26

Ежен поїхав рано-вранці. А перед сніданком до Замку повернулися Анатолій з Ольгою - веселі, засмаглі і зарозумілі. З цього дня ми з Марисею знову почали снідати і вечеряти в Малій вітальні. До молодого подружжя увесь час приїздили гості, вони організовували вечірки й родинні свята.

Дні для мене стали схожими один на інший, як близнюки, тому що всі їх я проводила або у своїй кімнаті, або на заняттях з Марисею в бібліотеці, або за столом у Малій вітальні. Хоча ні, ще багато часу я гаяла, гуляючи найвіддаленішими куточками саду чи сховавшись у старій альтанці. За цей час я роздивилася малюнки Владислава Потоцького до найменших дрібниць і знову від початку до кінця перечитала щоденник Ізольди.

****************

Вже була середина квітня, і сонце припікало, мов улітку. Одного недільного ранку я стояла на балконі і розчісувала волосся. Свіжий вітерець приємно холодив обличчя, в саду щебетали пташки, губили білі пелюстки абрикоси, і вишні були готові от- от покритися білим мереживом цвіту.

Я побачила, як по центральній алеї під'їздить до Замку автомобіль. Це був Еженів сріблястий "Опель". Він вийшов з машини і швидко попрямував до будинку.

Моє серце забилося частіше. Чомусь при його появі я розхвилювалася, наче школярка. Захотілося негайно зійти вниз і побачити його. Але я пересилила себе та залишилась у кімнаті. Розгорнула якусь книжку і почала читати, чи, вірніше, робити вигляд, що читаю, бо думками була десь далеко.

******************

Марися влетіла в мою кімнату, не постукавши. Я вперше бачила її такою. Вона вмостилася в кутку канапи, обхопивши себе руками за плечі, дивлячись в одну точку. Її губи тремтіли.

- Що з тобою? - злякано спитала я, підбігла до неї і взяла її маленьку руку, холодну й безживну. - Тобі погано? Чогось злякалася? Ну не мовчи, Мариночко!

Дівчинка повільно підняла на мене погляд. Але її губи все ще тремтіли, і вона, безпорадно усміхаючись, не могла і слова промовити. Потім її трохи відпустило. Марися ковтнула води зі склянки, яку я їй простягнула, і тихо промовила:

- Вибачте, це в мене таке буває. Зараз минеться. Я вас налякала, люба Софі...

- Ще й як! - вигукнула я. - Але скажи, що трапилось?

Вона глибоко зітхнула, наче схлипнула, і спитала мене:

- Адже ви нікому не скажете?

- Звичайно, ні.

- Я ненавиджу його, - скоромовкою прошепотіла Марися, - я його вб'ю, візьму щурячої отрути і підсиплю в їжу...

- Що ти таке говориш, - жахнулася я. - Марисько, кого ти зібралася отруїти?

- Анатолія.

Вона усміхнулась якоюсь зовсім недитячою посмішкою, так що в мене аж мороз пішов по шкірі:

- Він сказав, що я ненормальна, - але я те переживу. Але за маму він поплатиться. Хай начувається, якщо сміє так казати про неї!

Обережно розпитуючи її, я поступово дізналася подробиці подій, котрі тільки що відбувалися в Замку.

Марися побачила у вікно машину Ежена і поспішила униз, щоб привітатися з ним. Але вони розминулися. Від Тамари Федорівни дівчинка дізналася, що Ежен тільки що увійшов до кабінету Анатолія.

Марися вирішила почекати, поки брат вийде, але його все не було. Тоді вона підійшла до дверей, аби переконатися, що він справді там. Двері були причинені нещільно, і дівчинка почула голоси обох братів.

- Вони дуже голосно говорили, - виправдовувалася вона. - Я не хотіла підслуховувати, але все було добре чути. Ежен казав про якісь "офшори", і що Анатолій відмиває гроші, і за це можуть тата посадити в тюрму. А той став дуже кричати, що Ежен йому заздрить, і спеціально щось копає проти нього, бо сам хоче керувати компанією. Він сказав : "Як ви мені набридли, ти і твоя ненормальна сестричка! Ти син проститутки, і сам такий самий... хто тобі заплатив, щоб ти збирав на мене компромат?" І тут почався такий грюкіт... я злякалася і втекла...

У мене поміж інших речей знайлася пляшечка з настоєм валер'янки, я накапала трохи в воду і змусила Марисю випити.

- То все дурниці, - сказала я їй. - Анатолій просто злий, але все, що кажуть такі люди, не варто брати близько до серця. Все буде добре, ось побачиш...

- Правда? - довірливо спитала дівчинка. Вона вже знову стала сама собою - тією Марисею, яку я добре знала, а не загнаним звірям, що прибігло до мене в кімнату кілька хвилин тому.

- Звичайно. Ти трішки відпочинь, а я піду до Ежена й приведу його сюди, добре?

Вона вдячно кивнула і прилягла на канапі, заплющивши очі.

Я вийшла у коридор. Навкруги було тихо, ніде нікого. Однак двері у кімнату Ежена були прочинені. Коли я зазирнула туди, то побачила, що він стоїть перед дзеркалом і роздивляється свою розбиту губу.

- Привіт, можна увійти? - спитала я.

Він озирнувся.

- А, це ти. Заходь. Не дивуйся, це...

- Мені розповіла Марися, - перебила його я. - Вона випадково почула вашу розмову і дуже засмутилася. Ти не міг би зараз зайти до мене і заспокоїти її?

- Чорт, - він приклав до обличчя хустинку. - Ніяк не спиняється... А Марися казала тобі, що саме вона чула?

- Так, - відповіла я.

- Можеш пообіцяти мені нікому про це не розповідати?

- Це справді так серйозно?

Він тільки мовчки кивнув головою.

Коли ми увійшли до моєї кімнати, то побачили, що Марися заснула. Брат узяв її руку в свою, послухав пульс, потім торкнувся чола. Дівчинка спала міцно, глибоко дихала і виглядала спокійною.

- Це минеться, - сказав Ежен, - вона забуде стресову ситуацію і буде такою ж, як раніше.

- Давно в неї такі проблеми? - спитала я, вкриваючи Марисю пледом.

- Давненько. Колись мама з татом сварилися, вона була ще зовсім маленька - років два-три - це було перед самим їхнім розлученням. І батько чомусь ударив маму, вона впала. Марися все це бачила. Вона почала дуже кричати, а потім посиніла і стала задихатися. Її ледве витягли з того світу. Час від часу такі приступи повторюються, хоч і в легшій формі. Але лікарі стверджують, цілком можливо, що вона переросте хворобу, і все буде гаразд.

- Можна, я щось запитаю? - сказала я.

- Звичайно, - він присів на стілець і почав гортати книгу, що лежала на моєму столі. Чомусь він уникав дивитися мені в очі.

- Чому ви з братом так не любите один одного?

- Якби ж то я знав, чому він зненавидів мене з самого мого народження! Мабуть, ревнував батька до нової дружини, він ще малий був, лише п'ять років, як його мама померла. А тато одружився вдруге, потім з'явився я. Можливо, якби мама спробувала зблизитися з пасинком, полюбити його, то всього цього не було б... Але вона завжди ставилася до нього холодно, він же навмисне робив різну шкоду, щоб тільки допекти їй. Тоді ми ще жили в міській квартирі, на дев'ятому поверсі. І от, як я тільки народився, мені було може, місяців два, Толик вичекав, поки мама вийде на кухню, витяг мене з ліжечка і поніс на балкон. Але саме в цю мить, як він збирався мене перекинути через перила, увійшов батько... можна сказати, цей щасливий випадок порятував мені життя, бо інакше я не сидів би тут і не розмовляв з тобою. - він сумно посміхнувся.

- Який жах...

- Еге ж, тато тоді взяв ременя і спересердя відлупцював старшого сина. Він більше на моє життя не замахувався, але тишком - нишком і бив, і кусав, і щипав, як ніхто з дорослих того не бачив... Потім народилася Марися, а згодом батьки розлучилися. Толик продовжував тероризувати мене, я вже трохи підріс і став давати здачі, ми обоє ходили увесь час в синцях і подряпинах. Тоді в тата уже був процвітаючий бізнес , і він відправив Анатолія у якусь закриту школу в Англії... міг собі це дозволити. Він повернувся вже, закінчивши там університет, а я того року тільки вступив до вузу. Тоді ми й переїхали сюди, до Замку. Тут вже було більше місця, і ми могли співіснувати, практично не потрапляючи один одному на очі - так було простіше обом. Але я відчував, що йому все одно хочеться мені допекти. І він... ну, коротше кажучи, він відбив у мене дівчину. Я зустрічався зі своєю однокурсницею, перше кохання, те-се... Любив її до безтями. А вона вибрала мого брата. Хоча для нього то було так - просто "по приколу". У нього багато дівчат було, скоро знайшов собі іншу.

- А вона, твоя дівчина...?

- Мені розповідали, що вона хотіла покінчити з життям, наковталася якихось таблеток, але її врятували. Вони потім усією сім'єю виїхали за кордон, здається, в Канаду. Я більше ніколи її не бачив. Ну, я тоді пішов з дому, відразу жив у друзів, потім вдалося купити квартиру. Влаштувався на роботу в газету. Більше, мабуть, немає про що розповідати.

- А ваш батько? Як він до цього всього ставиться?

- Я думаю, що йому все одно, - сказав Ежен. - Ти, мабуть, переконана, що він такий ідеальний люблячий батько, але повір - то тільки маска, імідж. А насправді він - просто егоїст, який нічим особливо не переймається, крім власного комфорту.

- Ти теж ревнуєш його, як і твій брат, - резюмувала я.

- От у цьому ти помиляєшся. Так само, як і Анатолій, який вбив у голову, що я йому заздрю. Якщо чесно, мені абсолютно наплювати і на нього, й на батька.

"Так чому ж ти приїхав сьогодні сюди відстоювати справедливість? - хотілося запитати мені. - Якби тобі було цілковито байдуже, то ти займався б спокійно своїми справами, і не переживав би, що батько, через якісь фінансові афери Анатолія може мати неприємності..."

Але я не встигла втілити свою думку у слова. В цю мить Марися заворушилася і сіла.

- Чому я тут заснула? - здивовано спитала дівчинка. - О, Ежене, привіт! Що з твоєю губою?

- Вдарився, коли підслуховував за чужими дверима, - він кинув у мій бік багатозначний погляд - мовляв, стеж за реакцією.

- То он як ти здобуваєш матеріал для своїх статей? - весело засміялася Марися.

Вона справді нічого не пам'ятала.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.