14

"Сьогодні в мене знову безсоння. На годиннику - пів на третю ночі, а я й на хвильку не зімкнула очей. Довго лежала, прислухаючись до того, як у скронях стугонить кров. Навколо так тихо! Якісь похмурі образи виникають у моїй уяві, дивляться з пітьми обличчя,котрих я ніколи не бачила... Потім почали пригадуватися роки навчання, і не так нудні класні заняття, як розваги моїх подруг - всі ті прогулянки, свята, пікніки яскравими картинами проходили перед моїми очима. О, торішня весна, яка вона була розкішна! Мені здається, що я вже ніколи не буду настільки щасливою, як у ті дні. Чомусь усе лихе вивітрюється з пам'яті, а залишається лише світле і безтурботне сяйво минулих літ.

Я самотня, Господи... О, яка я самотня у своєму дорослому житті!"

25 грудня

"Хвилювання переповнює мою душу, хочеться скоріше висповідатись кому-небудь, тому я відразу сіла до столу, навіть не скинувши бальної сукні.

Почну з самого початку. Я давно знала, що готується великий Різдвяний бал, проте ставилася спокійно до цієї новини, тому що знала: мені немає чого там робити. Але позавчора мене викликав старий князь і повідомив, що буде дуже вдячний, коли я супроводжуватиму Лізу на балу, стежитиму за її манерами et cetera. Адже це її перший вихід у світ, і вона потребуватиме підтримки і поради дорослішої подруги. Що мені було діяти? Звісно, я не зізналася, що для мене це також перший вихід у світ і, певно, що й останній.

Вже вийшовши з кабінету, я всі пополотніла. Адже в мене немає вечірньої сукні! Та Еліза - справжній янгол! Коли я повернулася до своєї кімнати, то побачила на постелі розкладене чудове вбрання. Виявляється, дівча зробило мені surprise.

І все-таки, мене пожирали сумніви. Чи правильно я чиню? До останньої хвилини я вагалася, чи варто іти на цей бал. Може, прикинутися хворою? Але почувши звуки музики, які лунали внизу, вражена ілюмінацією, що осяяла увесь сад, і побачивши щасливе обличчя Лізи, я так і не наважилася відмовитись.

Перші хвилини, проведені в яскраво освітленому людному залі, викликали цілу бурю почуттів: захват, переляк, радість, гордість і ще безліч найрізноманітніших емоцій. Лізу відразу ж запросили до танцю, а я деякий час озиралася навколо і поступово звикала до того, що тут діється. Елегантно вдягнуті кавалери та дами шпацерували туди-сюди, сяючи діамантами; дехто танцював, хтось пив шампанське, яке розносили по залу найняті лакеї - усі почували себе невимушено, і жодного знайомого мені обличчя не промайнуло в натовпі...

Оркестр поки тільки пригравався, скрізь лунали уривки розмов. Князь підходив то до однієї, то до іншої групи гостей, Ліза вже була оточена цілим роєм кавалерів. Адже вона - дуже вигідна партія для будь якого молодого on vivant. Дзвеніли келихи, у вікно зазирав повний місяць, і тільки маленька бідна гувернантка стояла собі під стіною, відчуваючи гострий сором, коли цікаві аристократи похилого віку, що пліткували у зручних фотелях біля вікна, час від часу наводили в мій бік свої лорнети. Мабуть, жалюгідну картину я являла собою!

Та несподівано хтось торкнувся моєї руки. Озирнувшись, я помітила молодого князя і вмить насторожилась, чекаючи нового кепкування. Та він увічливо запросив мене на вальс. І хоча, танцюючи, ми не сказали один одному більше п'яти слів, я все одно була йому дуже вдячна за те, що помітив моє скрутне становище і вирішив підтримати.

Коли музика стихла, В. запропонував мені познайомитися з його друзями. Він відрекомендував мене, як далеку родичку, і хоч всі пречудово знали, що це зовсім не так, блискуче коло розімкнулося і впустило мене досередини. Один сором'язливий молодик в окулярах навіть спробував позалицятися до мене, а декілька панночок спитали, чи не родичка я якоїсь Матильди Руже, на яку я нібито дуже схожа. Мова перейшла на книги і театр, і тут я вже змогла підтримати розмову, не лякаючись бути висміяною.

Потім усі посідали за стіл. Мій cavalier в окулярах сів по праву руку од мене та все наповнював мій келих шампанським. Несподівано я дізналася, що вже друга година ночі, але коли било першу - лишилося для мене загадкою. Нарешті з вечерею було покінчено, і знову розпочалися танці. Але я раптом почула себе трохи зле. В голові паморочилося, усе пливло перед очима. Мабуть, не треба було зловживати шампанським... Я злякалася, що старий князь розгнівається на мене, і вирішила піти в свою кімнату та трохи перепочити.

Коли вже підіймалася сходами, то віч - на - віч знову зіткнулася з В.

- Як вам сподобався бал, панно Ізольдо? - запитав він. - Чи було цікаво?

- Було дуже весело, - невимушено ( як мені здалося) відповіла я. Сходинки чомусь хиталися вгору-вниз, і тому я йшла дуже обережно.

Досягнувши майданчика другого поверху, я озирнулася. Він усе ще стояв на тому самому місці і якось дивно дивився мені вслід.

Тут я вчинила вже зовсім дурницю - послала йому рукою повітряний поцілунок, а потім сховалася у своїй кімнаті і довго дивилася у люстерко. Мої очі блищать, я виглядаю схвильованою, але такою гарною! Цікаво, це через те, що я п'яна, чи, може... закохана?

Боюсь, завтра мені буде соромно за те, що я тут сьогодні написала...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.