22

Наприкінці лютого повіяло весною. Саме повітря здавалося прозорим, як ніколи; темні силуети дерев на тому боці річки чітко вимальовувалися на ясно-синьому фоні неба. Хвилюючі запахи землі, що прокидалася від зимового сну, терпкий аромат розквітлих "котиків" верболозу і прохолодний подих води - ще сталево-сірої, але вже живої і нестримної у своєму русі - все це змушувало серце битися швидше.

На сонячних галявинах острова з'явилися жовті зірочки мати-й-мачухи. Трясогузка швидко бігала берегом, помахуючи довгим хвостиком, неначе диригент, що керував вічною музикою пробудження усього живого.

В один із таких погожих днів ми з Марисею здійснили вилазку на протилежний бік острова. Я ще там не була, і дівчинка давно збиралася показати мені таємничу печеру, у якій, за місцевою легендою, були заховані скарби Кармалюка.

Ми обігнули невеличкий мис і ледве помітною серед багнистих лук стежкою підійшли до лісу. Тут було зовсім сухо. Високі сосни, якщо задерти голову, здавалися щоглами велетенського корабля. Онде білочка перебігла галявину і знов подерлась на дерево: десь лунко затарабанив дятел...

- Мабуть, раніше я була дочкою лісника, - раптом мовила Марися, зупинившись і замислено вдивляючись кудись удалину. Її погляд, утомлений і сумний, так не пасував до посмішки, що ще мить тому світилася на устах.

- А чому ти так вважаєш? - фантазії моєї учениці часом були занадто химерними, як для підлітка, але я вже до них звикла і не тривожилася через такі дрібниці.

Дівчинка перевела на мене зосереджений погляд своїх мінливих очей, що зараз здавалися майже синіми:

- Мені часто сниться ліс. Неначе я живу в маленькій хатинці в самій гущавині, а навколо - тільки дерева і спів птахів. Дивно, правда? Я ніколи не замислювалася над цим, а тепер раптом спало на думку... Мені іноді здається, що коли я бачу наш Замок, машини, телевізори, комп'ютери - усе це тільки сон, а насправді я живу в іншому світі і от-от прокинуся. Хіба з вами такого не буває?

- Нам колись розповідали на лекціях з філософії, - сказала я, - що є така теорія - про існування єдиного інформаційного поля Землі. Там зберігається інформація про усе, що коли-небудь відбувалося і навіть буде ще відбуватися на нашій планеті. Зустрічаються серед нас особливо чутливі люди, котрі можуть підключатися до цього поля - ну от, наприклад, як телевізор до електророзетки - і зчитувати звідти інформацію. Але вона дається уривками, фрагментами, і ми часом не розуміємо - чи це реальність, чи сон, чи взагалі гра нашої уяви...

- Але чому не можна взяти - і відразу усе прочитати? - поцікавилася Марися. - Тоді б, мабуть, усі люди стали дуже мудрими, не було б воєн, катастроф і всього такого...

- А ти уяви, який це обсяг інформації! Він просто не поміститься у нашому мозку...

- Тоді, може, колись винайдуть такий комп'ютер, який зчитає це все, розсортує по поличках, і варто буде людині задати якесь питання - і вона в ту ж мить - раз! - і отримає готову відповідь...

- Усе може бути, - засміялася я.

- Я б хотіла втекти далеко-далеко, щоб ніхто мене не знайшов. Якби ви знали, Софі, яка я самотня... Може, в минулому житті я була пташкою? Мені навесні та восени завжди дуже сумно, наче щось кличе в дорогу...

"Перехідний вік, - подумала я. - Невже я так само філософствувала в п'ятнадцять років?"

**************

Ми дійшли до печери і обдивилися її з усіх боків, але всередину заходити не наважилися, бо там було темно, а ліхтарик ми не додумалися захопити з собою. Сама Кармелюкова печера була схожа на вузьку западину в скелі і заросла молодими сосенками, так що здалеку її важко було помітити. Тут же, поряд, під густими дубками й осиками, протікало джерельце, дбайливо кимось очищене від мулу і піску, а трохи далі, на сонячній галявині, вже пробивалася перша травичка.

Ми з Марисею присіли на величезний пеньок, що, наче стіл, піднімався над землею. Сонце, вже схиляючись до заходу, косими смугами лягло між стовбурами дерев і позолотило воду в ставку.

- Дивіться, що я знайшла! - вигукнула Марися. Вона простягнула мені тоненьку стеблину, на якій хилився ніжний блакитний пуп'янок. - А он ще один, уже розкритий.

Це були проліски. Сміливі квіти тільки-но виглянули з-під землі, знаючи, які підступні морози на межі зими та весни, але їх зустріли лагідні сонячні промені, і вони довірливо потяглися вгору, розплющуючи небесного кольору оченята.

Я пригадала, як у моєму дитинстві ми з батьками кожної весни обов'язково вибиралися до лісу, збирали квіти, дихали чистим повітрям, але згодом перестали це робити. Піднісши квітку до обличчя, вдихнула її легкий аромат, і чомусь мені стало дуже сумно, наче саме в цю мить я остаточно попрощалася зі своїм дитинством. Тоді все здавалося таким простим. а зараз..

- Привіт чарівним дамам, - почулося несподівано за нашими спинами. Я озирнулася і побачила Ежена. Він був у джинсах та спортивній куртці, а в руках тримав невеликий пакунок. - "Цариця Тамара" передала вам гаряченьких пиріжків, а я згодився виступити в ролі Червоної Шапочки. Налітайте!

- Ну ти даєш! Червона Шапочка, треба ж таке придумати, - зареготала Марися.

Він розгорнув папір, і приємний аромат випічки залоскотав наші ніздрі. Я відчула, що таки добряче зголодніла. Ми всі взяли по пиріжку, тоді ще... Швидко пакунок спорожнів.

Тим часом Ежен пройшовся по галявині, а коли повернувся до нас, у нього в руках був невеличкий букет пролісків.

- Шкода, що в цьому лісі не ростуть підсніжники, - мовив він, вручивши кожній з нас по букетику. - Чомусь я завжди їх дуже любив.

-А мені подобаються сині квіти, - сказала Марися. - Волошки, незабудки, проліски. дзвіночки...

- А ти, Софі, які любиш квіти? - спитав Ежен.

У мене не було особливих фаворитів, квіти я обожнювала всі - навіть скромні білі ромашки та смішні кульбабки. Але в свідомості ще залишалися свіжими враження від недавно прочитаного щоденника Ізольди, і несподівано для себе самої я промовила:

- Білі троянди.

Ежен якусь мить пильно дивився мені в очі.

- Я так і подумав, - нарешті сказав він.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.