32

Забігши до своєї кімнати, я перш за все замкнула двері, щільно завісила вікно шторами, і так просиділа решту вечора, аж поки не почула шум мотора на під'їздній доріжці - то поверталися з міста господарі. Вечеряти я не вийшла, сказавши, що погано себе почуваю - просто не могла уявити, що доведеться бачити перед собою Анатолія. Як тільки згадувала про події дня, що минув - у мене починали тремтіти руки, а щоки горіли, наче від високої температури. Тому Тамара Федорівна, яка принесла мені в кімнату гарячого чаю з бутербродами, занепокоїлася станом мого здоров'я і змусила ще й випити ліки від застуди.

Уночі я спала дуже погано. Мені крізь сон здавалося, що хтось ходить по коридору під моїми дверима. Гілка дерева стукнула в шибку від пориву вітру, а моя уява малювала вже страшні картини про убивць, котрі лізуть у вікно... Одним словом, я добряче "накрутила" себе.

Задовго до сьомої, коли в мене зазвичай дзвонив будильник, я уже була на ногах. Попрямувавши до ванної кімнати, несподівано зіткнулася там з Марисею.

- Чому ти не спиш? - спитала її.

- Там Ежен приїхав, я в вікно побачила, - відповіла дівчинка. - От і встала, щоб з ним привітатися.

- А де він зараз?

- Та, мабуть, у себе в кімнаті.

Дівчинка провела мене здивованим поглядом, коли я, не кажучи ні слова, розвернулася і швидко попрямувала до того кінця коридору, де знаходилася спальня Ежена. Мені вкрай необхідно було поговорити з ним, і я дуже боялася, що він знову десь зникне.

Відчинивши двері, я побачила, що він сидить за письмовим столом, з якого чомусь були висунуті всі шухляди.

- Привіт! - може, він і здивувався, побачивши мене, непричесану, в накинутому поверх нічної сорочки халаті, але ніяк це не продемонстрував.

- Ежене, як добре , що ти приїхав! - вигукнула я. - Мені дуже треба з тобою поговорити!

- О, я теж скучив за тобою, - він взяв зі столу листок паперу і щось на ньому написав, потім простягнув мені.

Я прочитала про себе: "Нічого тут не треба розповідати. Давай вийдемо у двір".

Я не витримала і обняла його за шию, притулилася обличчям до його плеча. Він погладив мене по голові, як маленьку:

- Пішли трішки погуляємо в саду...

********************

Ми зайшли до альтанки, попередньо переконавшись у тому, що місцевість навколо безлюдна. Тільки тут він міцно обійняв мене і поцілував. Я справді скучила за ним, але довелося вивільнитися з його обіймів.

- Чому не можна говорити в твоїй кімнаті? Там що, "жучки" якісь?

- Відразу видно людину, яка полюбляє читати детективи, - посміхнувся Ежен, але очі в нього залишалися серйозними. - Що там таке трапилося, що ти прибігла до мене ні світ ні зоря у кімнатних капцях?

- Я зробила велику дурницю, - видихнула я, опустивши голову.

Мені було дуже соромно розповідати йому про все, що трапилося вчора, тому моя історія вийшла скоріше іронічною, ніж схвильованою. Жартуючи над самою собою, я намагалася приховати страх, та думаю, що Ежен усе прекрасно розумів. Ми сіли на лавку, і він обійняв мене за плечі.

- Та все ти правильно зробила, - підбадьорливо сказав він. - Ти молодчина, не розгубилася і вийшла сухою з води.

- Але що мені тепер робити?

- Не хвилюйся, зараз щось придумаємо... Де, ти сказала, та касета?

- Ежене! - скрикнула я. - Немає ніякої касети, я її вигадала!

- Ну й що, навіть без касети ясно, що це він її вбив.

- Ні, - я похитала головою. - Це був не він...

Я вперше побачила Ежена здивованим.

- А хто? - спитав він. - Звідки взагалі тобі це відомо?

Я встала, підійшла до протилежної стіни та опустилася на коліна. Пальці намацали дощечку, що трималася на неміцно закріпленому гвіздку. Це звідси я колись дістала щоденник Ізольди, а тепер сховала у тайнику іншу свою знахідку.

- Ось звідки, - я розгорнула газету і тицьнула йому під носа фото, зроблені Наталкою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.