40

Минув рік... Знову була осінь, і я стояла над річкою, дивлячись на золоті крони лип на тому березі. Десь там, за ними, ховався будинок, який колись називали Замком. Тепер у ньому жили зовсім інші люди.

Після загибелі дітей і невістки Олександр Іванович не прожив довго. Здавалося, він геть втратив сенс існування, ні з ким не хотів розмовляти, нікуди не виходив з дому. І однієї ночі його серце просто зупинилося уві сні. Відбувши необхідні обряди та формальності, Анатолій продав усю нерухомість родини, свій бізнес і виїхав за кордон. Кажуть, непогано влаштувався десь поблизу Сан-Франциско.

Андрій Татарський також був живий-здоровий, він незабаром повернувся додому і робив здивовані очі на всі запитання про його "зникнення". Його газетярська кар'єра стрімко йшла вгору.

А я? Я не хочу розповідати про себе і згадувати рік, що минув. Іноді мені здавалося, що я теж померла однієї жовтневої ночі, але того ніхто не помітив.

Я спустилася кам'янистою доріжкою на пляж. Певно, влітку сюди приїздили купатися жителі Річищ і навколишніх сіл, та зараз він був порожнім. Пісок набивався у босоніжки, тож я зняла взуття і пішла босоніж. Від річки тягло холодом, незважаючи на те, що яскраво світило сонце. Небо виглядало таким бездонно - синім, яким воно буває тільки восени.

Над водою здіймався великий камінь, з котрого, мабуть, було дуже зручно стрибати маленьким нирцям. Я підійшла і присіла на нього. Він був навдивовижу теплим.

- Привіт, - тихо сказала я. - Ну ось я і прийшла.

На берег накочувалися легенькі хвильки, вода іскрилася під променями сонця, і здавалося, що це вже колись було зі мною, тільки давно - може, навіть, у іншому житті.

- Знаєш, - я опустила ноги в воду і тут же відсмикнула їх. Вода була крижана. - Я написала твою книгу заново. Звичайно, вийшло не так гарно, як у тебе. Але мені було вкрай необхідно це зробити. Дуже шкодую, що тоді не дочитала твоє "Перехрестя" до кінця. Я увесь час думаю, яким мав бути його фінал?

По дорозі за моєю спиною проїхала машина, пройшли двоє людей, голосно розмовляючи. Я дістала плеєр і одягла навушники. Це була та сама пісня Стінга, під яку ми колись танцювали у новорічну ніч.

Коли я слухала її, то мені здавалося, що життя ще можна переписати заново...

He deals the cards as a meditation

And those he plays never suspect

He doesn't play for the money he wins

He don't play for respect

He deals the cards to find the answer

The sacred geometry of chance

The hidden law of a probable outcome

The numbers lead a dance...

- Я не знаю, як її закінчити, - тихо продовжувала я. - Ти колись говорив, що читачі завжди чекають хепі-енду, і коли його немає, відчувають роздратування. І що все має бути чітко роз'яснено і розкладено по поличках - хто, що зробив, як і коли. І в ідеалі ще й винуватці мають бути покарані... Але чи часто так буває у житті?

Вітер здійнявся сильніше, зашуміли дерева, на воду посипалося опале листя. Воно швидко понеслося вниз за течією і за мить уже зникло з моїх очей.

- Буде, як буде. - сказала я. - Того, що минуло, вже не повернеш, і неминуче прийде щось нове. Але як мені перегорнути цю сторінку? Як мені її дописати? Ти хоч би знак якийсь подав, чи що...

Я сиділа і мовчала. Чого було чекати? Боюся, я вже добре засвоїла той урок, що життя - доволі несправедлива штука, і дива трапляються лише у книгах з неодмінно щасливим фіналом.

I know that the spades are the swords of a soldier

I know that the clubs are weapons of war

I know that diamonds mean money for this art

But that's not the shape of my heart...

*******************

Пісня закінчилася. Річка тихо лизала мої босі ноги, яким уже не дошкуляв холод.

Рука ковзнула вниз і погладила теплий, шорсткий бік каменю, на котрому я сиділа. Пальці відчули якусь нерівність, наче на ньому з'явилися тріщини. Я встала і нахилилася ближче. То був напис, вирізаний хтозна-коли явно дитячою рукою - смішне кривобоке сердечко, пронизане стрілою, і чотири великі літери : LOVE.

- Дякую, - прошепотіла я.

Шановні читачі, я щиро вдячна вам, що ви знайшли час, аби прочитати мою повість. Сподіваюся, вона не залишила вас байдужими. А також маю надію, що й інші мої твори вам сподобаються. Запрошую натиснути на кнопочку "Стежити", щоб не пропустити жодної з моїх новинок. Також буду безмежно вдячна, якщо ви поставите "сердечко" книзі, яка вам припала до душі, або поділитеся своїми враженнями від неї. Про що б ви хотіли ще прочитати? Які теми вас цікавлять?

Ваші думки та відгуки допоможуть мені у написанні нових творів, а задумів ще ой-ой-ой стільки))

До нових зустрічей на Аркуші!

Ваша М.Д.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.