31

Наталку знайшли аж у п'ятницю ввечері. Лісник, обходячи свою територію, побачив у кущах неподалік дороги нерухоме тіло. Жінка була мертва вже близько доби. Слідча експертиза встановила, що її збив автомобіль, і не просто збив, а ще й протягнув по трасі якийсь час на великій швидкості. На асфальті було видно цятки крові, а там, де Наталку знайшли, - натекла ціла калюжа. Чи то вбивці затягли її в кущі, щоб тіло не так швидко знайшли, чи сама вона ще була жива і відповзла вбік від дороги - невідомо.

У суботу до Замку приїздив слідчий, розпитував Анатолія ( бо стара, дізнавшись про загибель онуки, відразу ж звинуватила у всьому Потоцького). Але в нього було залізне алібі - він увесь день перебував у Києві, до того ж, постійно на очах у великої кількості людей.

На тому все й закінчилося. Правоохоронці зробили висновок, що це було випадкове ДТП, винуватці якого дременули з місця пригоди і зараз перебувають уже далеко, до того ж, ніхто не бачив ні їхньої машини, ні їх самих, тому довести чию-небудь вину неможливо. Анатолій відвідав родину Наталки і потурбувався про те, щоб бабусю влаштували в притулок для пристарілих, а Наталчиного сина - в Будинок малюка.

Я нікому нічого не розповідала про все, що бачила і чула. Тоді були непевні часи - за набагато менші знання можна було поплатитися головою. Та й приклад Наталки не надихав на "подвиги". Але правда завжди рано чи пізно виходить назовні...

******************

Тієї неділі я залишилася в Замку сама - Потоцькі поїхали до театру, запросивши з собою і Тамару Федорівну. Мені теж пропонували скласти їм компанію, але я відмовилася. Потрібно було приготуватися до від'їзду, скласти речі. За три дні мене вже тут не буде, я повернуся в місто.

Погода зіпсувалася. Сірі хмари, зовсім не серпневі, а, скоріше, позичені у жовтня, висіли низько над горизонтом, від ріки віяв пронизливий вітер і гнав по її поверхні білі баранці хвиль. Дерева кошлатили своє густе листя, темне від передчуття дощу.

Поміж книгами та записниками, які я складала у сумку, знайшовся щоденник Ізольди. Начебто зовсім недавно я його знайшла, а тепер мені здавалося, що вже минуло хтозна - скільки часу з того дня! Перегорнула кілька сторінок, заново відновлюючи в пам'яті події, описані у щоденнику.

І раптом в мої двері хтось постукав. Але ж у домі не було нікого, крім мене...

Я підійшла до дверей і прочинила їх. На порозі стояв Анатолій.

- Пробачте за вторгнення, - сказав він. - Але несподівано я зустрів своїх ділових партнерів, потрібно було обговорити одну важливу справу, щоб ніхто нам не заважав. Тому ми приїхали сюди. Чи не могли б ви, Софійко, зварити нам кави? Я знаю, що це не ваша робота, але Тамара Федорівна в місті... Принесіть нам, будь ласка, три чашки у вітальню.

Я зійшла вниз і приготувала каву, поставила на піднос три чашки, тарелю з печивом, відкрила коробку шоколадних цукерок, і понесла все це у вітальню.

Вони сиділи за круглим столиком біля вікна. Один - високий, якогось нетутешнього вигляду блондин з конячими зубами. Другий - товстенький, присадкуватий, з поголеною головою. Анатолій стояв біля вікна і мугикав якусь пісеньку. На столі красувалося кілька пляшок і чотири фужери. Я переставила принесене з таці на стіл і вже пішла до виходу, коли іноземець, привітно усміхаючись, заговорив до мене:

- Яка б'ютіфул дівчина! Ви згодні, пане Алекс, що юкрейніан дівчата є найбільш гарні в цілому світі?

- Джон, ну ти й стара бестія! - вигукнув лисий. - Ну вміє ж клинці підбивати, правда, шеф?

Анатолій, як і раніше, стояв і дивився у вікно. Джон швидко залопотів щось по-англійськи, звертаючись до того, кого він називав Алексом. Потім подивився на мене і перейшов на ламану українську.

- Може міс випити з нами... for a lucky, тобто - за удачу? Ми отримали такий вигідний товар..

- Джоне, голубчику, не треба про бізнес, давай відпочивати! - засміявся Алекс.

- Вибачте, але мені треба йти, - я гарячково шукала спосіб позбутися цієї геть небажаної компанії. Всього лиш треба було опинитися в своїй кімнаті та повернути ключ у замку. Але як тільки я зробила крок до дверей, Алекс узяв мене за плечі, підвів до крісла і посадив.

- Та куди вам спішити, - сказав він, - вип'єте келих шампанського і підете собі.

Я подивилася на Анатолія, який, все ще стоячи біля вікна, повернувся обличчям до присутніх.

- Анатолію Олександровичу, - сказала я. - Мені справді треба...я чекаю важливого дзвінка!

- Так ось же він, телефон - кивнув Потоцький на телефонний апарат, що стояв на іншому столику, біля дверей. - А номер у нас один , яка вам різниця, де чекати? Не будьте такою неввічливою, складіть уже нам компанію!

У мене все ще була надія, що вдасться якось викрутитися, тому не стала сперечатися. Взяла фужер і зробила ковток шампанського, поклала до рота цукерку. Правда, від страху зовсім не відчувала смаку, хоч і робила вигляд, що почуваюся цілком впевнено.

- До дна! - загукав Джон, і тут же спорожнив свій келих.

Я швиденько випила шампанське і встала з крісла, але Алекс знову легенько штовхнув мене назад, та так, що я не втримала рівноваги і опинилася на колінах у Джона. Лисий знову підносив мені повний фужер. Від вікна лагідно усміхався Анатолій.

- Не треба боятися, - белькотів американець, - Я не є страшний!

Треба було щось робити, і негайно. Я піднесла келих до губ, а потім несподівано вихлюпнула шампанське в обличчя Джону. Той зойкнув і заходився терти очі. Я скочила на ноги, вивернулася від Алекса і вже вхопилася за дверну ручку, як Анатолій міцно, ніби лещатами, стиснув мої руки трохи вище ліктя.

- Куди ж ви, Софійко? Якої тепер думки буде містер Джон про наших дівчат?

Лисий додав кілька непристойних слів, косячись на Джона, що досі протирав очі серветкою.

- Не нервуйся, Олексію, - сказав йому Анатолій. - Матюки, вони для здоров'я шкідливі, он і вчені так говорять. А з дівчиною я зараз поговорю тет-а-тет, вона зрозуміє, в чому була неправа, і перепросить містера Джона. Ви тут не нудьгуйте без нас...

Підштовхуючи мене поперед себе, він вийшов до сусідньої кімнати і щільно причинив за собою двері. Це був невеликий прохідний кабінетик, одні двері з якого вели у вітальню, другі - прямо в коридор. Анатолій. продовжуючи тримати мене за руку, підійшов до вхідних дверей і замкнув їх, а ключ поклав собі у кишеню.

- Слухай, не дурій, - сказав він до мене. - Ти знаєш, що від тебе вимагається, вірно?

Я мовчала.

- Відповідай! - трохи підвищив голос Анатолій.

- Здогадуюсь.

- От і молодець, мені не доведеться пояснювати. Не переживай, в накладі не залишишся. Я добре заплачу.

- Випустіть мене звідси, - сказала я, - якщо не хочете неприємностей!

- Та чого ти ламаєшся, - Анатолій продовжував насмішливо посміхатися. - Ніби дівчинка, їй-богу. Я ж знаю, що ти спиш з моїм братом. І до того ж абсолютно задарма.

- Зате я нікого не збираюся шантажувати, - відповіла я.

- Що? - з лиця Анатолія вмить злетіла усмішка. Він стиснув мої руки так, що аж в очах потемніло. - Що ти сказала?

"От і все, - подумала я якось навдивовижу спокійно. - Догралася я..."

- Те, що ви почули, - я раптом згадала детективний роман, прочитаний напередодні і несподівано для себе самої додала. - Ваша з Наталкою розмова записана на касету...

Його руки пересунулись до мого горла:

- І де ж та касета?

- Вона в надійному місці... У Києві... - прохрипіла я, і ця брехня врятувала мені життя.

- Ти думаєш, це я її вбив? - закричав Анатолій так, що, мабуть, почули і його друзі у сусідній кімнаті. Він відпустив мене , і я мало не впала, в останню мить прихилившись до стіни.

- Я не знаю, хто її прикінчив, - розлючено говорив Анатолій. - Це знову він затіяв? Він таки хоче посадити мене... Ти для нього за мною шпигувала?

- Давайте не будемо, - сказала я. - Відімкніть двері негайно!

Чомусь він дуже сильно злякався. Завжди самовпевнений і навіть нахабний, згорбився біля дверей, що вели в коридор, потім різко повернув ключ у замку і відкрив їх.

Я рушила до виходу, та Анатолій узяв мене за плече і притримав.

- Я не знаю, хто це все придумав, але касета має бути в мене, - промовив він свистячим шепотом. - Якщо треба гроші - заплачу. Не віддаси - пожалкуєш!

- Я подумаю, - сказала я.

Він повернувся і вийшов до вітальні, грюкнувши за собою дверима. Я була вільна .. принаймні, поки що.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.