з мого сну. Де я це могла бачити, може, в якомусь фільмі? Відповіді немає...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.