39

Прибравши на кухні та помивши посуд, я ввімкнула телевізор і вирішила скоротати час в очікуванні Ежена, подивившись який-небудь фільм. Одначе нічого вартого уваги не знайшла. Зупинилася на популярному розважальному шоу, проте думками все одно була далеко. Мені хотілося, щоб Ежен швидше повернувся, а він чомусь затримувався. Можливо, залишився повечеряти в Замку?

Коли минуло дві години, я не витримала і дістала сотовий телефон, який він мені напередодні подарував. У телефонній книзі ще не було жодного номера, тільки Еженів. Я набрала його, але в слухавці почулося: "Абонент перебуває поза зоною досяжності. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше..."

Це мене не дуже стривожило, бо я знала, що покриття за містом слабеньке, і зв'язок там часто зникав. Але все одно я трохи засмутилася - адже перебування поза зоною означало, що він все ще не в Києві. Чому так довго? А казав, що дуже швидко повернеться. Краще б я теж із ним поїхала!

Я прилягла на канапу і несподівано для самої себе заснула. Можливо, випите перед цим шампанське так на мене вплинуло. Але розплющила очі я, коли на годиннику вже була північ. Рука знову потягнулася до телефону, і так само мені відповів автоматичний жіночий голос: "... зателефонуйте пізніше..." Куди вже пізніше? Де він, у дідька, може бути? Я почала сердито міряти кроками кімнату, час від часу визираючи у вікно - чи не побачу знайому автівку, але марно. Кілька разів у дворі з'являлося світло фар, але то все були чужі машини.

Я сіла на канапу і втупилася в екран телевізора. Там саме йшов нічний випуск новин. Погляд зачепився за знайому картинку. Я побачила дорожній знак із перекресленим написом "Річище". потім дорогу, що вела до Замку, сам будинок, узятий крупним планом, міст через річку. Все це було відзнято при денному світлі, можливо, не зараз, бо листя на деревах залишалося ще зовсім зеленим. Потім картинка змінилася - на екрані вже була ніч, я впізнала ті самі околиці Замку, але з мостом трапилося щось дивне - складалося враження, наче якийсь велетень наступив на нього і поламав, як споруду з сірникових коробочок - в одному місці він взагалі пішов під воду, на тому боці на березі щось горіло...

На передньому плані стояли люди у формі - міліція та рятувальники і щось розповідали у камеру. Я нічого не чула. Схопила пульт і гарчково заклацала кнопками... замість того, щоб збільшити звук, вимкнула телевізор, потім знову увімкнула. Було враження, що руки перестали мене слухатися. Нарешті все-таки вдалося відрегулювати гучність.

- ...стався вибух. - почула я голос ведучої. - Це було приблизно о десятій вечора. Причину з'ясовують. Не виключено... терористичний акт... попросили прокоментувати...

Картинка змінилася. Я побачила щось схоже на лікарняний коридор і Анатолія, який стояв перед журналісткою, що простягала до нього мікрофон.

- Я не можу зараз нічого сказати, - роздратовано відповів він. - Поскільки у цей час на мосту була моя машина, то не виключено, що хтось збирався скоїти замах на моє життя. Сподіваюся, правоохоронці вам все краще роз'яснять.

- Ми вам дуже співчуваємо у зв'язку з загибеллю вашої дружини, - кореспондентка зробила сумне обличчя. - Ще тільки одне питання, а хто був у другій машині?

- Я ж сказав - без коментарів, - Анатолій відвів рукою мікрофон. - Вибачте, маю йти до батька, він дуже погано себе почуває...

На екрані знову з'явилася ведуча і скоромовкою проговорила:

- Розслідування цього резонансного випадку триває, ми обов'язково повідомимо вам, коли дізнаємося нові подробиці, залишайтеся з нами! А тепер про погоду на завтра...

У неділю обіцяли сонячний день та плюс двадцять тепла. "Не сидіть удома, відпочивайте на природі, насолоджуйтеся останніми моментами бабиного літа, бо вже з понеділка прийде сильне похолодання", - розповідав життєрадісний жіночий голос за кадром, а на екрані змінювалися картинки золотого осіннього парку, дітей. що біжать алеєю вслід за великим собакою, фонтану, навколо якого хмарою вилися голуби, літака, котрий здіймався високо в небо...

Я знову і знову набирала номер, який вже встигла вивчити напам'ять, аж врешті телефон висковзнув з моєї руки і закотився кудись у куток кімнати.

Тільки у вухах продовжував лунати байдужий голос жінки-робота: "Абонент перебуває поза зоною досяжності..."

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.