38

Коли я повідомила своїм батькам, що в мене є хлопець, і я переїжджаю жити до нього, вони були зовсім не в захваті. Правда, я так і не наважилася розповісти їм, що це син того самого Потоцького, у якого я працювала. Звичайно, рано чи пізно я познайомлю їх з Еженом, і вони про це дізнаються, але спочатку я вирішила дозувати інформацію. Тож мама з татом, хоч і були незадоволені, все ж змирилися з тим, що я вирішила вилетіти з їхнього гніздечка. Я пообіцяла не робити дурниць, часто їх навідувати, швидко зібралася, і Ежен відвіз мене додому.

Так було дивно, що тепер це мій дім. Але мені тут подобалося. Було так чудово увесь час ( за винятком моїх занять та його пошуків роботи) не розлучатися, разом ходити по магазинах, поратися на кухні. дивитися телевізор, засинати та прокидатися... Мені постійно хотілося тримати його за руку, аж він сміявся з мене через це.

По сусідству з нами жила літня пара - дідусь і бабуся, яким було вже, мабуть, років вісімдесят, і коли ми зустрічали їх на вулиці чи в під'їзді, вони увесь час були удвох, ніколи я не бачила когось одного окремо від іншого. Мені завжди спадало на думку, що, можливо, і ми колись у старості будемо так разом ходити на базар чи в поліклініку, і Ежен обережно підтримуватиме мене за руку. а я буду поправляти комірець його сорочки. І в нас неодмінно буде двоє дітей - син і донька, а ще великий собака.

Поки що собаку ми не могли собі дозволити, тому що Ежен очікував рішення від керівництва телеканалу, куди він планував влаштуватися на роботу. Якщо пощастить, то нам доведеться трохи поїздити по світу, тож із домашніми тваринами ( та й дітьми також) ми вирішили зачекати.

Ось, нарешті, настав той день, коли мав відбутися останній кастинг, за результатами якого стане відомо ім'я ведучого нової програми. Я ходила, мов на голках, мені так хотілося, щоб усе вийшло. Це була субота, і щоб мені не було нудно, поки він вирішує робочі питання, Ежен привіз до міста Марисю. Коли вона увійшла до квартири і зрозуміла, що я тепер мешкаю тут, то застрибала від радості.

- А я ж казала! - вигукнула вона. - Тепер ти вже нікуди від нас не подінешся!

Я теж була безмежно рада, бо тільки поглянувши на Марисю, зрозуміла, як мені її не вистачало. Ми обнялися так, наче не бачилися дуже давно.

- От ще мені ці жінки, - сказав Ежен ( він уже збирався виходити з дому). - Чи горе, чи радість - однаково очі на мокрому місці.

Я й справді крадькома витерла сльози. Чомусь мені зараз було так добре, що хотілося, як Фаусту, заявити: "Спинися, мить, ти прекрасна!" Але я тільки побажала йому ні пуху, ні пера та зачинила за ним двері.

Ми з Марисею вирішили не сидіти вдома, а поїхали, як я їй колись і обіцяла, до зоопарку, потім їли морозиво у кав'ярні, пройшлися по магазинах та накупили собі обновок. А потім повернулися додому і заходилися готувати святковий обід. Святковий, бо обидві були впевнені, що удача не відвернеться від Ежена, і він усе-таки отримає роботу, про яку мріяв.

Так і сталося - він повернувся щасливий, з двома великими букетами квітів і пляшкою шампанського, і ми тут же сіли за стіл, щоб відзначити цю подію. Марися розповідала про те, що нового відбулося в Замку за час моєї відсутності, Ежен ділився враженнями від світу телебачення, у який йому вже трішки вдалося зазирнути, а я просто сиділа і насолоджувалася усім, що відбувається. Попереду було ще стільки всього цікавого і незвичайного, відкривалися такі широкі горизонти...

- А може, й мені вдасться влаштуватися на цей канал? - мріяла я вголос. - Хай навіть якимось асистентом чи помічником, щоб тільки ми й на роботі були поруч...

- А ти не боїшся, що ми можемо набриднути один одному, якщо будемо разом двадцять чотири години на добу? - спитав жартома Ежен.

- Ні в якому разі!

- Ну добре, Марисю, збирайся вже, я відвезу тебе додому, бо скоро стемніє, тато буде хвилюватися.

- Я з вами, - сказала я. - Хочу покататися, сьогодні такий гарний день.

- Ні, ти залишайся , - раптом сказав він. - Ти знаєш, я завжди приїздив додому, бачив темні вікна, і мені так не хотілося заходити до порожньої квартири. А тепер я побачу світло, і буде так приємно, що ти мене чекаєш удома. Я дуже швидко повернуся, добре?

Ми з Марисею розцілувалися, вона зібрала пакети зі своїми покупками і пообіцяла на наступні вихідні знову приїхати в гості.

Коли гудіння ліфта стихло, я підійшла до вікна і виглянула назовні.

Я побачила, як вони сідають до авто, ось Ежен озирнувся і помахав мені рукою. Я теж помахала, і стояла біля вікна довго, аж поки світло фар не зникло за рогом. На місто спускалися ранні осінні сутінки, десь вуркотіли голуби, за стіною в сусідів тихо грала музика. Мені було спокійно та радісно на душі.

"Як добре, що вся та історія була тільки Еженовою вигадкою, - подумала я. - І мені тепер більше не снитимуться страшні сни..."

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.