25

Сосни росли лише на узліссі, а далі вони сусідили з листяними деревами. Тут місцевість не була рівною, а , немов морські хвилі, то піднімалася, то опускалась, утворюючи дуже мальовничий краєвид. З верхівки пагорба можна було бачити далеко-далеко, і скрізь, куди не кинь оком, здіймалися стрункі, рівні стовбури дерев, порослі смарагдовим мохом. Мабуть, навесні чи влітку ліс виглядав ще красивішим, та навіть зараз, забарвлений у бляклі тони опалого листя, він приваблював погляд.

На маленькій круглій галявинці у долині, оточеній заростями глоду, Ежен скочив з коня і схилився над землею.

- Поглянь.,- сказав він, наче й не було між нами неприємної розмови. - Яка краса!

І справді, це було неймовірне видовище - адже вся галявина була рясно всіяна підсніжниками. Вони вже добре розкрили свої пелюстки і нагадували своєю витонченою формою не живі квіти, а коштовні перлини.

- Іди сюди! - знову гукнув Ежен.

Я не могла злізти з коня. Мені здавалося, що я неодмінно впаду і цим осоромлю себе. А до того ж, у мене страшенно боліли всі м'язи, які тільки могли боліти.

- Я не люблю рвати квіти. - сказала я. - Мені їх шкода.

- А ми багато й не збиратимемо. Давай, я допоможу.

Він підійшов до мене і простягнув руку. Я потихеньку зсунулася з сідла. але раптом втратила рівновагу і поточилася прямо на Ежена. Ми обоє, хитнулися. мало не впавши, і опинилися лицем до лиця, бо були майже однакового зросту. А потім він несподівано поцілував мене. Я ще ніколи у своєму житті не переживала такого відчуття. як у ту мить. Здалося, усе тіло стало легеньким, немов хмаринка, і от-от злетить високо над деревами, його понесе вітер невідомо куди, можливо до самого океану...А може, ця хмаринка раптом проллється дощем, і від того вся земля вкриється дивовижними квітами.... А може...

Та це тривало зовсім недовго. Ми так само гарячково відсахнулися один від одного.

- Вибач, - сказав Ежен, повернувся і пішов углиб лісу.

Я стояла і дивилася собі під ноги. Коли він намагався мене спіймати, то випустив з рук підсніжники, і вони розсипалися по землі. Я присіла і почала збирати їх. Підійшла Ластівка і, вигинаючи шию, спробувала посмакувати квітами, проте я швидко сховала їх за спину. Погладила її по оксамитовій холці. Знайшла очима постать Ежена. Він стояв на пагорбі і дивився кудись вдалину. Потім озирнувся, наче відчувши мій погляд.

- Ну що, будемо їхати назад? - спитав він.

- Так.

Я сама сіла в сідло. і ми рушили з місця. За всю дорогу так і не перемовилися жодним словом. Лише коли відводили коней у стайню, я наважилася заговорити.

- Ось твої квіти, - я простягнула йому зів'ялий букетик.

-Залиш їх собі.

Він наче був подумки десь далеко-далеко від мене.

*************************

Проте за вечерею, здається, все минулось. Ежен поводився невимушено. багато жартував і сміявся. Мною теж заволоділа якась неприродна веселість.

Увечері ми розійшлися пізніше звичайного. По телевізору показували стару кінокомедію, і ми втрьох - я. Ежен та Марися - вмостилися перед екраном. До нас приєдналася і Тамара Федорівна, яка щось плела на спицях. Олександр Іванович працював у себе в кабінеті.

Як тільки фільм скінчився, всі розійшлися по своїх кімнатах, а я спустилася на кухню випити води. Коли поверталася, несподівано побачила Ежена, що стояв на сходах, без сумніву, чекаючи на мене.

- Нам треба поговорити, - тихо сказав він. - Зайдімо до бібліотеки.

- Гадаю, ми без проблем можемо поговорити тут, - я навмисне не стишувала голосу.

- Я завтра маю повертатися до міста.

- Бажаю тобі щасливої дороги. - я обійшла його і почала підійматися сходами.

Він раптом взяв мене за руку:

- Почекай хвилинку, я хотів тобі сказати... Я зробив одну велику дурницю, і дуже жалкую про це. Я хотів би, щоб ти все вислухала...

"Він жалкує про те. що поцілував мене?" - подумала я і відчула, вже вдруге за сьогоднішній день, почуття глибокої образи на нього.

- Я теж про це шкодую, і не бажаю більше обговорювати, - якомога більш байдужим тоном сказала я.

- Тоді що ж, - він розвів руками. - На добраніч, Софі!

- На добраніч, - машинально відповіла я.

Він відпустив мою руку та посторонився, даючи мені пройти. Коли я опинилася у своїй спальні, то впала на ліжко і дала волю сльозам. Я ридала , як колись у восьмому класі, коли на дискотеці хлопець, що мені подобався, увесь вечір танцював з моєю подругою.

Та якби мене хтось зараз спитав, чому я плачу - я не змогла б відповісти...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.