35

Коли я прокинулася, Ежена вже не було поряд. Я чула його кроки на кухні - певно, він готував сніданок. За мить він з'явився на порозі:

- Доброго ранку! Ти вже прокинулася, соня? Ходімо снідати!

Якесь дивне відчуття тривоги , що немовби перебралося в реальний світ з моїх нічних видінь, не полишало мене. Коли ми вже сиділи за столом, я спитала в Ежена:

- А може, не треба туди їхати? Раптом Анатолій уже все забув...

- Та не хвилюйся ти так, - сказав він. - Ти собі в уяві малюєш якогось монстра, а він звичайнісінька людина. Я знаю його, як облупленого. Нічого він не зробить ні мені, ні тобі. Просто хочу розставити всі крапки над "і" та закрити тему. Та й до батька ще маю розмову, ми вчора не договорили.

Встаючи з-за столу, він скуйовдив мені волосся:

- Не вішай носа! Я швидко повернусь, і ми підемо кудись погуляємо. Але, як я піду, замкнеш двері зсередини і нікому не відчинятимеш. І до телефону не підходь, добре?

**************

Я помила посуд, трохи прибрала в квартирі, а тоді сіла перед телевізором та почала дивитися шоу "Останній герой", проте не могла зосередитися на тому, що відбувалося на екрані. Я увесь час думала про Ежена - можливо, мені варто було поїхати з ним. Раптом в Замку трапиться щось погане?

І ще якась дрібниця ніби муляла мені, але що саме? Я перевела погляд на стіну, навпроти якої сиділа, і раптом в голові сяйнуло - картина! Ії знову не було.

"Якась чортівщина, - подумала я. - Ця картина то з'являється, то зникає. Може, Ежен зняв її зі стіни, поки я спала? Я вночі "дістала" його своїми страхами, і він вирішив сховати портрет, щоб той не викликав у мене негативних емоцій?"

Я відкрила ящик письмового столу і зазирнула всередину - картини там не було. Стіл не був щільно присунутий до стіни - між ними залишалося трохи місця - тож я заглянула й туди. Картини не побачила, зате знайшла невеликий записник, який, мабуть, випадково впав зі столу. Я дістала його і збиралася покласти в шухляду, коли властива мені цікавість взяла гору, і я зазирнула досередини. Нічого цікавого чи загадкового там не було - схоже, що Ежен записував туди якісь цитати, теми для майбутніх статей, підбирав заголовки, часом ціла сторінка була зайнята варіантами назв, які закреслювалися одна за іншою, поки не залишалася найвлучніша.

Я вже збиралася закрити записник та сховати його, щоб Ежен не дізнався, що я читала його записи, коли враз мій погляд зачепився за якісь жіночі імена, всі вони теж були закреслені: Матільда, Ізабелла, Ангеліна, Маргарита... а наприкінці було написано "Ізольда", але не закреслено, а навпаки , біля цього слова стояв знак оклику. Далі я прочитала цитату із Біблії, яка видалася мені дивно знайомою: "Повні труду всі речі. Людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо...Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, - і немає нічого нового під сонцем!"

Чим далі я читала його записи, тим більше нічого не розуміла. Імена, цитати, дати, цифри - але все це практично дублювало зміст щоденника Ізольди, тільки це був скоріше його конспект, дуже скорочений, багато чого я взагалі не розібрала. Але не залишалося сумнівів, що Ежену той щоденник був добре знайомим. Я зачепилася поглядом за фразу: "Так ми намагаємося плисти вперед, змагаємося з течією, а вона все відносить і відносить наші човники назад у минуле..." - далі було написано "закінчити" і знову стояв знак оклику.

Я перегорнула ще одну сторінку. "Перехрестя" - було написано великими літерами, і нижче: "1) реальн., де зустрічаються герої; 2) перен., між минулим і майбутнім, предками і нащадками і т.п." Далі записник закінчувався. Я дістала з шухляди і почала гарячково гортати інші його зошити, блокноти та записники, але то все було не те. Тоді мій погляд упав на комп'ютер. У мене вдома не було цього чуда техніки, проте на уроках інформатики в вузі був суворий викладач, який вимагав знати назубок усе, що стосувалося програмування. Правда, визубрити не означало зрозуміти, але ввімкнути комп'ютер і знайти в ньому ту чи іншу інформацію я вміла.

На комп'ютері не було пароля, тож я відкривала різні папки, поки не знайшла ту, що носила назву "Перехрестя". Відкрила її та заглибилася в читання. І чим далі я читала, тим більший сором огортав мене. Я здавалася собі справжнісінькою дурепою, яку так легко обвели навколо пальця, змусили повірити в реальність вигаданої історії. Всі мої ідеї про "інші життя", "другі половинки" в одну мить пронеслися переді мною, як на прискореній кінострічці. Мені здавалося, що я вся обплутана якоюсь барвистою безглуздою мішурою, що все моє життя перетворилося на жалюгідний фарс. І вдвічі образливо було, що спричинив усе це хлопець, якому я безмежно довіряла і якого покохала всім серцем...

****************

Заглиблена у читання, я незчулася, як у передпокої відчинилися двері - то повернувся Ежен.

- У мене хороші новини, - заговорив він, і я враз здригнулася і з жахом подивилася на весь той безлад, який був у кімнаті - висунуті ящики столу, розкидані по ліжку записники, ввімкнений комп'ютер. Але Ежен ще не бачив цього, він у ванній мив руки і розповідав мені: - Все нормально, з Анатолієм ми переговорили, я віддав йому ті фото... і ще дещо, тепер він не матиме...

Він замовк на півслові, бо саме в цю мить увійшов до спальні.

- Що ти робиш? - розгублено спитав він. Я читала до цього у книгах, про те, як люди моментально бліднуть, але ніколи не бачила того на власні очі. Тепер же наяву впевнилася в тому, що вислів "стати блідим, як стіна" - не просто банальний фразеологізм.

- А ти що зробив? - закричала я. - Як ти міг запланувати і втілити в життя усю цю... історію?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.