21

"Щось мучить його і ятрить мою душу. Це "щось" - громадська думка, події, які відбуваються в країні чи контраст поміж мріями та дійсністю? Скоріше за все, всі ці обставини вкупі пригнічують його. Вчора він мав розмову з батьком, після чого вибіг із дому, як божевільний, і повернувся лише о другій ночі. Сьогодні - замкнувся у своїй кімнаті й нікого не пускає. Князь викликав мене до себе. Він був надзвичайно коректний, і все ж я бачила, що для нього і всієї сім'ї я - ніщо, жалюгідна пилинка в оці, якої легко позбутися.

Мені запропонували значну суму, щоб я покинула цей дім. Я їду негайно, а гроші залишаться на столі в моїй кімнаті.

Шкода, що я з ним не попрощалася..."

"Для чого ти приїхав?" - спитала я , а він сказав, що не може без мене.

Тепер ми винаймаємо маленьку квартирку у передмісті. Вона складається лише з двох кімнат і кухні. Проте ніщо, навіть злигодні, мене не хвилює. Я боюся за нього. Тепер він мучиться докорами сумління, тому що залишив хворого батька і сестру у такі скрутні часи. Він дуже лагідний зі мною, і все ж усе не так, як було колись.

Боюся, що найкращі дні вже позаду..."

"У нас не було грошей, і В. продав останню свою картину "My soul is dark". Він дуже дорожив цим полотном...

Пригадую той ясний травневий день. Я зривала у саду троянди для букета і вколола собі пальця. Необережним рухом я забруднила пелюстки чудової білої троянди своєю кров'ю, що капнула на квітку.

В сказав:

- Дай її мені.

- Для чого вона тобі?

- Я буду зберігати її усе своє життя.

- Не знала, що ти такий романтик, - мовила я. - І все-таки, що ти з нею зробиш?

- Побачиш, - таємниче відповіві він. І через деякий час показав мені цей портрет. Це був єдиний автопортрет, який він написав. На картині він тримав у руці білу троянду, на пелюстках якої було явно видно червоні плями крові.

Квітку він засушив, сховавши в якусь книгу. Де вона зараз, та бідна смертниця, яка так хотіла жити і цвісти під весняним сонцем?

А картину купили за мізерну суму. Її ледве вистачило на теплий одяг та дрова на зиму.

Коли рушиться увесь світ, кому потрібні картини?"

****************

Далі було вирвано ще кілька сторінок, а останні аркуші залишалися чистими. І лише наприкінці, на обкладинці зошита я прочитала слова:

"Так ми намагаємося плисти вперед, змагаєиося з течією, а вона все відносить і відносить наші човники назад у минуле".

Дивний щоденник був закінчений.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.