15

Я дочитала останній рядок датованих записів. Далі було декілька вирваних сторінок, а потім... Проте я не встигла дізнатися, що було потім. У двері постукали, і я поспішила сховати щоденник під подушку.

-Увійдіть, - гукнула я.

Це була Марися. Легким метеликом вона впурхнула в кімнату і всілася в своє улюблене крісло. На ній був сірий жакет і коротка спідниця в клітинку. Дівчинка закинула ногу на ногу і картинно підняла підборіддя. Свідомо чи несвідомо вона все більше копіювала Ольгу, що мені геть не сподобалося.

- Ви так довго не виходили зі своєї кімнати, що мені стало нудно, - протягнула Марися. - Чим ви тут займаєтесь?

- Я читала, - відповіла я.

- Щось цікаве? - її погляд занишпорив по кімнаті і зупинився на столі, де лежав "Собор Паризької Богоматері", який ми саме вивчали.

- А як твої справи з Гюго? - відповіла я питанням на запитання. Марися вже тиждень відверто "сачкувала" - вигадувала безліч причин, аби тільки не вчитися.

- Я ще не встигла прочитати другу частину. Просто цілий ранок приміряла сукню, котру мені шиють до весілля. Ви б бачили, яка вона класна! Я в ній схожа на Попелюшку.

- Таке враження, наче це ти виходиш заміж, а не твій брат одружується, - дорікнула я. - Дивися, щоб до мого приїзду книга була прочитана. Увесь роман, а не тільки друга частина!

- Якого приїзду? - здивувалася Марися. - Я щось пропустила? Куди це ви зібралися?

- На свята беру тиждень відпустки, провідаю батьків.

- Так, ніхто нікуди не їде! - твердо сказала юна тиранка. - Я вже пообіцяла Ользі, що ви будете однією із дружок замість Рити, нашої кузини. Вона потрапила в лікарню з апендицитом. У дружок будуть однакові сукні, я якраз вашу забрала у кравчині, давайте, швиденько приміряйте, бо, може, потрібно буде підігнати по фігурі...

- Марисько, а ти подумала спитати, чи я хочу бути дружкою?

- Так я ж питаю, - її блакитні очі сміялися, хоча обличчя залишалося серйозним. - Сукню принести зараз чи після обіду?

**************************

Незважаючи на те, що зима не поспішала прикрасити новорічну ніч білими шатами, Замок сяяв вогнями і нагадував ялинкову іграшку розмаїттям кольорів на фоні сірого туманного неба.

Гості все прибували й прибували, було аж дивно, як вмістить Білий зал увесь цей яскравий, галасливий натовп.

Ми з Марисею стояли на сходах і з цікавістю спостерігали за останніми приготуваннями, які тривали у залі. Довгий, у формі букви "П" стіл ломився від вишуканих страв, найняті на час свята офіціанти ставили пляшки з напоями у відерця, наповнені льодом. У малій вітальні щебетали дівочі голоси - це подруги нареченої чепурилися перед великим дзеркалом. Гості-чоловіки розбрелися по всьому дому - хтось вже грав на більярді, хтось розглядав книги в кабінеті.

Новоспечене подружжя повинне було з хвилини на хвилину повернутися з церкви, де відбувалося вінчання. Але час ішов, запрошені нудьгували, поглядаючи на спокусливий стіл, а молодят все не було.

Прогуркотіла на подвір'ї ще одна машина, і до залу увійшов Ежен. Марися побігла до нього, і вони про щось жваво заговорили.

Мені стало нудно стояти без діла, і я зійшла вниз та почала допомагати Тамарі Федорівні розкладати перед приборами серветки, згортаючи їх у вигляді квітів. Брат і сестра Потоцькі підійшли до нас.

- Я думала, що ви, Євгене Олександровичу, уже не приїдете, - сказала "цариця Тамара", протираючи рушником кришталеві келихи.

- Я й не думав їхати, але моя редакція вирішила за мене, - відповів він.

- Уявляєте, - сказала Марися, - Ежену дали завдання написати репортаж про весілля.

- То це тому ви без настрою? - посміхнулася Тамара Федорівна.

- У мене чудовий настрій, просто обмірковую назву свого майбутнього шедевру. Як вам такий варіант - "Бенкет під час чуми"?

- Ежене, я думаю, тато образиться, якщо ти таке напишеш, - зауважила Марися.

- Та ні, ясна річ, я жартую. А може, ти сама спробуєш? Оформимо тебе як спецкора в домі Потоцьких, будеш вести колонку світської хроніки...

- Ти все жартуєш! А що, я можу написати, й не гірше, ніж у тебе, вийде, - задерикувато сказала дівчинка.

Раптом десь далеко, мабуть, на мосту почулися автомобільні сигнали. Вони повторювалися, з кожною хвилиною ставали все ближчими.

- Їдуть! - заверещала Марися і кинулася до вікна.

Гості весело загомоніли, приготувавшися вітати молодят...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.