19

Марися кинулася мені на шию з усією своєю безпосередністю:

- О, Софі, як же я за вами скучила! Господи, вибачте, - вона вихопила з моїх рук валізку, відсторонивши Тамару Федорівну, котра хотіла це зробити. - Я сама, сама віднесу ваші речі, люба Софі, - і таємниче підморгнувши, додала: - Мені стільки треба вам розповісти!

Вона почала докоряти мені за те, що я рідко телефонувала, і тут же хвалилася. що прочитала всі книги, про які ми домовлялися, і навіть більше; що намалювала картину, а Тамара Федорівна навчила її гадати на картах; що тато купив нову машину, а Анатолій з Ольгою подорожують по Європі, і схоже додому зовсім не спішать...

"Ну й добре". - промайнула в мене думка, яку я, звісно, не озвучила.

А за вікном - на контрасті до нашої радості від зустрічі - знову сірий туман, чорна земля і голі привиди дерев, неначе й не минуло більше місяця моєї вимушеної відпустки. Сімейні турботи затримали мене значно довше, ніж я сподівалася. Але ніхто в Замку мені не дорікнув цим. Я неначе повернулася у маленьку оазу спокою та благополуччя, відгороджену від усього світу холодними водами ріки.

-І ще одна приємна новина, але я поки що про неї не скажу! - заявила Марися, сяючи, наче те сонечко.

- Що це за таємниці Мадридського двору ?

- А подивіться он туди, - вона підштовхнула мене до вікна, що виходило на подвір'я. Я визирнула надвір і побачила крізь голі гілки лип машину, що саме під'їздила до будинку. Неважко було упізнати автомобіль Ежена.

- Сьогодні такий класний день! - тішилася Марися. - Ви повернулися, і братик мій приїхав!

Я дивилася, як Ежен дістає з багажника якісь сумки, велику коробку...

- Дивно, він завжди їздить майже з порожніми руками, а це скільки речей привіз, - розмірковувала вслух Марися. - Може, це нам подарунки? Швидше ходімо вниз!

- Ти йди, а я тут у себе лад наведу, - сказала я. Пригадуючи свою перепалку з Еженом у новорічну ніч, я відчувала сором, і якось не хотілося знов потрапляти йому на очі. Але Марися, не слухаючи заперечень, потягнула мене вниз:

- Ні, я поки вас нікуди не відпущу, дуже вже за вами скучила!

Побачивши брата, вона кинулася йому на шию. Він теж був на диво у гарному настрої, і, залишивши свої валізи, міцно обійняв сестру.

- Обережніше, навіжені, стола перекинете, - зробив зауваження Олександр Іванович, який теж на цю мить перебував у холі, але він тільки прикидався суворим, а насправді його очі сміялися. - Як там ваша мама? - звернувся він до мене. - Їй вже краще?

- Так, дякую, уже все добре.

- Ти надовго приїхав? - спитала Марися, нарешті відпустивши брата і хапаючи котрусь із його сумок - схоже, сьогодні їй подобалося виконувати роль носильника.

- Цю не бери, вона важка... Вам доведеться мене терпіти протягом трьох тижнів, у друга виникли проблеми, і я пустив його пожити в свою квартиру.

- А як же твоя робота?

- Узяв відпустку, вирішив відпочити трохи. Ну що, приймаєте мене, чи їхати шукати іншого притулку?

- Та де тебе подіти, - засміявся Олександр Іванович. - Живи скільки хочеш, місця в нас не бракує.

- А Софі теж тільки сьогодні приїхала, - сказала Марися Ежену. - Тепер мені не буде нудно, бо ви обоє зі мною!

- А тобі колись буває нудно? - здивувався її брат. - Не помічав за тобою такого...

Ми вже почали підійматися по сходах, як Олександр Іванович гукнув доньку, щоб щось у неї спитати, і вона підійшла до нього, залишивши нас із Еженом на самоті.

- Ну що, укладаємо мирну угоду?- серйозно спитав він, хоча в його очах у цей час стрибали бісики, і цим він дуже нагадував свого батька.

- Так ми наче й не ворогували, - знизала я плечима.

- Ну, деякі розбіжності у поглядах все ж були.

- Хіба що ви візьмете назад свої слова про п'яницю...

- А ви - про "мажора"... І може, все-таки будемо на "ти"?

- Без проблем, - сказала я.

Цього вечора Замок світився не лише електричними вогнями, але й сяйвом безтурботних, веселих посмішок.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.