36

- Зачекай, - сказав Ежен. - Давай, ти зараз сядеш, заспокоїшся, і я тобі все поясню...

- Я не можу заспокоїтися! - продовжувала бушувати я. - Мені було дуже соромно читати те, що ти тут написав. У цій книзі я виставлена повною ідіоткою. Ти що, збирався це публікувати? Щоб усі читали і сміялися з мене? З моїх дурних фантазій? А я ж у все повірила, в мене мало дах не поїхав - усі ці сни... Все через тебе!

- Я кілька разів збирався тобі все розповісти, але ти увесь час мене перебивала! - раптом розсердився він. - І зараз затикаєш мені рота! Тільки й чути від тебе - "я", "я", "я"... мені здавалося, що ти нормальна дівчина. а ти просто егоїстка! Залізла в чужий комп'ютер, перевернула всю квартиру догори ногами. ще й істериш тут!

- Так, я егоїстка і істеричка, а ти - сама невинність! Я ще не зустрічала такої лицемірної людини, як ти! І якщо ти зараз же не видалиш усю цю свою писанину, то тоді...

- Що - тоді? - виклично спитав він.

- Ти мене більше ніколи не побачиш!

Я кинулася за своїми сумками, починаючи гарячково кидати в них речі... і все-таки в глибині душі сподівалася. що він попросить у мене вибачення, зупинить мене, що ми помиримося і все буде як раніше. Але він мовчки пройшов повз мене, сів у крісло і втупився очима в стіну, де раніше висіла картина.

Він узагалі не дивився в мій бік і нічого мені не говорив, наче я вмить стала для нього порожнім місцем.

Я потягнула валізи до дверей, все ще сподіваючися, що зараз він вибіжить за мною і зупинить. але в кімнаті було тихо.

Я йшла вниз по сходах, від хвилювання зовсім забувши про ліфт, і тихо плакала. На вулиці зловила таксі. Літній водій усю дорогу співчутливо поглядав на мене у дзеркальце, а потім все ж не втримався і спитав:

- Дівчинко, у вас якесь горе? Помер хтось?

- Можна й так сказати, - пробурмотіла я.

**************

На диво, вдома батьки нічого дивного в мені не помітили. Я вже встигла заспокоїтися. і вела себе як звичайно. Наступного дня потрібно було поїхати до університету, щоб поновитися на факультеті і заплатити за навчання. Конверт з грошима лежав у моїй сумці. Якщо чесно, спершу я збиралася гордо кинути його в обличчя Ежену, але потім вирішила, що гроші я заробила своєю працею. і дав мені їх не він, а його батько, тож подібний жест насправді виглядав би по-дурному. Вся моя ескапада була дурною, і я це розуміла. Але що зроблено, те зроблено. Я сподівалася, що Еженові теж було зараз несолодко.

А раптом ні? Якщо, навпаки, він радий, що вдалося мене позбутися? У мене голова кругом ішла від думок, хотілося б із кимось порадитись, та я не мала такої можливості. Близьких подруг у мене не було, з мамою я такі делікатні теми не обговорювала...Тому залишалося тільки подумки сперечатися з самою собою. Я усвідомила, що Ежен був єдиним, кому я могла довірити все, що в мене на душі, і єдиним, хто міг би мене зрозуміти. Кажуть, протилежності притягуються, а ми були, навпаки, багато в чому дуже схожі. Мені дуже бракувало його як фізично, так і в духовному плані. Мабуть, так почуває себе наркоман, коли в нього починається "ломка"...

**********

Була п'ята година ранку, а я сиділа на ліжку в своїй кімнаті і думала, думала... Що він зараз робить - спокійно спить чи також сумує за мною? Чи я щось значу у його житті? Мені хотілося негайно зірватися на ноги і побігти до нього, та я зусиллям волі відкинула цю думку.

Сьогодні був перший день навчання. Мої одногрупники уже відсвяткували випускний і , певно, влаштовувалися на нових робочих місцях, а мені доводилося бути новенькою серед незнайомих людей - цей факт також не викликав особливого ентузіазму...

Тому, їдучи того ранку в метро, я перебувала у похмурому настрої. Коли по вагону пройшов чоловік, що продавав пресу, я навіть не глянула в його бік. Мій сусід по лавці придбав свіжу газету та розгорнув її, і мимохіть обкладинка опинилася у мене перед очима. На ній я раптом побачила знайоме обличчя. То був Ежен поряд із незнайомим мені хлопцем, вони були сфотографовані на якомусь світі чи вечірці і дивилися в об'єктив, весело посміхаючись.

"Скандал, - було надруковано поруч із світлиною великими літерами. - Журналіста звинувачують у зникненні його друга". Я скочила на ноги і побігла слідом за газетярем. Він уже збирався виходити, і в останню мить я простягнула гроші та вхопила потрібну газету. Дядько подивився на мене так, ніби я було трохи схибленою, але нічого не сказав. Певно, працюючи тут, він бачив усяке...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.